- Розумiєш, менi здається, в мене розгвинтився гвинтик...
- Перестань, - сердито сказав Джеймс, - нiчого нюнi розпускати. Було б гiрше, коли б ми потрапили в минуле. Час - це така... така функцiя... Та що ви, будiвельники, в цьому тямите?
Вiн довго ще розмiрковував уголос, пересипаючи мову науковими термiнами i навiть формулами, так що Една справдi не могла нiчого второпати, тiльки клiпала очима.
Тим часом пiдiйшла офiцiантка, жiнка середнiх рокiв, запитливо глянула вицвiлими очима.
- Як завжди! - кинув Джеймс.
Офiцiантка, трохи повагавшись, пiшла. I незабаром принесла якiсь крученики, залитi кремом, а замiсть кави - зелений паруючий напiй. Коли Джеймс попросив вiскi з содовою, жiнка не зрозумiла, перепитала кiлька разiв, зрештою сказала, що про таке й не чула. Кук-Соммерс тiльки пирхнув, узяв ножа i виделку та й почав їсти.
- Мабуть, треба ложечкою, - прошепотiла Една. - Якесь желе...
- Принесла стара вiдьма чортзна-що! - розсердився Джеймс, кладучи ножа i виделку. - Хiба тут розбереш? Мабуть, синтетика.
Свою порцiю, проте, вiн ум'яв швидко, залпом випив зелену рiдину, аж прицмокнув. Една ж тiльки покуштувала того желе, а до напою й не доторкнулася.
- Ти чого, Мiзинчику? - вже лагiднiше спитав Джеймс.
- Швидше ходiмо звiдси.
- Встигнемо, - сказав, розгортаючи газету. - Розрахуємось i пiдемо. О, тут ось дещо цiкаве... Запрошують на лекцiю вiдомого фiзика. Ану поглянь, чи не знаєш де це?
Една подивилась на рядки оголошення:
- Так, тут мусить бути Лекцiйний зал. Це внизу, вiд Атланта, здається, п'ятий чи шостий поверх углибину. Розумiєш, за нашим проектом...
Не договорила, бо саме наблизилась офiцiантка. Та й узагалi, Една почувалась не в своїй тарiлцi.
Кук-Соммерс дiстав iз внутрiшньої кишенi пiджака грошi i подав офiцiантцi фунт. Щось в її очах змигнуло, наче якесь недовiр'я чи подив, повертiла папiрця в руках, буркнула: 'Один момент' i швидким кроком подалася до своєї каси.
- Тепер ходiмо, - пiдвiвся Джеймс, - здачi я не буду чекати.
Насправдi ж вiн вiдчув, що з тим фунтом щось не так, i вирiшив якомога швидше забратися звiдси: Звичайно, Кук-Соммерс не тiкав, нi, нi, вiн респектабельний джентльмен, та й чого, власне... Просто треба поспiшати на лекцiю.
- Менi справдi пощастило, Мiзинчику, - виступить фiзик!
Та коли безшумний лiфт швидко спустив їх униз - це був сьомий пiдвальний поверх - i вони побачили афiшу, Джеймс зрадiв ще дужче - тема лекцiї була сформульована так: 'Дещо про слабку взаємодiю'!
- Маєш подарунок на день народження, - все ще винувато посмiхаючись, тихо сказала Една. - Але до початку лекцiї таки довгенько... Треба звiрити час.
Виявилось, Еднин i Джеймсiв хронометри вiдставали не менш як на три години. До початку лекцiї було бiльше години.
- Ми ще можемо навiдатись... до того, нашого Лондона, - кинула благальний погляд Една.
- Е, нi, Мiзинчику, я не хочу ризикувати. Таке, знаєш, може й не повторитися. А чого досягла фiзика елементарних частинок - менi не просто цiкаво, а необхiдно знати. Ну, не насуплюйся, Мiзинчику, в такий день... Нам страшенно пощастило!
- I що ви, фiзики, бачите в тих елементарних... - зiтхнула Една.
- Е, коли б ти знала. Як сказав наш професор, на них тримається все - i майбутнє, i минуле, вся свiтобудова. Без них не могли б iснувати атоми та, зрештою, i вашi будiвельнi матерiали. Та й ми з тобою. Вловлюєш, Мiзинчику?
- Я не заперечую тих частинок, нехай собi будуть...
- Не заперечуєш? Ти великодушна, Мiзинчику. - Джеймс поплескав її по плечу. - Я просто зворушений, що ти не заперечуєш.
- Ану тебе, - махнула рукою дiвчина.
- Ти казала, за вашим проектом, тут є всякi зали...
- Може, заглянемо у виставочний? Зажди, на якому ж вiн рiвнi?.. Ходiмо швидше, здається, нас шукають... Не обертайся.
Една вхопила його пiд руку i повела до лiфта.
- Хто шукає? - тепер уже перейшов на шепiт Джеймс.
- Офiцiантка i якийсь тип - сутулуватий, бiла тенiска, чорна краватка.
Вигук 'Хелло!' вони почули, вскочивши до кабiни.
- I якого їм дiдька треба? - обурився Джеймс. - Сутулуватий, кажеш?
- Еге. Може, мало заплатив...
- За отой мiзерний ленч? Не може бути! А взагалi, не хотiлося б встрявати... Ну та раз утекли... Хоча ми й не тiкали. Трохи поспiшили, кому яке дiло? Чорти б його взяли, того типа.
- Чи не краще повернутись додому?
- Нi в якому разi! Треба хоч трiшки познайомитися з майбутнiм!
Една, щоб заплутати слiди, манiпулювала кнопками в кабiнi, наче грала на роялi. То вони вискакували на дах, то, перейшовши до iншої шахти, шугала вниз. Тим часом вона пригадала, що Виставочний зал розташований поряд iз театром. Спустилися туди. У вузькому примiщеннi, що дугою огинало хол i театр, саме розташовував свої картини iндiйський художник - невисокий чоловiк з блискучими очима i густо зарослим обличчям.
- У вас ще не вiдкрито? - iз жалем спитала Една. - А ми так хотiли оглянути...
- О, прошу, будьте ласкавi, дивiться. - Художник посмiхнувся, пiд чорними вусами забiлiли зуби. - Це мої найновiшi роботи.
Подякувавши за люб'язнiсть, Една i Джеймс поволi рушили вздовж правої стiни, попiд якою вже стояло з десяток картин. Усi вони вiдзначались темно-зеленим колоритом, причому з першого погляду важко було розгледiти, що там зображено.
- 'Танцюючий Шiва'... - прошепотiла Една. - Але де вiн? Ти бачиш?
- Щось не дуже видно...
Художник, певне, почувши їхнi реплiки, гукнув:
- А ви не поспiшайте, дивiться i побачите!
Справдi, на темному тлi почав проступати образ багаторукого iндiйського бога, з кожною секундою все чiткiше i чiткiше.
- Зворухнувся... Бачиш? Бачиш? - зашепотiла Една. - Невже таки затанцює?
- Оригiнально...
Кук-Соммерс вiдчув легенький доторк до лiктя, обернувся. Бiля нього стояв сутулуватий чоловiк у бiлiй тенiсцi з чорною краваткою.
- Вибачте, сер...
Джеймс почервонiв, побачивши в його руцi фунт стерлiнгiв, той самий фунт, якого вiн дав за ленч. 'От халепа! - подумав сердито. - В такому лабiринтi i вистежив! Ще й зуби вишкiрює...'
- В чiм рiч? - запитав стримано, але досить холодно.
Той знiтився:
- Оцей грошовий знак... - пiднiс руку з фунтом мало не до обличчя спантеличеного Джеймса. - Вiн... ваш?
Вiдступати було нiкуди, i Кук-Соммерс, поглянувши спочатку на Едну, а потiм на той злощасний папiрець, вимовив з гiднiстю:
- Так, я заплатив за ленч. Може, мало? То я зараз... - Вiн вийняв з бокової кишенi гаманця.
- Нi, нi, я не хотiв сказати, що мало! - вигукнув молодик зрадiлим голосом. - Навпаки! Старi грошi!.. Розумiєте, я - нумiзмат. Я мушу ще вам заплатити... - Вiн вийняв два новенькi папiрцi i простягнув їх Джеймсовi. Якщо маєте металевi монети... я б з радiстю... Ми, я бачу, колеги.
- Добре, - сказав Джеймс, ховаючи новi грошi в гаманець, - завтра я знову буду тут, адже так, Мiзинчику, будемо?
