Експеримент 'Корона' (на украинском языке)

кулаком.

- Сергiю, вiдчини! Це я...

В кабiнетi стало тихо, Михайло Павлович знову загрюкав:

- Та вiдiмкни ж нарештi!

Клацнув замок, i дверi прочинилися.

- Ти що - ватою вуха позакладав? Стукаю, стукаю...

Сергiй Олексiйович, постогнуючи, почвалав до кушетки i лiг на спину. Голову йому обхоплював золотистий обруч з пiвсферою срiблястих дротинок, помiж якими кучмилася давно не розчiсувана шевелюра. Та, не зважаючи на цю 'Корону', нiчого королiвського в позi свого друга Михайло Павлович не помiтив. Сергiй Олексiйович осунувся, посiрiв з виду. Де й подiлася кримська бронза лиця, блиск очей.

- Що з тобою, друже?

Сергiй Олексiйович поворухнув рукою, вказуючи на журнальний столик. Михайло Павлович узяв щоденника i, сiвши в крiсло, почав переглядати останнi записи, Ольга Юр'ївна стовбичила у дверях, чомусь не наважуючись зайти, i це також дратувало Михайла Павловича. Пiднiс зошита вгору, щоб не бачити, як вона пiдпирає одвiрок. Та досить було кинути погляд на перший рядок, щоб вимкнутись iз оточення.

'...Таки розрiзняю сигнали!

...Iнтенсивнiсть вiдчуття набагато бiльша вiд сили подразнення, але на скiльки?

...А як усе це вплине на корковi чуттєвi зони?

...Чи не 'перегрiється' ядро основного аналiзатора?

...Нарештi цей вайло (Михайло Павлович пiдкинув бровами) сконструював регулятор, але верньєр малий, незручно.

...Здiйснюється закон 'Все або нiчого' - маю все, тобто максимальне збудження. Але ж це завдяки 'Коронi'...

...Бронхокардинома?!

...Ендокардит!

...Вогнище iнфекцiї в слiпiй кишцi. Операцiя?

...Щось iз лiвою ниркою... Невже якийсь процес?

Чим далi читав Михайло Павлович, тим частiше натрапляв на специфiчнi медичнi термiни, про змiст яких вiн, фiзик, навiть не мiг здогадатися. Та йому стало ясно: його друг 'вiдкрив' у себе десятки хронiчних захворювань i серйозних уражень внутрiшнiх органiв.

- Що це ти понаписував, Сергiю? Коронований друг мовчав, лежав тихо, без стогонiв.

Михайло Павлович гукнув:

- Чи ти спиш?

Сергiй Олексiйович поволеньки, обережно пiдвiвся, спустив ноги на килимок. I тiльки тодi обiзвався:

- Про що ти балакаєш, Михайле! Я вже три ночi не заплющую очей...

- Що сталося?

- Поганi справи, друже.

- Ох, i понаписував! Що це таке - бронхокардинома?

- Рак бронха. Латентний... ну, прихований перiод. Якраз вчасно...

- Так... А ендокардит?

- Запалення внутрiшньої оболонки серця.- Сергiй Олексiйович зiтхнув.- Я й ранiше вiдчував...

- Слухай,- лагiдно промовив Михайло Павлович,- а чи ти не занадто... Все ж таки, розумiєш, апарат не пройшов клiнiчного випробування.

- Е, якби ти знав, як вона працює, твоя 'Корона'! Ось i зараз... Iмпульси - наче електричнi розряди, пострiли. Я навiть бачу спалахи... Певне, аналiзатор охоплює й зоровi центри... Слухай, та там нiколи не вщухає бiй! Буває затишшя, але щоб зовсiм... О, знову автоматнi черги iмпульсiв! На мене напало сто хвороб! Сигнали надходять звiдусюди... Подай щоденника.

Сергiй Олексiйович вхопив зошита i почав записувати на колiнi - наче донесення з фронту. Чоло вкрилося брижами зморщок - певне, силкується чоловiк розiбратися в тому хаосi iмпульсiв, який охоплює кору пiвкуль його мозку.

Михайло Павлович пiдiйшов i швидким рухом торкнувся 'Корони'.

Сергiй Олексiйович, переставши писати, кинув на нього запитливий погляд.

- Я вимкнув живлення, - сказав Михайло Павлович. - Треба перевiрити настройку. Знiми, будь ласка.

Дружина, побачивши, що чоловiк почав знiмати 'Корону', якось нервово хiхiкнула i вийшла, причинивши за собою дверi.

Михайло Павлович узяв апарат, навiщось покрутив його перед очима i поставив на столика. Сергiй Олексiйович гладив долонями обличчя, торкався тiм'я.

- Ну, як? - спитав Михайло Павлович.

- Тиша... Але я знаю - це оманливе.

- Давай так, Сергiю. Поки я займатимусь 'Короною', ти пройдеш клiнiчне обслiдування. А тодi побачимо.

...Вони зустрiлися, здається, через тиждень у тому самому кабiнетi професора-медика. Навiть його дружина так само стояла на порозi. Але атмосфера тут була вже цiлком iнакша. Сергiй Олексiйович - бадьорий, пружний - ходив по кабiнету, розмахуючи руками.

- Нiчого! Розумiєш - анiчогiсiнько!

- I рентген?

- Аякже, i рентген, i з десяток найтонших аналiзiв - нiчого не виявили! - Сергiй Олексiйович спохмурнiв. - Усе в нормi.

- Ти так говориш, наче невдоволений.

Сергiй Олексiйович легенько стиснув свого друга за плечi.

- Що здоровий - це, звичайно, добре. А от експеримент...

- А чим ти, як медик, поясниш...

Сергiй Олексiйович заговорив, насупивши брови:

- Чим поясню? Тодiшнiй мiй стан - це яскравий приклад автосуггестiї самонавiювання. Якi б не були експерименти, завжди треба мати на оцi, що людський органiзм - то психофiзична цiлiсть.

- Це так... Важко перехитрити природу... - не то весело, не то журливо промовив Михайло Павлович. - Мабуть, не даремно вона вивiльнила вищi вiддiли мозку вiд буденних занять. Осмислити себе - ось у чому суть...

- Годi фiлософствувати, скажи краще, як твоя 'Корона'?

- Вiддав онуковi гратися... А що? Хiба всi експерименти вдаються?

Сергiй Олексiйович тiльки плечима знизав.

4

Закiнчивши вечiрнiй обхiд клiнiки, Сергiй Олексiйович мив руки в передчуттi чесно заробленого вiдпочинку. Настрiй був хороший, але щось його непокоїло, щось марудило, а що - й сам не знав. Пiдставляв долонi пiд струмiнь теплої води, бiла пiна спливала в раковину, а вiн силкувався пригадати, чи не забув чого-небудь зробити? Наче нiчого, а на душi млоїться.

- Сергiю Олексiйовичу!

Мовчки насупився. Завжди ця огрядна медсестра гукає на весь коридор.

- Сергiю Олексiйовичу! До вас прийшли!

Побачивши Михайла Павловича, стривожився:

- Що трапилось, що ти...

Михайло Павлович якось наче винувато усмiхнувся:

- Та розумiєш... Онук, пустуючи, надiв менi 'Корону'...

- I що? Невже i в тебе... автосуггестiя?

- Оце ж я й хочу дослiдитись.

...Зоперували Михайла Павловича вчасно. Злоякiсний процес у шлунку захопив мiзерну кiлькiсть клiтин.