Шрат кашлянув, опустив очi долу.
- Де моя Лю? - повторив я запитання, вже знаючи, що вiдповiдь буде страшною.
- Будьте мужнiм, мiстере Уоллес, - сказав Шрат. - Рiч у тому, що наука...
Лють хлюпнула менi в мозок, залила очi. Що вiн говорить про науку, старий кретин! Для чого каже нiкчемнi, даремнi слова, якi нiчого не змiнять?
- Де Люсi? - ревнув я, хапаючи професора за лацкани пiджака, ладен розтерзати його.
Шрат миролюбно одвiв мої руки од себе, втомлено поглянув на мене. Тихо сказав:
- Люсi нема, мiстере Уоллес. Вона зникла...
Роздiл другий
ШРАТОВА ТАЄМНИЦЯ
Коли я отямився, Шрат стояв бiля мене. Ми були в невеликiй кiмнатi, поряд з залом. Пахло якимись лiками. Побачивши, що я розплющив очi, професор сiв поряд, закурив сигару. Важко зiтхнувши, вiн сказав:
- Я винен! Треба було пiдготувати вас. Я не знав, що у вас слабкi нерви...
- Пiдготувати, - гiрко прошепотiв я. - До чого?
Шрат мовчав.
- Що сталося з нею? - знову запитав я. - Ви вбили її?
На Шратовому обличчi вiдбився щирий подив.
- Ви збожеволiли, мiстере Уоллес. За кого ви мене вважаєте? Чи ви маєте справу з середньовiчними розбiйниками?
- Тодi де ж Люсi? - нiчого не розумiючи, простогнав я. - Чому ви говорите загадками?
- Я ж сказав - Люсi зникла.
- Що значить 'зникла?' Вискочила у вiкно, випарувалася чи розтала, мов шматок льоду? Що за ахiнея?
- Не ахiнея. Вона зникла з нашого свiту... з наших координат...
- Пояснiть точнiше, - не витерпiв я.
- Тепер скажу. Це необхiдно. Експеримент зiрвався. Вона, безумовно, винна сама. Я вам поясню, в чому рiч...
- Але вона не мертва?- з якоюсь iскрою надiї запитав я.
- Нi, - рiшуче вiдповiв професор. - Вона не мертва. Не мусить бути мертвою.
- Ви морочите менi голову!
- Анiскiльки. Одну хвилинку терпiння. Зараз ви зрозумiєте.
Шрат обрiзав нову сигару, закурив. Дивлячись на сивi пасма диму, вiн почав говорити - лаконiчно, уривчасто:
- Ви фiзик, Уоллес. Вам вiдома, безумовно, теорiя фiзичного вакууму Поля Дiрака. Порожнеча - це матерiальний фон, в який занурений наш фiзичний Всесвiт. Проте порожнеча - це не вiдсутнiсть матерiї, а навпаки, її нескiнченний потенцiальний резервуар.
- Я читав про це.
- Тим краще. З цього припущення виникли гiпотези про античастки, антисвiти i тому подiбнi заманливi речi. Гiпотези почали пiдтверджуватись експериментально. Частки високих енергiй вибивали з фону Дiрака 'дiрки', як їх назвав сам творець гiпотези. їх називали антипротонами, антинейтронами, позитронами. Висувалися припущення, що є цiлi анти-системи з антисонцями, антипланетами, антижиттям. Про це говорили i фантасти, i вченi. Сподiвалися вiдкрити такi антисистеми в майбутньому експериментально. Але дальший розвиток науки показав, що такi уявлення примiтивнi. Думаючи про антисвiт, ми будували його по звичайнiй фiзичнiй моделi. Але Космос - не повторення однакових систем, не сума сонць i планет, а нескiнченно складний, вiчний процес еволюцiї. I той процес вiдбувається не на одному поверху, не лише на планi нашого Всесвiту...
- Тобто?
- Тобто на рiзних планах. Деякi росiйськi вченi, а потiм i захiднi, створили гiпотези в яких стверджують, що фон Дiрака, або фiзичний вакуум, не iнертна, нейтральна маса, не лише потенцiал iснувань, а реальний свiт з матерiальними процесами, еволюцiєю i, може, своїм життям. Цi гiпотези закономiрнi i необхiднi. Принцип рiвноваги вимагає цього...
- Я не розумiю...
- Енергiя свiту тяжiє до стабiльного рiвня. Ентропiя - тобто розсiяння енергiї - була бичем всiх космологiчних гiпотез. Якщо енергiя розсiюється, значить, колись був початок цього процесу. Значить, був творчий акт.
Значить, вводиться телеологiчна* причина, перст божий. Вченi не бажали цього. I будували найкарколомнiшi гiпотези, якi нiчого не пояснювали.
______________ * Телеологiчна - цiлеспрямована.
А тепер - справа набагато яснiша. Поряд з нами - iснує iнший Всесвiт. Це Всесвiт негативних енергiй. Всесвiт античасток, антиречовини. Вiн розвивається по принципу зворотного часу по вiдношенню до нас. Ось чому вiн недосяжний для нашого свiту. Лише на гранi високих енергiй - у фазотронах, в космiчних процесах - античастки перескакують з того свiту в наш, одразу ж зникаючи в спалаху анiгiляцiї.
Нова теорiя пояснює все. Хай наш Всесвiт розширюється. Хай розбiгаються галактики. Хай розсiюється енергiя. В iншому, сусiдньому Всесвiтi йде стискування галактик, концентрацiя енергiї. Вiдбувається взаємний обмiн. Ритмiчна пульсацiя Єдиного Космосу. Ви зрозумiли? - В професорових очах загорiлися вогники захоплення, по щоках поповзли плями. Вiн, напевне, забув, про що починав. Вiн зовсiм забув, що йшлося про долю Люсi. Я нагадав йому про це.
- Я все зрозумiв, професоре. Але повернiмось до Люсi...
- Ах, так, - спохмурнiв Шрат. - Так, так. Я захопився. Так от. Мене схвилювала теорiя сусiднього свiту. Я заглибився в неї, почав експерименти, розрахунки. Вони були позитивнi. Тодi я вирiшив пiдготувати грандiозний експеримент - проникнення в Антисвiт, або в свiт негативних енергiй, називайте це, як хочете.
- I Люсi... - з жахом почав я, але професор перебив мене.
- Ваша Люсi потрапила в той свiт. Вона перша з людей Землi ввiйшла туди.
- А назад? - крикнув я. - Чому вона не повернулася назад? Для чого вам такi експерименти, якщо нема пiдтвердження? Це рiвнозначно вбивству людини!
- Не зовсiм. Не зовсiм, мiстере Уоллес, - миролюбно заявив Шрат. - Я пояснив їй, у чому суть. Вона щось переплутала. Ми домовлялися, щоб вона запам'ятала координати i через певний час повернулася назад. Ми мали вiдтворити її, повернути в фiзичний свiт. Напевне, вона забулася...
- Або загинула, - з гiркотою сказав я.
- Нi! Я певен, що нi. Прилади показують, що експеримент удався.
- Як же тепер бути? Як урятувати її? Чи ви залишили її напризволяще?
Професор уважно поглянув на мене, трохи помовчав, нiби обдумуючи вiдповiдь, i сказав:
- Багато залежить вiд вас... А може, навiть усе. Не треба гаяти часу. Дайте згоду... i, може, все буде добре...
- Ви хочете, щоб я... пiшов туди?
- Так. I знайдете її. Це - єдиний вихiд. Врятуєте Люсi... i прислужитеся науцi.
Я мовчав, гарячково думав. Що робити? Як бути? Невже це ймовiрно - те що говорив Шрат? Свiт поряд з нами, iнше, невiдоме життя? I в ньому - Люсi, одинока, покинута, безпорадна.
- А що це дає вам? - раптом запитав я професора.
- М-м...Якби вам сказати,- не знайшовся одразу Шрат. - Це не зовсiм дозволено... говорити... Але оскiльки ви зв'язанi з нашою роботою, я скажу. Перше - проблема антиречовини. Друге - проблема невидимого пересування в просторi.
Я промовчав. Я добре зрозумiв, для кого вигiдне таке пересування. Вторгнення в чужi країни серед бiлого дня прямо з вакууму, з пустоти. Як завжди, монополiї могли застосувати найколосальнiшi вiдкриття науки лише для руйнування.
В моїй душi зрiло обурення. Але я не хотiв заперечувати Шрату. Треба було подумати про долю Люсi. А професор, схилившись надi мною, лагiдно говорив:
- Подумайте. Але вiдповiдайте негайно. Бо може бути пiзно. Ми не знаємо, що там з нею, куди вона пiде, що зробить.
