- Ну, i...?
- Вранцi оглянемо краще. А тепер залiземо в скафандрах куди-небудь мiж мiцних стовбурiв i якось перебудемо до свiтанку.
На ранок буря вщухла. Лiтак лежав у пiску на березi, засипаний листям i гiлками. Краус швидко перевiрив двигуни: все гаразд, тiльки трохи пошкоджено елерони.
- Це дрiбниця, за хвилину полагодимо. Я боявся, що пiсля бурi буде гiрше, - сказав вiн з полегкiстю. - Ходiмо до селища. Може, нам нарештi пощастить, i ми зустрiнемо кого-небудь.
На вартi бiля лiтака лишився Мак-Гардi. На розвiдку пiшли Грубер i Краус.
Глянувши з горба на селище, Краус здивувався:
- Дивно... Сьогоднi спiральнi конструкцiї нахиленi зовсiм iнакше, нiж учора. Добре, що я запам'ятав їх положення.
- Пiсля такої бурi ти ще дивуєшся з цього?
- Буря не має до цього нiякого вiдношення, - заперечив Краус. - Пiд час бурi я стежив за спiралями; вони навiть не похитнулись. Мабуть, їх повернули квартяни... Що це за штуки, як ти гадаєш?
- Мене це не цiкавить. Я б краще подивився на тутешнiх мешканцiв, щоб знати, з ким маю честь...
- Вони прокидаються, мабуть, пiзнiше. Почекаємо... Чекали годину, двi, три - аж до полудня.
- Анi мишеня там не поворухнулось за цей час! - сказав Грубер.
Краус заперечливо похитав головою:
- Помиляєшся. Ти навiть не помiтив, що конструкцiї знову повернулись. У мене таке враження, що це якiсь збирачi сонячної енергiї. Подивись: оця перша, що найближча до нас, скерована точно на найбiльше сонце, а друга на оранжеве...
- Справдi! Я на це не звернув уваги. Ота, третя скерована просто до обрiю, звiдки якраз з'являється Проксима, - вигукнув Грубер.
Краус затиснув йому рота долонею:
- Тс-с! Тихше! Адже криком ми можемо накликати бiду.
- Кого ти боїшся? - здивувався Грубер. - Всi поховались, як польовi мишi в нори.
- Хто його зна. Можливо, саме в цю мить за нами хтось стежить, - хоча б у пiдзорну трубу.
Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:
- Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.
- А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi...
- Невидимi? Ти це говориш серйозно?
- А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.
- Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?
- Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни - покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди. Хтось же повинен керувати цими конструкцiями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землi, як кульбаба?
- А може, все селище керується на вiдстанi...
- Можливо. А втiм, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.
- Зачекай! Менi ось що спало на думку: а чи не могуть бути квартяни мiкроскопiчно малими?
- Фiлософствування тут не допоможе. Зараз ми повиннi якнайшвидше повернутись на 'Ластiвку'. Приблизно через пiвгодини нашi колеги почнуть передачу для людей Землi. Мене цiкавить, що сьогоднi нового у пiдземному житлi.
Роздiл XIII
Небезпечний
сусiда
'Стрiла' прибула до 'Променя'.
Чан-су вийшов назустрiч Фратеву. Вiн був пiдкреслено серйозний: його чоло перетинали три рiзкi зморшки, незмiнна посмiшка зникла.
- Я щойно хотiв викликати Навратiла, бо пiймав з Землi дуже важливе повiдомлення... Страшне! - сказав вiн скрушно. - Всесвiтня Академiя наук надсилає нам його вже кiлька тижнiв з допомогою гравiтацiйного передавача. Прочитайте! - простягнув вiн Фратеву аркуш паперу i тремтячою рукою провiв по своєму чорному волоссю.
- Астрогравiметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарештi зв'язок з Землею!.. - зрадiв Фратев. Але вже пiсля першої прочитаної фрази його пiднесення змiнилося пригнiченiстю. - А чи це не помилка? Чи можливо це взагалi?.. - вiн почав читати знову. - 'Мак-Гардi i Грубер - злочинцi...' ...Сто чортiв! Умiли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третiй?
- Звiдки я можу знати? - гiрко посмiхнувся Чан-су. - Можливо, я...
- Або я... Кляте братство негiдникiв!
Фратев нахилився до круглого вiконця i задивився на гiгантську кулю на Кварту, що нерухомо висiла на зоряному килимi неба.
Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибцi:
- За астрогравiметром весь час наглядав Мак-Гардi. Цiлком можливо, що вiн прочитав повiдомлення Академiї i разом з двома iншими 'братами' завбачливо втiк пiд тим приводом, що їде нiбито вивчати рiку Надiю.
- Ви правi, це цiлком можливо. Але я скорiше припустив би, що 'Ластiвка' потонула десь у трясовинi пiд водоспадом. Коли б ви бачили той пiдступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третiм був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослiдницькiй експедицiї по Надiї виявив згоду Мак- Гардi, а зразу ж за ним Краус, який потiм висунув Грубера.
- В такому разi моє припущення вiрне. Злочинцi втекли i ховаються десь на Квартi. Мiсця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повiдомлю про це Навратiла i Молодiнову, хай вони вирiшують, що робити. А ви тим часом подивiться на контрольний запис астрогравiметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрiчцi знайдете ще й iншi важливi повiдомлення...
Фратев пiшов до обсерваторiї i почав повiльно перемотувати контрольну стрiчку. Риска... крапка... риска... риска...
- 'Увага, увага!..' - знову i знову повторювалось повiдомлення.
I тiльки пiсля десятого повiдомлення Фратев наткнувся на iнший текст:
- '...Чекаємо на швидку вiдповiдь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравiтацiйного поля...'
Фратев швидко витягнув з кишенi блокнот i почав переписувати...
***
- Знайшов що- небудь? - запитав Мак-Гардi Крауса, який причалив гумовим човном до берега.
- Куди не глянь - нiчого нема! - розчаровано вiдповiв Краус. Рiвнина, рiвнина, скрiзь сама рiвнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?
- Нi. Я сам нетерпляче на нього чекаю. Казав, що тiльки огляне джунглi в найближчих околицях. Сподiваюсь, що з ним нiчого не скоїлося. Пострiлiв не було чути, а, настiльки я його знаю, вiн стрiляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.
Не встиг вiн це промовити, як iз заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловiки злякано озирнулись.
- Нещастя, нещастя! В селищi 'невидимих' - ящери! Велетенськi! - Вiн похитнувся й упав на мiлину; його виряченi очi гарячково блищали. - Швидше звiльняйте 'Ластiвку'!
Через кiлька секунд всi троє вже сидiли в кабiнi, i лiтак мчав рiчкою.
- Тримайся лiвого берега, щоб нас не побачили iз селища! - радив засапаний Мак-Гардi Краусу.
- Пiднiмись краще в повiтря, ящери лiзуть за нами... I перед нами вони також, - бурмотiв Грубер.
- Де? - здригнувся Краус. - Де ти бачиш ящерiв, покажи! Ану, поглянь, що в нього в сумцi, -кинув вiн головою до Мак-Гардi i зменшив швидкiсть. Пiдозрюю, що вiн знову напився.
Мак-Гардi схилився над Грубером:
- П'яний як чiп. Чуєш, як тхне?
- Сядь на моє мiсце, - попросив його Краус. Повiльно пiдвiвся з крiсла й випростався. - Я розрахуюсь з
