1Q84. Книга І

підготовчій школі повсякчас користуюся.

— Так-от, сьогодні десь підшукай собі на свій розсуд машинку й купи. Я на техніці зовсім не розуміюся, а тому доручаю тобі самому вибрати її марку й виробника. Витрати пізніше відшкодую. Я хотів би, щоб якнайшвидше за її допомогою взявся переписувати «Повітряну личинку».

— Кажете купити, але ж вона коштує якихось двісті п'ятдесят тисяч єн.

— Байдуже.

Тенґо задумався.

— Отже, ви, Комацу-сан, купите мені електронну друкарську машинку?

— Так, витрушу на неї свої невеликі кишенькові гроші. Це діло вимагає таких капітальних вкладень. Скупістю нічого не посягнеш. Як ти сам знаєш, рукопис «Повітряної личинки» подано у вигляді, надрукованому на електронній машинці, а якщо так, то не годиться повертати перероблений варіант в іншому форматі. Постарайся зробити так, щоб він мав вигляд, подібний до первісного. Сьогодні зможеш розпочати переписування?

Тенґо задумався над цим.

— Так, якщо вирішу, то відразу зможу. Але ж Фукаері поставила умову, що дозволить переробити своє оповідання, якщо в неділю я зустрінуся з людиною, яку вона мені вкаже. Цієї людини я все ще не бачив. Не виключено, що така зустріч скінчиться провалом переговорів і всі гроші та зусилля марно пропадуть.

— Це не має значення. Якось воно втрясеться. Дрібницями не переймайся, а відразу берися до роботи. Доведеться позмагатися з часом.

— А ви впевнені, що зустріч буде вдалою?

— Інтуїція підказує, що так, — сказав Комацу. — У мене вона справно працює. У всьому іншому я начебто не наділений талантами, а от інтуїцією добре володію. Дозволь сказати, що саме завдяки їй я дожив дотепер. Послухай, Тенґо-кун, як ти гадаєш, яка найбільша відмінність між талантом та інтуїцією?

— Не знаю.

— Талант не обов'язково тебе нагодує, а от інтуїція, будь певен, не залишить голодним.

— Постараюсь запам'ятати, — сказав Тенґо.

— Тому не бери дурного в голову, а від сьогодні мерщій сідай за роботу.

— Якщо ви так кажете, то не братиму. Просто я не хотів, щоб, розпочавши перспективне діло, ми потім нарікали, що, мовляв, даремно потратили зусилля.

— За все це я відповідаю.

— Зрозуміло. Пополудні маю зустрітися з однією людиною, а вранці поїду в місто й підшукаю електронну друкарську машинку.

— Так і зроби. Я розраховую на тебе. Удвох ми світ перевернемо.

По дев'ятій зателефонувала заміжня подруга, коли провела на автомашині до станції чоловіка й дітей. Пополудні у п'ятницю вона, як правило, приходила на побачення до Тенґо.

— У мене поганий стан, — сказала вона. — На жаль, сьогодні не зможу прийти. До зустрічі наступної п'ятниці!

За допомогою такого евфемізму — «поганий стан» — вона повідомляла, що в неї місячне. Була настільки вихованою, що так вишукано й обтічно висловлювалася. А те, що в ліжку поводилася сміливо, — зовсім інша річ.

— Я також шкодую, що не зможемо зустрітися, — сказав Тенґо. — Але тут нічим не зарадиш.

Щоправда, він не дуже переймався з приводу того, що не буде зустрічі цього тижня. Любощі з нею приносили йому радість, але він уже зосередився на переписуванні «Повітряної личинки». В його голові то з'являлися, то зникали, немов паростки життя в предковічному океані, нові ідеї, як це зробити. «У цьому я нічим не відрізняюся від Комацу-сана, — подумав Тенґо. — Ще перед тим, як остаточно вирішено розпочати справу, я вже спрямував на неї всю свою увагу».

Поїхавши об одинадцятій на Сібую, за допомогою кредитної картки він купив електронну друкарську машинку фірми «Фудзіцу». Порівняно з попереднім виробом вона була набагато легшою. Про запас придбав також чорнильну стрічку й папір. Повернувся з цим добром додому, поставив машинку на стіл і ввімкнув шнур у штепсель. Велика друкарська машинка фірми «Фудзіцу», якою користувався на роботі, в основному не відрізнялася своїми технічними параметрами від малогабаритної, щойно купленої. Перевіряючи її в дії, Тенґо взявся переробляти «Повітряну личинку».

Він не мав чіткого плану, як переписувати це оповідання. Лише кілька ідей щодо окремих деталей крутилися в його голові. Цілісного методу й принципу для такої роботи не приготував. Не мав цілковитої певності, як логічно переробити таке фантастичне й емоційне оповідання. Було очевидно, що, як казав Комацу, неминуче доведеться текст значною мірою поправляти, але при цьому чи вдасться не зіпсувати первісної атмосфери й характерних особливостей твору? Хіба це не однаково, що метелика наділяти скелетом? Від самої думки про це в душі зароджувалося вагання, наростала тривога. Однак діло вже зрушило з місця. Часу було обмаль. Тенґо не мав змоги склавши руки довго роздумувати. Нічого іншого не залишалось, як конкретно, одну за одною, переробляти окремі деталі. Можливо, за такою дрібною ручною роботою сама собою визріє цілісна картина.

«Тенґо-кун, ти впораєшся. Я в цьому не маю сумніву», — впевнено казав йому Комацу. І Тенґо чомусь наразі повністю з ним погоджувався. Комацу, людина з проблемами, породженими його словами й ділами, здебільшого думає тільки про себе. Якщо виникне потреба, то він його, Тенґо, просто позбудеться. І не озиратиметься назад. Однак, як він сам казав, у його інтуїції редактора є щось особливе. Він ніколи не вагається. Будь-що швидко оцінює, вирішує і береться за виконання. Не зважає на те, що скажуть люди довкола. Має характер, потрібний здібному командирові на передовій. Характер, яким, що не кажи, не володів Тенґо.

Тенґо почав переробляти оповідання о пів на першу. Перших кілька сторінок оригіналу «Повітряної личинки», до гарної кінцевої фрази, переніс у незмінному вигляді на екран друкарської машинки. Вирішив поки що переробити до зрозумілого рівня саме цей уривок. Не змінюючи змісту, рішуче виправив тільки текст. Так, як опоряджують кімнати у багатоквартирному будинку. Структуру в основному залишив у незмінному вигляді, бо тут не було проблем. Розміщення водогінних труб не чіпав, а от інші замінні частини квартири — підлогу, стелю, стіни й перегородки — усував і натомість ставив нові. «Я — вправний тесля, якому доручили всю роботу», — переконував він себе. Певного плану не мав. І нічого іншого не залишалося, як, послуговуючись інтуїцією та досвідом, на місці все придумувати.

В абзаци, важкі для розуміння при першому читанні, вносив ясність, робив прозорішою послідовність речень. Зайві й повторні вирази викреслював, незакінчені доповнював. Раз у раз переставляв частини тексту або речень. Оскільки прикметників і прислівників траплялося надзвичайно мало, то, навіть поважаючи цю особливість твору, дописував уміло дібрані слова, якщо відчував, що потрібні якісь прикметникові звороти. Хоча текст Фукаері загалом був необтесаний, його вдалі й невдалі частини чітко проглядалися, а тому їхній вибір не забирав стільки часу, як думав Тенґо. З одного боку, траплялися незграбні, а тому й незрозумілі, вирази, а з другого — незграбні, але на диво свіжі. У першому випадку він їх рішуче скорочував і перетворював на зрозумілі, а в другому — залишав незмінними.

Зайнятий переписуванням оповідання, Тенґо знову подумав, що Фукаері не писала його з наміром залишити як літературний твір. Вона тільки негайно реєструвала, використовуючи слова, те, що було в ній, або, як сама казала, те, що насправді бачила власними очима. Вона обійшлася б і без слів, але, крім них, не знаходила інших відповідних виражальних засобів для цього. От і все. А тому від самого початку не мала ніяких літературних амбіцій. Позаяк не мала наміру перетворювати написане в товар, то не мала потреби приділяти багато уваги літературному стилеві. Якщо порівнювати з кімнатою, то її повністю задовольняло те, що в ній є стіни, дах, а значить, можна сховатися від дощу й вітру. Тому Фукаері не переймалася тим, як Тенґо готується поправляти її твір. Бо своєї мети вже досягла. Можливо, її слова «можна переписати на свій смак» — це щира правда.

І все-таки текст, який становив «Повітряну личинку», зовсім не належав до таких, що задовольняють лише саму авторку. Якби Фукаері ставила собі за мету тільки зареєструвати як інформацію те, що бачила, і те, що виникло в голові, то досить було б записати його в блокноті у вигляді окремих параграфів. Не було потреби, застосовуючи складну методику, укладати текст у форму, придатну для читання. Як не є, а текст написано з передумовою, що хтось інший візьме його в руки й прочитає. Саме тому він так сильно торкався людської душі, хоча й не написаний для того, щоб стати літературним твором, а його