— За п'ятнадцять хвилин неможливо, штандартенфюрер.
Брендорф труснув головою. Здавалося, він змирився з безнадійністю становища. На губах з'явилася жорстока посмішка. Клацнувши перемикачем, він сказав:
— Ви все чули, Кносе? Тепер розумієте, що наробили? Без Шумера оператори не встигнуть нейтралізувати бактерії, коли «Колібрі» впаде над лісом. Шумер упорався б за чверть години, я знаю. Він мертвий?
— Цаар поспішив, я йому не наказував стріляти, — язик у Кносе заплітався. — Йому ніхто не наказував, він сам…
— Ви все добре обміркували, мерзотники! Цаар дає Ларсену пароль, готує для нього свій електроліт… Усе обміркували, крім одного — що самі сконаєте через десять хвилин. Виправдовуватися будете в пеклі, любий Кносе. Кінець наближається. Лічіть останні секунди вашого підлого життя! Тепер я можу вас випустити, тепер уже все одно… Патруль! Алло, патруль! Покажіть політ «Кондора»!
— Я «Кондор», я «Кондор»! Бачу ціль. Через п'ять хвилин відкриваю вогонь. Відстань скорочується. Я «Кондор». Атака через чотири хвилини сорок шість секунд…
На екран насунулася якась темна маса, за мить зображення проясніло, промайнуло обличчя пілота. І знову — хмари, зорі, невеликий літак у небі.
— Через три хвилини сорок секунд відкриваю вогонь…
Ще одна чорна рухома цятка — маленький джмелик-«Колібрі», що повз у піднебессі. За цим джмеликом мчав електроліт з ледве помітними виступами крил, схожий на летючу акулу. Пальці Брендорфа м'яли, жмакали халат, на стіл упав відірваний ґудзик.
— Прокляття!!!
А пілот, якого щойно показав екран, монотонно повторював:
— Я «Кондор», я «Кондор»! Бачу ціль візуально. Наближаюся до неї. На локаторі… — голос раптом змінився, завібрував: — «Бастіон», увага! Я «Кондор»! У мене ліворуч по курсу — два швидкісні винищувачі. Вони прикривають ціль, ідуть мені навперейми!
Два видовжені гостроносі літаки з'явилися на екрані блискавично. Акулоподібний «Кондор» провалився кудись у прірву, за ним шугнули гостроносі силуети, залишаючи в небі дві стрічки, що відсвічували блідим сяйвом. Неначе упав униз і чотирикутний екран, силкуючись утримати на своєму полі все те, що відбувалося в нічному небі над джунглями. Кілька мерехтливих ниток простягнулося до «Кондора» і схрестилися на ньому. І там, де вони перетнулися, спалахнув клубок вогню. Тривожна скоромовка пілота перейшла в розпачливе волання:
— Винищувачі… Пізнавальних знаків не розберу. «Бастіон», я «Кондор»… Допоможіть! «Бастіон», мене поранено. В кабіні полум'я, я осліп. Не можу! О-о-о-о…
Зі стіни палахнуло вогнем і димом. Крізь червоні язики проступило перекошене обличчя. За секунду ця картина змінилася на іншу: над хвилястим простором сельви падав, перевертаючись, палаючий смолоскип, губив у повітрі чорне шмаття. Торкнувшись верхівок дерев, смолоскип вибухнув снопом іскор.
По обличчю Брендорфа ручаями котився піт.
— Його збили, — прошепотів він, не розтуляючи зубів. — Слава богу, його збили!
Джмелик-«Колібрі» віддалявся. На тлі хмар востаннє промайнули темні тіні винищувачів. Екран погас. У залі знову спалахнуло світло…
Я пригадую уривчасті сцени тієї моторошної ночі, і спину лоскоче мороз.
Що таке три хвилини та ще сорок секунд? Коротка мить у житті. Пілотові «Кондора» не вистачило якраз цього часу, щоб розв'язати нечувану катастрофу. Сам «диригент смерті» не в змозі був відвернути її. Мені запам'яталися напівбожевільні очі Брендорфа. Мабуть, він таки встиг зазирнути на три хвилини й сорок секунд уперед і на власній шкірі вже відчував смертельний подих своїх «С-17».
Катастрофа не сталася тільки тому, що два невідомі винищувачі в останню мить перехопили «Кондора», давши змогу маленькому «Колібрі» з місіонером Ларсеном в кабіні спокійно продовжити політ.
Брендорф рукавом витер піт. Було тихо. Коли динамік знову подав голос, я аж здригнувся.
Говорила фрейлейн Труда.
— Штандартенфюрер, ми зайшли занадто далеко. Вимкніть, нарешті, магніти. Ми вимагаємо вислухати нас!
— Не поспішайте, милі пташки, тепер вам доведеться ще трохи посидіти в клітці. Я хочу знати, кому і з якою метою ви продали контейнер, хочу знати, хто тільки що прикривав Ларсена в повітрі.
— Досить! Ви казна-що верзете, Брендорф. Якщо не розмагнітите дверей і не випустите нас… У мене в руках пульсатор. Категорії мінус дев'ять буде більш ніж досить, щоб перетворити усіх індіян у блоках на скажене стадо. Воно все змете на шляху, його навіть мур не зупинить. Індіяни увірвуться й сюди, під землю!
— Ваша погроза, фрейлейн, не справила на мене глибокого враження. По-перше, скажене стадо не розбиратиме, де я, а де ви. По-друге, за півгодини я зітру це стадо на попіл, змішаю червоношкірих із землею. В мене є така можливість, ви це знаєте. Правда, в такому випадку я втрачу робочу силу. А мені вона конче потрібна. Доведеться компенсувати втрату. Насамперед, я перетворю на слухняних землекопів вас та всю вашу компанію. Накажу нашпигувати усіх чортівським зіллям вашого ж виробу, фрейлейн, і негайно пошлю в тунель…
Говорив Брендорф спокійно, однак поспіхом вийняв з кишені халата ключ, відімкнув і висмикнув шухляду стола.
Проти світла блиснула куца металева трубка з чорною рукояткою. Вона лежала на дні шухляди.
Я обома руками вхопився за спинку крісла і перекинув його разом з Брендорфом.
Розділ IX
Рожевий вітер
Він повалився на килим, та відразу ж з несподіваною прудкістю, лаючись, скочив на ноги. Стояв у позі боксера, виставивши кулаки, поводив білими од ненависті очима. Не побачив поряд нікого, крім мене, і на мить зрадів. Та то був короткий спалах самозаспокоєння. Його погляд прикипів до моїх рук, він видавив із себе:
— Це не іграшка, хлопче. Поклади плазмомет на місце.
Металева трубка не слухала мене, витанцьовувала на рівні його грудей.
— Одійдіть до стіни! Не рухайтеся, якщо не хочете вилетіти в каньйон разом із стіною.
Ще ніколи в житті я не тримав у руках зброї. Хіба що рушницю для підводного полювання. Я намагався зладнати з плазмометом, а він ходив ходуном. Саме від того обличчя Брендорфа закам'яніло, йому здавалося, що я ось-ось ненароком натисну на гачок. А я боявся, щоб Брендорф не підступив до мене, бо тоді довелося б натиснути… Від такої думки в мене пересохло в горлі. І все ж, якби Брендорф зрушив з місця, я натиснув би на маленький виступ біля рукоятки, що муляв палець дрібною насічкою на металі. Бо найменша нерішучість коштувала б мені життя. Та й хіба ж мені одному?
— Так. Значить, тебе підіслав Кносе. Шкода, я не розкусив вашого трюку… Гаразд. Кносе я випущу з кімнати.
— Начхати мені на вашого Кносе! І на вас усіх, — сказав я. — Через десять хвилин ось тут, біля мене, мусить стояти моя мати, а також Єржі та індіянин Загбі. Бо інакше… Натисну на гачок і водитиму вашим плазмометом на всі боки! Що буде з того — вам краще знати, бо я бачив лише, як падають секвойї. Але я зроблю так, як сказав!
Брендорф поглянув на мене. Кивнув.
— Мені треба підійти до стола.
— Підійдіть. Та не спробуйте що-небудь утяти.
