донькою. Так, медсестра несла портативний телевiзор.
- Ось де наша русалочка, - говорила вона в мiкрофон, - ось її озеро...
- Здрастуй, доню!
В голосi чулася тривога, обличчя на екранчику було напружене, та ось їхнi погляди зустрiлися, i напруга та настороженiсть одразу зникли.
- Мамо! - Слово помчало крiзь космiчну прiрву - по-дитячому радiсне, зворушливе, любляче. - Мамо!
- Я бачу - тобi вже краще, доню... I Геннадiй тут? Добридень, юначе!
- Здрастуйте! Добре, що ви...
- Гена каже, що ухвалено проект...
- Ми всi тут пiд враженням цiєї ухвали...
- I це справдi - Мiсяць огорнеться атмосферою, мамо?
- Навiть склад її затверджено - двадцять два вiдсотки живлющого кисню!
- I... вода?
- Аякже, i вода, тим бiльше, що в надрах Мiсяця знайдено великi басейни.
- Але ж... Невже це все... Наче сон...
- Проект схвалило все людство, а воно ж - космiчна сила, Яринко... На нас чекає така праця...
Втрутився стороннiй дiвочий голос:
- Кiнчайте, п'ять секунд.
- Я хочу додому, мамо, додому! - встигла вигукнути Ярина, i екранчик погас.
Дiвчина поглянула на небо - блакить! I дерева дослухаються до чогось, i медсестра просяяла, i Гена - якийсь не такий... Свiт змiнився!
