- Сивини! Ви така ж молода i... така, як була.
- Поки що нема... - Дiвчина мовчки схилила голову. - Iдiть пiдживiться, я бачу, як ви зголоднiли за цю вахту.
Арi зручно вмостилася перед овальним оглядовим екраном, а вiн прошмигнув у вузький люк i подався до Енергетичної кабiни. Та не встиг спожити й трьох снiданкових тюбикiв, як з динамiка пролунало тривожне:
- Мерщiй сюди, Альга, мерщiй!..
З надпочатим тюбиком у руцi вiн ускочив до кабiни керування.
- Що трапилось, Арi?
- Дивiться, дивiться... - дiвчина показувала на екран. - Як тiльки я ввiмкнула перетворювач...
Спочатку Альга нiчого не помiтив. На екранi клубочився блiдо-сивий туман. Та, придивившись, почав вирiзняти якiсь лiнiї, розмитi контури будiвель, дерев, цiлого тлуму якихось невiдомих предметiв. Там i сям щось гостро зблискувало.
- Бачите? Бачите? - шепотiла Арi. - Це ж iде бiй... Мабуть, за отой мiсточок, - помiчаєте сiру смугу над рiчкою? Ну, ясно, онде бiжать юнаки з палицями.
- З тих палиць вони стрiляють. То вже складна технiка.
- Це було ще до початку Космiчної Ери. Який шлях у Всесвiтi зробили тi хронотони...
- То це вiдбитки справжнiх подiй?
- Так, справжнiх. Ми натрапили на тi хронотони...
Слово 'тi' вимовила з притиском, i фiлософ одразу зрозумiв усе. Тодiшнi елементарнi часточки часу понесли у глибини Всесвiту моментальнi вiдбитки речей, людей, подiй. Поступово жива картина вичiткувалася краще, можна було розрiзняти деталi, як у нiмому стародавньому фiльмi.
...Розсипавшись по обидва боки насипу, група юнакiв з п'ятикутними зiрками на пiлотках бiжить до мосту. Навкруг чорними фонтанами вибухає земля, бiля самiсiнької води вони залягають, гарячково стрiляють по тому берегу, щоб не допустити ворогiв до мосту. Налiтають лiтаки з чорно-брудними хрестами на зашмарованих крилах, скидають чорнi бомби. Дим застилає все довкруг, а коли вiн розвiюється, живучi хлопцi знову ведуть вогонь по тому берегу...
- Смiливцi! Герої!.. - шепоче Арi. - Якi це були люди...
Вона торкається верньєрiв апарата, i ось крупним планом видно одного юнака. Що в ньому привабило Арi? Може, чоло мислителя? Чи темно-карi очi, сповненi страждання? Гримаса болю проступила на його обличчi, рукою вхопився за бiк, помiж пальцями струмувала кров... Арi скрикнула. Юнак здивовано повернув голову, неначе почув той крик через майбутнє тисячолiття, подивився в небо, потiм, стиснувши зуби вiд болю, почав вiдповзати назад, подалi вiд рiчечки. А вибухи лютували, дзьобали землю. Арi й Альга невiдривно стежили за тим юнаком, бачили, як уже в кiнцi насипу його поранило вдруге... Арi не могла витримати всього цього й вимкнула апарат.
- Яка кривава iсторiя людства... - тихо сказала пiсля мовчанки. - А той юнак, видно, був дуже обдарований. Я це побачила в його очах, в тонких рисах обличчя. Може, його оминула рання смерть...
Альга мовчки слухав, потiм обiзвався:
- Нiщо не народжується безболiсно. А то ж був свiтанок соцiалiзму.
Коли Арi знову ввiмкнула перетворювач, на ньому з'явились iншi картини.
...Гори, одягненi в шовк лiсiв, берег моря, залитий сонцем, запруджений голими людьми. Ситi, лискучi тiла, їдять, купаються, п'ють, сплять. Особливо жадiбно накидаються на якусь суху рибку, запивають з великих гранчастих кухлiв. Як могли їхнi шлунки перетравлювати так багато грубої їжi? Може, вiд того в багатьох так i роздулися животи?..
Невсипущi хронотони понесли в недра Галактики геть-чисто все - i картини кохання, i сцени ненавистi, i благороднi дiяння, i ганебнi вчинки. Ох, скiльки тих ганебних вчинкiв! I все iз-за речей, iз-за невеличких папiрцiв, якi можна обмiняти на що завгодно.
Спостерiгаючи потiк хронотонiв, який-небудь космiчний Шерлок Холмс мiг би дослiдити кожен злочин вiд самiсiнького зародження i до здiйснення. Та для цього йому б довелося лiтати на своїй ракетi тисячi рокiв. Хоча коли навчитися одразу потрапляти в потрiбне мiсце потоку...
- Ваша хронотонна рiка - подарунок для iсторикiв, - сказав Альга, милуючись засмученим обличчям Арi.
Дiвчина пiдвела голову:
- Моя? Ми її вiдкрили разом.
- Ви перша. Це рiка Арi.
- Обережно, мiй любий Альга, ви ж бачили: хронотони все несуть у вiчнiсть.
- У вiчнiсть? - Альга не стримав iронiчної посмiшки. - А чи iснує вона?
- Матерiя вiчна... А без хронотонiв нiщо не вiдбувається.
- Я от про що подумав зараз: скiльки їх у Всесвiтi? Певне, постiйна, стала величина,
- Закон збереження Часу? - Брови Арi злетiли вгору.
- Ви це сказали.
- Це Закон Альги! Чуєте, прийдешнi? Закон Альги! Вона була рада, очi її сяяли, мiст мiж ними наведено, золотий мiст єднання, варто тiльки зробити крок, простягнути руку... Та Альга не зробив того рiшучого кроку. Заговорив про високi фiлософськi матерiї, й Арi непомiтно зiтхнула. За фiлософськими конструкцiями Альга хотiв сховатися сам вiд себе.
Зв'язок iз 'Сатурном' давно було втрачено, спостережень простору, який безпосередньо прилягає до центру Метагалактики, накопичено чимало, а вони продовжували рухатися все далi й далi, тоненькою голкою заглиблюючись у потаємнi клiтини Всесвiту.
Арi марнiла з кожним днем - сивина вже густо пробивалася в ЇЇ волоссi, зморшки з'явилися на шиї, попiд очима, на чолi. Шкiра втрачала еластичнiсть, тiло ставало дедалi кволiшим - рiка Часу, що захопила ракету, безжально змивала, зносила клiтини, руйнувала їх тисячами.
Те ж саме робилося й з Альгою - процес дисимiляцiї пiдточував i його, молодий чоловiк перетворювався на дiда. Але вiн цього не помiчав, з жахом стежачи за Арi. 'Вона так довго не витримає...' - пекла думка. Поклав собi рiшуче поговорити з нею.
Це сталося на черговiй змiнi.
- Швидкiсть хронотонiв рiзко зросла, - сказала Арi, насилу пiдвiвшись зi свого сидiння. - Особливо стежте за масспектрометром.
- Гаразд, я стежитиму. Але... У вас хворобливий вигляд, Арi.
- Так, мiй любий Альга, я почуваю себе кепсько. А ви?
- Та я нiби нiчого... хоча, звичайно...
- Нам треба ще хоч трохи протриматись.
- А може... пора на зворотний курс?
Обличчя їй пересмикнулося - чи то з остраху, чи з несподiванки. Сухi, вже старечi губи зворухнулися, але вона не встигла нiчого сказати, як болючий кашель здушив їй горло. Кашляла, притуливши руку до запалих грудей, потiм кiлька хвилин судорожно хапала повiтря, наче пiсля iнтенсивного бiгу.
- Знаєте... я також думала про це... Але ж ми ще... Треба ж визначити напрям потоку...
- Все одно вже й так ясно, що 'Сатурновi' треба мiняти курс, заговорив Альга, щоб дати їй трохи перепочити.- I вони, певне, одержали наше застереження. Отже, програму свою ми виконали.
- А мети ще не досягли, мiй любий Альга.
'Мабуть, їй полегшало, що знову вжила тiєї формули,- подумав фiлософ.Але на що вона сподiвається?' Та коли Арi докладнiше розповiла про свої намiри, вiн зрозумiв, що в неї на думцi параметри хронотонної рiчки, викривлення простору, його дискретнiсть... Чергуючи, Альга тiльки й думав про це, обмiрковував, як її переконати, що таке завдання вже їм не пiд силу.
Перше, про що Арi спитала, повернувшись на чергування, було:
- Яка швидкiсть хронотонiв?
- Зростає в арифметичнiй прогресiї.
- Добре, що не в геометричнiй, - зiтхнула полегшено. - Тодi ми загинули б миттю...
Коли вона сiла в крiсло перед екраном, Альга сказав:
- Я обмiркував становище всебiчно, Арi.
- Якi ж висновки?
