Вiра витирала їх нiжними доторками пальцiв.
- Що мiж вами сталося? - допитувалась дiвчина.
- Це справдi уранос... ну, iнопланетник. Паралiзував, падлюка... Хотiв заволодiти пультом... змiнити орбiту Землi...
- Заспокойся, заспокойся, Ник. Зараз я покличу на допомогу.
- Органiзуй оборону... Вони можуть напасти... 'Марить, вiн марить, злякано подумала Вiра. - Негайно бiгти, але як же його тут залишати?'
Швидко намочила у водi хустину, витерла йому смагу на губах.
- Ти хороша, Вiро, - шепотiв Ник. - Ти незвичайна дiвчина... Я люблю тебе, давно полюбив...
Вiра прихилилась до нього, ледь чутним доторком поцiлувала в губи.
- Заспокойся, любий. Я миттю... Ми тебе перенесемо...
Губи йому зворухнулися i, вже слабiючи, Ник прошепотiв:
- Побачу жито... жито... жити...
Зiтхнув i замовк. Вiра з жахом помiтила, як в його очах одразу потьмянiло, вони втратили живий блиск, а на обличчi проступила смертельна блiдiсть. Вiра скрикнула, плечi їй пересмикнулися, i тiло забилося в риданнi.
Київ
Гагра
1969 р.
