- Кириле-е! Вилазь, дурненький!
Кирило зник. I нiхто не бачив, щоб вiн кудись iшов. Обшукали всю територiю - хлопця нiде не було. Нiякi розшуки нiчого не дали.
...Через рiк Лайтi приїхала в цей же будинок вiдпочинку вже з новим чоловiком - директором великого галантерейного магазину. Сидiли за тим самим столом на верандi. Лайтi в обiд завжди поглядала в кiнець алеї, та нiчого незвичайного не помiчала. Та одного разу... на тому самому мiсцi з'явився Кирило!
Лайтi шарпнулася з-за столу, тарiлка з борщем перекинулась директоровi на колiна, той щось засичав, але вона не дослухалася - за мить уже була в кiнцi алеї.
- Де ти пропадав, шибенику?! - скрикнула, хапаючи Кирила за плечi.
Хлопець якось зачудовано озирався навколо, нiби впiзнаючи мiсцевiсть.
- Ну, кажи, де блукав? - трясла його за плечi Лайтi.
- Я... був у нашому Майбутньому, - тихо промовив хлопець.
- Де? - не второпала схвильована Лайтi. - Де ти був?
- Тут ось, поруч, у нашому Майбутньому!
I Кирило радiсно засмiявся.
