рiчки: тодi лiтаки сiдали б на воду...
- Я також думаю про це, - кивнула на знак згоди Молодiнова. - Але не забувайте, Димитрiю, що ми - на становищi первiсних людей i, як вони, змушенi ховатись вiд негоди i звiрiв у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцiю, то... - вона спантеличено замовкла. - Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?
- Чудесна iдея! - палко пiдхопив Фратев. - Справдi, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба...
- А коли так, - пiдтримав Чан-су, - то вiзьмемось до роботи негайно.
Тiєї ночi про встановленi шiсть годин сну нiхто навiть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосiв i труб, Навратiл з Молодiновою порались бiля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. 'Ластiвку' було поставлено на якiр бiля берега так, щоб її прожектори освiтлювали мiсце роботи.
Надвечiр другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне свiтло. Новiтнi робiнзони радiли з цього, мов дiти.
О, з атомною енергiєю справа пiшла вже по-iншому! Чан-су i Навратiл негайно змонтували високочастотний випромiнювач, який не тiльки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердiше камiння. Протягом тижня на плоскогiр'ї були випаленi всi рослини i розтрощено на порох бiльшiсть валунiв. Ще тиждень витратили на вирiвнювання аеродрому та на приготування мiсця для атомної електростанцiї в печерному лабiринтi.
I ось нарештi настала довгождана мить. Реактори навантажили на 'Ластiвку', лiтак знявся в повiтря i через кiлька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вiв його майстерно: шасi торкнулись землi точно на початку стартової смуги; 'Ластiвка' зупинилась якраз бiля головного входу в пiдземелля. А через кiлька годин на аеродромi приземлилась i звiльнена вiд зелених пут 'Стрiла'. Мандрiвники були знову вкупi.
Навряд чи слiд описувати наступний мiсяць життя експедицiї. Вiн був повнiстю вiдданий монтуванню пiдземної атомної електростанцiї та обладнанню житла, - виснажливiй працi, коли доводилось часом використовувати навiть такi примiтивнi знаряддя, як лом та важiль.
Пiсля пуску реакторiв можна було б i спочити. Але на мандрiвникiв навалилися новi турботи: запаси урану, торiю та iнших ядерних матерiалiв вичерпувались; харчiв лишалось не бiльш як на два мiсяцi. Всi мусили перетворитись на геологiв i вирушити на розшук радiоактивних елементiв.
Спочатку дослiдили надра планети в печерах, але геологiчна розвiдка не дала позитивних результатiв. Через кiлька днiв марної працi стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далi.
Лiкарi експедицiї - Алена i Вроцлавський - не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радiоактивного випромiнювання вони винищили хвороботворнi бактерiї в печерному лабiринтi та в околицях аеродрому; виготували i прищепили кожному з мандрiвникiв спецiальнi унiверсальнi вакцини проти можливих квартянських хвороб.
Члени експедицiї поскидали скафандри. Вперше за багато рокiв ученi вдихнули в себе повiтря вiльної природи.
Роздiл VII
Свiтло
в долинi
Група Навратiла лишилась у пiдземеллi, щоб закiнчити побудову житлових примiщень i подбати про атомну електростанцiю, а група Молодiнової вирушила в похiд по атомне пальне. Спочатку дослiдили прямовисну кам'яну стiнку осторонь головного входу в лабiринт. Показання приладiв та геологiчна структура скель давали надiю, що десь поблизу мають бути значнi поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих мiсцях навряд чи варто.
Вище вгору було знайдено ще один хiд, що вiв у надра скель.
- Чудесно! - вигукнула Молодiнова. - Скидається на те, нiби сама природа заощаджує нашi сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустрiла нас.
Прожектори освiтили широкий коридор. Вiн одразу ж круто повернув лiворуч, а потiм подерся вгору. Пiдйом ставав усе важчим.
В одному з мiсць коридор розширився у печеру.
- Я знайшов жилу вольфраму! - почувся голос Чан-су.
- А я - цинк i молiбден, - додала через хвилину Молодiнова.
Грубер обiйшов печеру i зазирнув до одного з отворiв у стiнi.
- Казка! - вигукнув вiн так, що всi злякались. - Йдiть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нiчого схожого ви досi не бачили!
Поки мандрiвники добiгли, Грубер зник у глибинi скелi. За ним обережно посунулись i iншi. Тiльки-но вони вступили в печеру, як їх заслiпило яскраве сяйво. Свiтло прожекторiв тисячами вiдблискiв вiдбивалося од золотої стiни.
Грубер швидко вiдкрив пляшечку з кислотою i капнув з неї на один з виступiв.
- Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!
Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування:
- Це справдi прекрасна знахiдка, але далеко кориснiшим був би уран або торiй. З золота багато енергiї не дiстанеш.
- Це так! - погодився Грубер. - Але згадайте лишень, яку роль воно вiдiграло в iсторiї людства на Землi. Може, буде корисним i тут. Не виключена можливiсть, що ми скоро зустрiнемось з квартянами i що золото в них - такий же платiжний засiб, яким було ранiше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та i в разi конфлiкту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свiй бiк...
- Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?! - жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!
- Та звiсно ж, звiсно! - виправдувався Грубер. - Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?
- Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.
Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.
- Продовжимо дослiдження, час не жде! - намагався виручити товариша Краус.
Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:
- Герой!
Грубер промовчав.
Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.
I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.
Молодiнова глянула на годинник.
- Ми виграли. Але на сьогоднi - досить.
- Якщо вже ми так далеко забралися, слiд було б дослiдити, куди ведуть цi пiдземнi ходи, - запропонував Краус. - Ми пiднялись бiльш як на сто метрiв над входом в печеру, - можливо, що вершина скелi десь недалеко.
Цiкавiсть перемогла втому. Вченi рушили далi.
Краус, який увесь час iшов першим, раптом обернувся i вигукнув:
- Бачу небо!
За кiлька хвилин мандрiвники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва бiльших сонця вже давно сховались за обрiй. Серед мерехтливих зiрок сяяла тiльки червона Проксима.
Грубер пiднявся на великий плескуватий уламок скелi, роздивився навколо. Перед його очима вiдкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.
'Мабуть, з цього водоймища i бере початок наш струмок, - подумав вiн i повернувся в другий бiк. - Стривайте, а це що?'
В широкiй долинi сяяли сотнi вогнiв...
- Йдiть усi сюди! Можливо, мене зраджують очi... Я виявив мiсто, освiтлене електрикою!
