Владко Владимир
Двiйники Стьопи Лознiкова (на украинском языке)
Володимир Владко
Двiйники Стьопи Лознiкова
1
Коли мiжпланетний корабель - двi згвинченi на однiй осi металiчнi кулi, що нагадували величезнi гантелi, - нарештi зробив посадку, з трiском i гуркотом ламаючи й трощачи дерева густого лiсу, Капiтан експедицiї, не гаючи анi хвилини, викликав до себе двох офiцерiв - начальника розвiдки Номер Три i начальника iнформацiї Номер Чотири, його нерухомi холоднi очi без вiй оглянули обох. Видовжене тiло Номера Чотири було вище Капiтанового майже на голову. Капiтан роздратовано сказав:
- Де дисциплiна, Номер Чотири? Чому ви дозволяєте собi бути вищим за мене, командира? - Вiн сердито простягнув уперед руку з одним пальцем.
Тiло начальника iнформацiї негайно зiщулилося до розмiрiв Капiтана. Навiть як годиться стало трохи меншим. Номер Чотири вiдповiв:
- Так точно, Капiтане. Пробачте. Це вiд удару об чужу планету.
Рука Капiтана зникла. Вiн знову поглянув на офiцерiв. Обидва мали цiлком нормальний вигляд. їхнi краплиноподiбнi напiвпрозорi тiла, вкритi зморшкуватою шкiрою, не псували будь-якi кiнцiвки чи виступи. Єдиною вiдмiнною рисою у кожного з них були тiльки двоє круглих очей без вiй, що уважно i шанобливо вглядалися в Капiтана. Тiла обох офiцерiв спиралися внизу на короткi, широко розставленi ступнi. Це було цiлком припустимо, навiть з погляду дисциплiни, бо й сам Капiтан спирався на такi ж самi ступнi - для опори. Капiтан задоволено вiдкашлявся.
- Уважно слухайте мене, - мовив вiн.
Наче по командi, за круглими нерухомими очима офiцерiв з'явилися великi вуха, скерованi в бiк командира.
- Ми зробили посадку, - вiв далi Капiтан. - Як i завжди, без будь-яких ускладнень. Аналiз повiтря вказав, що воно цiлком придатне для дихання. Як i слiд було чекати, згiдно карти, складеної нашими мiжпланетними автоматичними зондами, нам пощастило обрати район великого лiсу бiля рiчки. Я гадаю, що тут мало населення. Для нас це зручно. Вам вiдомо, що ми вже обслiдували планету, сусiдню з цiєю. I встановили, що вона непридатна для колонiзацiї. Тепер черга за цiєю новою планетою... Ви щось хотiли сказати, Номер Чотири?
Рукою, що виросла справа, начальник iнформацiї явно хотiв замислено почухати собi довге вухо, але зразу ж таки вiдмовився од цього. Його рука зникла так само несподiвано, як i з'явилася.
- Ви неуважнi, Номер Чотири, - вiв далi Капiтан. - Де дисциплiна? Ви не маєте права робити те, чого не зробив я, ваш командир. Центральне керiвництво - основа основ! Я даю вам думки - виконуйте їх. I без зайвих невиправданих рухiв. Куди це годиться?
- Пробачте, Капiтане, - покiрно вiдповiв Номер Чотири.
- Все це у нього вiд удару об чужу планету, - шанобливо додав Номер Три.
- Отже, я сказав, що тепер черга за цiєю новою планетою. Її населення ми ще не обстежили. Але ми маємо довiдатися все про нього. Спочатку нижчi зразки тваринного свiту. Потiм вищi. Всiм цим займеться Номер Три, i вiдразу ж таки. Нам нема коли ждати... Що?..
- Пробачте, Капiтане, - зам'явся начальник iнформацiї, - менi здавалося б, що треба зробити ще додатковi проби... можливо, повiтря i вода на цiй планетi...
Його голе зморшкувате тiло напружилося, збираючись брижами навколо круглих очей. Вiн, мабуть, дуже хотiв допомогти собi жестами, проте дисциплiна не дозволяла йому витягти з тiла анi руки, анi пальця, якщо цього не робив Капiтан. Але командир презирливо мовчав, запитливо втупивши в нього холодний погляд. Нарештi вiн сказав:
- Зайвi розмови, Номер Чотири! Бiльше нiяких проб не треба. Досить i того, що виявив аналiз. Зрозумiло? I потрудiться бiльше не перебивати мене. Командую я. Вам, офiцеровi Великих Молюскiв, слiд було б знати це... Що, Номер Три?
- Ще раз пробачте, Капiтане, - так само шанобливо вiдзначив начальник розвiдки, - це у Номера Четвертого ненавмисно.
На нього справдi погано вплинув удар об чужу планету. Вiн не втримався у цю мить, i от... не встиг ще одужати...
- Все одно дисциплiна є дисциплiна, - жорстко вiдповiв Капiтан. - Так чи iнакше, менi доведеться ще раз нагадати вам, Номер Чотири, наш головний наказ. Тим бiльше, що з населенням цiєї планети, дуже схожої на сусiдню, нам нема чого довго панькатись. Воно надто мало розвинуте, це населення, в нього надто низький рiвень. Ми, Великi Молюски, для нього всевладнi! Адже саме ми вiдкрили собою велику еру процвiтання. Ми, Великi Молюски, а не якась там людина, - так, здається, називають себе мешканцi цiєї планети? Людина, що виникла вiд мiзерних риб, стародавнiх риб, - ха-ха-ха! Хiба можна говорити про неї серйозно, ха-ха-ха!
Тепер, коли Капiтан розсмiявся губами, що з'явилися у нього цiєї хвилини, дозволили собi смiятися i офiцери: пiд їхнiми круглими очима раптом виникли такi ж самi губи, що й зобразили смiх.
- Цих риб, - вiв далi Капiтан, - безжально знищували ще нашi далекi предки, кальмари, аж доки не лишилися тiльки малесенькi хатнi породи. А коли на змiну кальмарам прийшли ми, Великi Головоногi Молюски, то життя пiднялося на ще бiльш високий щабель. Ми оволодiли мистецтвом мiжпланетних космiчних подорожей, ми можемо змiнювати нашу зовнiшнiсть за першим-лiпшим бажанням, створюючи будь-якi кiнцiвки i користуючись ними так, як роблять це мешканцi рiзних планет. Нам бракує тiльки одного - умов подальшого життя на нашiй планетi. Вона вмирає, наша планета, - i ми мусимо знайти замiну для неї. Це зрозумiло вам, Номер Чотири? Ми знайдемо замiну нашiй планетi, навiть цiною винищення корiнного населення чужої планети, якщо це буде потрiбно!
Капiтан зробив широкий жест рукою, що з'явилась у нього, окреслюючи простiр навколо мiжпланетного корабля. Вiдразу ж таки аналогiчнi кiнцiвки виникли в обох офiцерiв. Номер Три повторив своєю рукою Капiтанiв жест, а Номер Чотири непомiтно почухав собi вухо, що болiло вiд удару. Проте Капiтан не звернув на це уваги.
- Що скажете ви, Номер Три?
- Наказ буде виконано, Капiтане.
- I вiзьмiть добрих розвiдникiв, щоб копiї були бездоганнi. Штук п'ятнадцять добрих копiй... ну, так, як ми робили це на сусiднiй планетi. Так, Номер Три?
- Так точно, Капiтане.
Командир обернувся до начальника iнформацiї:
- Ну, а вам усе зрозумiло, Номер Чотири?
- Так точно, Капiтане. Щойно ми вивчимо всi зразки, приготуємо копiї, i тодi розвiдники зберуть потрiбну iнформацiю.
- Ось тепер уже все вiрно, Номер Чотири!
Капiтан простягнув руку i поплескав начальника iнформацiї по плечу, що виникло у того на тiлi саме тодi, коли його торкнулася рука командира.
- Дуже добре. Я задоволений вами, офiцери. Можете йти!
2
Теплого серпневого вечора риба у рiчковiй заводi пiд лiсовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потiм i штани, Стьопа Лознiков ледве встигав наживлювати вудки. Вiн весело примовляв:
- Ще окунець... ще плiточка... ох, i здорово клює! Ти б, Петре, теж взявся за ловлю. Та й Захаровi Iвановичу теж не зашкодило б... Таку юшку зваримо для хлопцiв, що аж пальчики оближуть!
Його друг, Петро Селiн, поляскав себе рукою по стегну й лiнькувато вiдгукнувся:
- Неохота... у мене своє дiло є. - I вiн знову заглибився в сторiнки пошарпаного пiдручника, погладжуючи по спинi вiвчарку Джоя.
- Нiчого, Стьопо, працюй самостiйно, - вiдзначив i старший геолог Захар Iванович, зазираючи у вiдерце, де билася спiймана риба. - При такому кльовi ти й сам цiлком впораєшся. Та й пiзнувато вже - незабаром сонце зайде, вистачить!.. Викупаємося ще разок- i я поїду додому готувати юшку. Не заважатиму вашiй ночiвлi на березi рiчки... А це що?-Вiн здивовано пiдвiв голову. Джой скочив на ноги i стривожено дивився вгору.
На сутiнковому вечiрньому небокраї раптом з'явилася яскрава червона смуга. Спочатку коротка, вона немов стрiлою пронизала потiм небосхил i ввiгналася, здавалося, просто в далекий синюватий лiс - десь
