- Казала ж тобi, що це був жарт! - стривожено прошепотiла менi просто в вухо Єва. - Хоч я й люблю такi старовиннi будинки, але в цьому нiзащо б не хотiла жити. Тут якось моторошно...
Не встигла вона це сказати, як вiдчинились дверi, i на порозi з'явилася стара розпатлана жiнка у ветхому халатi з свiчником у руцi. В мерехтливих променях свiчки вона здавалась примарою.
- Когось шукаєте?
- Доктора Пегаса...
- Доктора Пегаса? - перепитала жiнка здивовано.- Я тут живу понад п'ятдесят рокiв, але людини з таким чудним прiзвищем не зустрiчала. Настiльки я знаю, Пегас - це крилатий кiнь з грецької мiфологiї... Правда, тут живе один дивак, але його звуть iнакше...
Промимривши пробачення, ми попростували до виходу.
- I навiть у всiй нашiй околицi такої людини немає! Я знаю майже всю Малу-Страну! - кричала вона, стоячи на сходах.
Ми вибiгли з будинку, як дiти, що втнули якусь штуку, i аж на вулицi зареготали.
- Тепер я зватиму тебе доктором Пегасом! - сказала Єва.- А ти, виявляється, шукач пригод!.. Ходiмо-но до кав'ярнi та вип'ємо чорної кави, поки я трохи отямлюсь.
Ми вже одiйшли вiд дверей на кiлька крокiв, як раптом до будинку пiд'їхав i зупинився мотоцикл. З нього зскочив i попрямував до нас чоловiк у шкiрянiй куртцi з капюшоном на головi.
- Добривечiр, пане редактор! Давно чекаєте? Пробачте, я трохи затримався в iнститутi.
- Професор Кржижек?! - вигукнув я з подивом. - То це ви i є той таємничий доктор Пегас?
- Так, я трохи вас поiнтригував. Знаю, що журналiсти - народ допитливий. Але загалом я справдi Пегас, в усякому разi, мене так називають колеги за мої фантастичнi iдеї... Ваша дружина? - обернувся вiн до Єви.
- Поки що - нi.
- Вiдверто кажучи, на жiноче товариство я не розраховував. Знаєте, я живу сам, i в квартирi у мене безладдя.
Єва зрозумiла, що вчений хоче говорити зi мною без свiдкiв.
- Я теж не збиралась у гостi, - сказала вона стримано. - Гонза розповiв менi про вас кiлька хвилин тому... Скiльки часу ви затримаєтесь? Я хотiла б зайти до кав'ярнi та випити чашку кави. Ми, власне, i прямували туди.
- Не бiльш як годину, - зрадiв Пегас. - Ви не гнiваєтесь на мене?
- Отже, за годину я чекатиму на тебе, - сказала на прощання Єва i енергiйно попрямувала до Малтезької площi. Вона, мабуть, вiдчула, що я дивлюсь на неї, бо ще разiв зо два озирнулась i вiтально помахала менi рукою. Тодi я ще не уявляв, чим був для мене отой жест.
Пегас - вiднинi я називатиму доктора Кржижека тiльки цим iменем втягнув мотоцикл у коридор, увiмкнув великий електричний лiхтар i повiв мене скрипучими сходами на другий поверх. Бiля дверей у кiнцi невеликого, просякнутого запахом цвiлi коридора вiн зупинився.
- Фердо, вiдчини, я привiв шановного гостя! - звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.
Важкi дубовi дверi повiльно вiдчинились. На мiй подив, за ними нiкого не було.
- Увiмкни свiтло, Фердо! Не будемо ж ми сидiти в темрявi.
На стiнах спалахнуло кiлька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освiтленого примiщення з ажурною стелею.
- З ким ви говорили? - спитав я зацiкавлено. - Тут же нiкого немає?
- Ви маєте на увазi Ферду? Це мiй невидимий служник.
- Невидимий?!
- Я можу легко переконати вас у цьому. Вiн скоряється менi з першого ж слова... Слухай, Фердо, чому ти досi не опустив завiси? Адже сусiди дивляться нам просто на стiл!
Завiси тихо зашарудiли й опустились, а в мене по спинi поповзли мурашки.
- Ферда виконує також писанi накази. Напишiть будь-яке завдання на цьому паперi.
'Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!' - написав я калiграфiчним почерком.
У ту ж мить спалахнули газовi пальники.
- Я вже догадуюсь, що це за чудеса: прихованi десь кiбернетичнi апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомiтно натиснули на якусь кнопку, правда ж?- допитувався я.
- Я не люблю каверзiв. Усе, що вам було продемонстровано,- найчистiша наука... Але на вас чекають ще цiкавiшi сюрпризи. Адже я обiцяв вам дати тему для фантастичного оповiдання,- сказав Пегас.
Я оглянув кiмнату. Полицi аж пiд стелю повнi книжок Звичайний письмовий стiл. Круглий столик з двома зручними крiслами. Праворуч вiд дверей - iмiтацiя англiйського камiна. Над ним виднiлися великi залiзнi дверцята, якi, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбованi в той же колiр, що й стiни.
- Трохи тiснувато... - сказав я, аби не мовчати.
- Це на перший погляд... Фердо, покажи добродiєвi спальню.
Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осi, вiдкриваючи хiд до другої кiмнати. Стiни тут були заставленi книжками. Посерединi кiмнати стояв диван та нiчний столик.
- Для вiкон не вистачило мiсця,- пояснив Пегас.- Але електрика цiлком замiняє сонце. До того ж я тут довго нiколи не затримуюсь.
- У вас чудова колекцiя наукових праць! - зауважив я з подивом.
- Помиляєтесь. Науковi книги з мого фаху мiстяться в першiй кiмнатi. А тут - фiлософськi твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зiбрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого iснування.
- Дивно... Таку бiблiотеку я, одверто кажучи, не сподiвався побачити у вас, - сказав я схвально. - Вчений i одночасно любитель мистецтва... Чи не грiшите ви потай i лiтературною творчiстю?
- I так i нi, залежно вiд того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але лiтература - не моя пристрасть. Це просто матерiал, який допомагає менi в наукових дослiдженнях.
- Не розумiю...- признався я, перебiгши поглядом по корiнцях книжок з iменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспiра, Шiллера...
- Зрозумiєте, коли я покажу таємницю своєї лабораторiї.
- У вас тут є i лабораторiя?
Пегас посмiхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змiнила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так мiцно в'їлась менi в пам'ять, що я мiг би навiть сьогоднi намалювати її. Лукавий вiдблиск в очах, стиснутi куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цiй гримасi проступала погано прихована зарозумiлiсть та почуття власної вищостi. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумiв вчасно.
- Будинок, де я живу, купив i перебудував для своєї численної родини архiтектор, що створив храм святого Мiкулаша. Цей будинок оповитий багатьма легендами, якi я старанно вивчив. Одна з них iрунтувалась на правдi i допомогла менi знайти чудове мiсце для лабораторiї, - ви самi незабаром у цьому переконаєтесь. Але перед тим, як туди пiти, давайте нашвидку вип'ємо по чашцi чорної кави, щоб ви не заздрили своїй нареченiй.
Гримаса вченого мене трохи занепокоїла. Хотiлося попрощатися з чудним господарем та й побiгти до Єви, але допитливiсть перемогла.
Я з цiкавiстю стежив, як доктор за допомогою невидимого служника варив каву. Самi по собi вiдчинилися дверцята шафи з посудом. Пегас узяв звiдти двi чашки, вкинув у кожну по кiлька коричневих кульок i наповнив водою. Чашки поставив на письмовий стiл, простеливши перед тим паперовi серветки. Незабаром вода в чашках закипiла.
- Дякую, Фердо! - жартiвливо сказав Пегас. - Прошу - справжня турецька кава. А тих кульок не бiйтесь, це не сурогат i не аптекарський товар. Я тiльки вкрив зернятка кави особливою речовиною з глюкози, яка роз пускається протягом трьох хвилин кипiння.
Кава прекрасно пахла i була дуже смачна. Я пив, нишком оглядаючи письмовий стiл, щоб вiдкрити його таємницю. Про те, що воду довели до кипiння невидимi iнфрачервонi променi, я зрозумiв одразу ж, але мене дивувало те, що вони водночас не впливали на дерев'яну дошку стола.
