Тенґо обережно добирав слова.
— В основному все так, як ви кажете. Такий план висунув редактор на прізвище Комацу. Та я не знаю, чи його вдасться здійснити. Чи він правильний з моральної точки зору. Моя участь у цьому ділі полягає в тому, щоб переробити текст «Повітряної личинки». Мені випала, так би мовити, технічна роль. За все інше відповідає згаданий уже Комацу.
Якийсь час сенсей зосереджено думав. Здавалось, ніби в тихій кімнаті чути, як працює його голова. Потім він сказав:
— Редактор Комацу придумав план, а ви допомагаєте з технічного боку.
— Саме так.
— Як колишній учений я, чесно кажучи, не дуже охочий до читання художньої літератури. А тому не обізнаний із звичаями літературного світу, але мені здається, що ваш план схожий на шахрайство. Чи, може, я помиляюся?
— Ні, не помиляєтеся. Так само думаю і я, — відповів Тенґо.
Сенсей злегка насупився.
— Але ж ви, висловлюючи сумнів щодо цього плану з моральних міркувань, усе одно з охотою беретеся його здійснювати.
— Не скажу, що з охотою, але беруся. Це правда.
— Чому?
— Те саме запитання я ставив собі увесь минулий тиждень, — чесно зізнався Тенґо.
Сенсей і Фукаері чекали, що він скаже далі. І Тенґо сказав:
— І розум, і здоровий глузд, а також інстинкт закликали мене якомога швидше відмовитися від цього плану. Бо зроду я — обережна, розсудлива людина. Азартні ігри й пригоди мені не до душі. Взагалі-то я, видно, боязливий. Однак цього разу я чомусь не зміг відповісти «ні» на небезпечну пропозицію Комацу-сана. Причина лише одна — «Повітряна личинка» сильно мене привабила. Якби йшлося про інший твір, я без вагання відмовився б.
Якусь хвилю сенсей здивовано розглядав обличчя Тенґо.
— Іншими словами, вам байдуже, що план має в собі щось шахрайське, а вас глибоко зацікавило вдосконалення твору. Я правильно розумію?
— Саме так. Але це щось більше, ніж
— Зрозуміло, — сказав сенсей. І скривився так, ніби взяв у рот щось кисле. — Зрозуміло. Мені здається, що загалом ваш намір я збагнув. Але яка ж тоді мета Комацу-сана? Гроші чи слава?
— Чесно кажучи, я сам добре не розумію, яка його мета, — відповів Тенґо. — Але мені здається, що його спонукає щось більше, ніж гроші й слава.
— Наприклад?
— Можливо, він сам у цьому не признається, але Комацу-сан — людина, одержима літературою. Такі люди прагнуть лише одного — знайти в житті хоч один справжній талант. І подарувати його суспільству.
Сенсей трохи дивився на Тенґо, а потім сказав:
— Коротко кажучи, у вас обох різні спонуки, які не стосуються ні грошей, ні слави?
— Гадаю, що так.
— Та незалежно від мотиву, як самі кажете, цей план досить небезпечний. І якщо на якійсь стадії правда розкриється, то, безперечно, зчиниться скандал і критика не зупиниться лише на вас двох. Можливо, що й життю сімнадцятирічної Ері буде завдано смертельної рани. Це мене найбільше непокоїть.
— Цілком природно, що ви турбуєтеся, — кивнувши, сказав Тенґо. — Все правильно.
Густі чорні брови сенсея зійшлися між собою на один сантиметр.
— І все-таки ви хочете власними руками переробити «Повітряну личинку», навіть якщо піддасте Ері можливій загрозі.
— Як я вже казав, цей наш намір не підвладний ні розуму, ні здоровому глузду. Звичайно, я постараюся захистити Ері як тільки зможу. Але не гарантую, що їй не загрожує жодна небезпека. Це було б неправдою.
— Зрозуміло, — сказав сенсей. І, ніби ставлячи крапку на своїй аргументації, кашлянув. — Попри все, ви, схоже, чесна людина.
— Принаймні намагаюся бути якомога відвертішим.
Якийсь час сенсей дивився на свої руки, що лежали на колінах, як на щось незнайоме. Поглянув на них зверху, а потім на долоні. А тоді, підвівши голову, сказав:
— Значить, редактор Комацу вважає, що цей план можна успішно здійснити?
— Як він каже, «кожна справа має дві сторони», — відповів Тенґо. — Добру й погану.
Сенсей засміявся.
— Досить цікавий погляд. Комацу — оптимістична чи самовпевнена людина?
— Ні перше, ні друге. Він просто цинік.
Сенсей легенько хитнув головою.
— Отже, будучи циніком, став оптимістом. Або самовпевненим. Ви це хочете сказати?
— Можливо, він має таку схильність.
— Що й казати, складна людина.
— Так, досить складна, — погодився Тенґо. — Але не дурна.
Сенсей повільно видихнув. Потім звернувся до Фукаері:
— Ну, а що думаєш ти, Ері, про цей план?
Фукаері хвильку вп'ялася очима в якусь безіменну точку простору. А тоді відповіла:
— Згодна.
Її короткий вислів сенсей доповнив потрібними словами.
— Іншими словами, ти не проти того, щоб цей чоловік переробив «Повітряну личинку»?
— Ні, — сказала вона.
— Але через це в тебе можуть виникнути неприємності.
Дівчина нічого не відповіла, лише поправила комір светра на шиї, який досі її міцно стискав. Однак цей жест явно свідчив про непохитність її наміру.
— Можливо, вона має рацію, — примирливо сказав сенсей.
Тенґо стежив за маленькими руками Фукаері, стиснутими в кулаки.
— Але є ще одна проблема, — сказав сенсей, звертаючись до Тенґо. — Ви разом із Комацу, видаючи у світ «Повітряну личинку», збираєтеся зробити з Ері письменницю. Однак вона має проблеми з читанням. У неї дислексія. Ви про це знаєте?
— Дещо дізнався недавно з розмови в електричці.
— Може, це в неї вроджене. Через це у школі її довго вважали розумово відсталою, але насправді вона цілком нормальна дитина. З глибоким розумом. А тому її дислексія, м'яко кажучи, може недобре вплинути на ваш план.
— Загалом скільки людей знає про нього?
— Крім неї самої, ще троє, — сказав сенсей. — Я, дочка Адзамі й ви. Ніхто інший не знає.
— Учителям школи, яку відвідувала Epi-сан, нічого не відомо?
— Ні. Школа маленька, провінційна. Тож такого слова, як дислексія, ніхто не чув. Крім того, до школи вона ходила недовго.
— То, може, вдасться це якось приховати?
Якусь хвилину сенсей дивився на Тенґо так, ніби оцінював його.
— Схоже, що Ері вам довіряє, — сказав він потім. — Навіть не знаю чому. І я…
Тенґо мовчки чекав наступних слів.
— І я їй довіряю. А тому, якщо вона готова віддати свій твір у ваше розпорядження, то мені нічого іншого не залишається, як погодитися. Та якщо ви справді маєте намір здійснити цей план, то вам треба знати кілька фактів, що стосуються її. — Ніби помітивши дрібненькі пачоси на штанах, кілька разів обтрусив праве коліно. — Де і як вона провела дитинство, через які обставини я забрав її до себе на виховання. Як почну про це розповідати, то воно, гадаю, забере багато часу.
— Послухаю, — сказав Тенґо.
