- Я навiть не дивуюсь, що вас усе так вражає, - сказав Митько. - Адже перед вашим польотом з Амундсеном ви багато чого ще не знали. Нам про це говорив учитель. Казав, не було у вас нi телебачення, нi реактивних лiтакiв, нi атомних електростанцiй. Тисячi людей, казав вiн, страшенно виснажувались на заводах, аби добре жилось одному багатiєвi... А якi жахливi були квартирнi умови! Не дивно, що тодi ще iснували заразнi хвороби... А цi вiйни! Важко повiрити, що люди здуру вбивали одне одного за золото... Невже в них не було кращих iнтересiв?
Северсон знову насторожився. Хiба хлопчик мiг би вигадати усе оце?.. Палаци й котеджi справдi казковi, i їх не побудуєш за кiлька мiсяцiв... А отой чудесний вiдеофон i незвичайнi лiтаки? А те, що нi Роберт, нi Альберт досi не вiдповiдають на листи?
Северсон завагався. Але в мозку раптом блиснула твереза думка:
'Нi, нi, все це безглуздя! Цього не може бути!'
- Почекай, Митько... - сказав вiн задумливо. - Менi щось спадало на думку... Мене знайшли напiвзамерзлим, i я внаслiдок цього втратив на якийсь час пам'ять i здатнiсть мислити, так?.. Але це тривало недовго, бо я зовсiм не постарiвся. Коли я дивлюсь у дзеркало, то здаюсь собi навiть молодшим, анiж тодi, коли стартував з Тромсе.
Митько стиснув Северсону руку:
- Ви замерзли зовсiм, товаришу Северсон, i пролежали в кризi багато рокiв... Як би це вам усе пояснити?.. Чи звертали ви увагу на те, що за дуже великих морозiв вода в маленьких ставках промерзає аж до дна? Одночасно замерзають i риби, i жаби, ви ж це знаєте... А навеснi, коли крига розтане, вони оживають i - фррр! - знову бадьорi.
- Так ти гадаєш, що i в мене така ж холодна кров, як у жаби, i я мiг спокiйно замерзнути, а потiм розморозитись?
- Я вам цього не говорю! - запротестував Митько. - З вами було не так просто. Ви навiть не уявляєте, скiльки зусиль доклали тарабкiнцi, щоб повернути вас до життя? Я бачив цей науково-популярний кiнофiльм...
- Не глузуй з мене! - засмiявся Северсон. - Замерзлу людину не пробудиш. Вона - мертва.
- Але ви ще не знаєте, що вченi роздiлили смерть на двi. Одна смерть називається клiнiчною, а друга - бiологiчною. Людина спочатку помирає клiнiчною смертю, а це ще нiчого. Учитель розповiдав нам, що мертву людину вперше вдалось оживити ще в тисяча дев'ятсот сорок четвертому роцi, пiд час Великої Вiтчизняної вiйни. Зробив це професор Нєговський у нас, у Москвi. Вiн оживив мертвого солдата Черепанова, який загинув вiд втрати кровi пiд час операцiї. Черепанов пiсля цього довго хворiв, але нарештi-таки видужав. В музеї ви можете знайти 'Правду' за одинадцяте вересня сорок четвертого року i прочитати це повiдомлення...
- Почекай, через скiльки хвилин пiсля смертi оживив його отой Нєговський?
- Приблизно через п'ять хвилин.
- А я, коли повiрити тобi, лежав заморожений багато рокiв!
- Це правда, - охоче пiдтвердив Митько. - Але ви весь час були мертвi клiнiчно. Пiд час великих морозiв не може настати бiологiчна смерть, яка остаточно руйнує органiзм. Це вам пiдтвердить i наш учитель... Чи не чули ви часом про росiйського вченого Бахметьєва? Вiн жив тодi, коли ви були таким хлопцем, як я зараз. Саме Бахметьєв провадив першi вдалi дослiди з оживленням заморожених iстот. А трохи пiзнiше наш великий вчений Каптерєв навчився оживляти мiкроорганiзми, рачкiв та iншi дрiбнi створiння, що пролежали у вiчнiй мерзлотi десятки тисяч рокiв!.. Яке ж тут чудо? Нiякого! Северсон зосереджено звiв брови:
- Гаразд. Це здається вiрогiднiш. I все ж менi незрозумiло, як можна оживити мертвого, - хай навiть клiнiчно мертвого, як ти кажеш.
- Я можу це вам пояснити, - сказав хлопець, гордий можливiстю показати набутi з популярних книжок та лекцiй знання. - Першими спробували оживляти мертвих чеськi лiкарi Спiна та Велiх. їхнiй задум не вдався, бо зони ще не знали про iснування груп кровi. Так само не пощастило i росiйському лiкарю Андрєєву. Як я вам уже казав, першим досягнув успiху професор Нєговський... Але ще ранiше дуже цiкавi дослiди здiйснив московський професор Брюхоненко. Уявiть собi, вiн ще в тисяча дев'ятсот тридцять п'ятому роцi мiг оживити одрубану собачу голову. Вона ще й висувала язик, i поводила очима... А знаєте, що тодi сказав Брюхоненко? Настане, мовляв, час, i лiкарi навчаться оживляти замерзлих людей, - навiть Амундсена, якщо його вдасться вiдшукати... Тож чи вiрите ви менi тепер, що насправдi замерзли i що академiк Тарабкiн вас повернув до життя?
Северсон провiв рукою по спiтнiлому чолу i знизав плечима:
- Не знаю. Важко отак собi повiрити, хоч я й не думаю, що ти все це наплескав... Отже, я спав у кризi багато рокiв... А скiльки саме?
Митько глянув на нього лукаво:
- Вгадайте!..
- Не маю анi найменшого уявлення... - задумливо сказав Северсон. I раптом рвучко повернувся до хлопця. - Але я хотiв би мати докази, Митько! Будь-який речовий доказ, що я справдi проспав... Чи немає в тебе газети з сьогоднiшньою датою?
- Немає... - хлопець замислився. - От що: ходiмте до iнститутської бiблiотеки, це близько. Там усе прочитаєте чорним по бiлому.
Северсон погодився, i вони одразу ж подалися до бiблiотеки.
***
- Здрастуйте, Василю Володимировичу! Подивiться, якого надзвичайного гостя я привiв до вас! - вигукнув Митько з порога затишної читальнi.
Лiтнiй чоловiк, що стояв бiля книжкової шафи, швидко обернувся i, побачивши Северсона, аж заклiпав очима:
- Товариш Северсон?! Прошу... Прошу... - вiн заметушився, пропонуючи стiльця. - А тобi, шибайголово, слiд було б дати доброго прочухана! Наташа Орлова вже понад годину мiсця собi не знаходить, а ти водиш товариша Северсона не знати де... Хiба ти не чув екстреного повiдомлення?
- Нi, -засмiявся Митько. - Ми тим часом добре погомонiли. Я пояснив товаришу Северсону, як вiн потрапив з Арктики до нас.
Бiблiотекар збентежено замахав руками:
- Отже, ти все вибовкав?! Та чи розумiєш ти, що накоїв?!
- Не хвилюйтеся, пане, - заступився Северсон. - Я вже знаю все чи майже все i, як бачите, не занепав духом. Визнаю: це була для мене завелика доза, але я її витримав. У мене тепер до вас тiльки одне прохання: чи немає у вас часом норвезьких газет тисяча дев'ятсот двадцять восьмого року?
- Не знаю. Треба подивитись... - перепросивши, бiблiотекар вийшов до сусiднього примiщення i одразу ж кинувся до вiдеофону:
- Товаришку Орлову!
На екранi з'явилось Наташине обличчя:
- Ви чимось стурбованi, Василю Володимировичу?.. Може, дiзнались щось про Северсона?
- Вiн у мене в читальнi. Але радiти нема чого. Уявiть собi, Северсон уже знає все.
- Прикро... А як вiн поводиться?.. Спокiйний?.. А втiм, я зараз до вас приїду.
- Вiн хоче одержати газети за дев'ятсот двадцять восьмий рiк. Що робити?
Наташа нахмурила чоло, закусила губу. По короткiй паузi сказала рiшуче:
- Дайте. Нiчого iншого не лишається.
***
Коли Наташа Орлова зайшла до читальнi, Северсон був такий заглиблений у читання газет, що навiть її не помiтив. Тремтячою рукою вiн перегортав переплетений рiчний комплект 'Норгес Фолк' i уважно перечитував кожну статтю, де згадувалось про Амундсена. Зараз йому саме потрапив на очi великий заголовок в номерi за 19 червня 1928 року: 'АМУНДСЕН ВИЛЕТIВ НА ДОПОМОГУ НОБIЛЕ'.
'Вчора, 18 червня, на лiтаку 'Латам' з Тромсе на пiвнiч вилетiв великий полярний мандрiвник Руаль Амундсен. На борту лiтака один наш офiцер, французькi льотчики Рене Жульбауд i де Кувервiлль, радист Валетте i механiк Браззi. Амундсен сподiвається розшукати експедицiю Нобiле, занесену оболонкою дирижабля 'Iталiя'. Як щойно повiдомив наш кореспондент з Тромсе, Амундсен невдовзi пiсля старту запитав по радiо про стан криги бiля острова Ведмежого. Завтра надрукуємо бiльш докладнi повiдомлення'.
Однак другого дня газети про Амундсена мовчали. Через день вони вмiстили коротке повiдомлення, що
