вицвiлу нiчну сорочечку в рожево-оранжевий колiр.
- Не думайте, - сумно заговорила вона, - нi, не думайте, що я iз тiєї самої купи! Я... я сама сюди прибiгла, просто з мiста. Нiхто мене не викинув, нiхто не вивiз, нiхто з машини не висипав... нi! - трясла i трясла головою лялька.
Вона вмовкла, здивованi iграшки теж усi мовчали, i навiть сухi гiлочки у вогнищi перестали потрiскувати.
- Пробачте, - перебив сумну мовчанку Китичка, - але ми ще не довiдалися... - Раптом вiн пригадав сувору розпорядницю i прикусив язика.
- Перебивай скiльки хочеш, - аж занадто лагiдно пiдбадьорила його жаба. - Всi перебивайте, неодмiнно!
- Що це, вона знову з викрутасами! - вигукнув розпачливо Кадриль.
- Якщо в новорiчну нiч усе дозволено, - покосилася на зайчика жаба, то чому не можна i з викрутасами?
Вiдповiдь була така вдала, що у зайчика аж губа одвисла.
- Я хотiв тiльки вам нагадати, - закiнчив свою рiч до ляльки Китичка, - що ми ще не взнали навiть вашого iменi.
- Ейнора, - сказала лялька.
- Рiдкiсне iм'я, справдi рiдкiсне, але гучне, - похвалив Китичка. Навiть дуже гучне й дуже красиве.
- I правда, кращого iменi ще й чути не доводилося, - пробасив Твiнас.
- Справдi? - прояснiла лялька. - Але... я все одно не з тiєї самої купи! Я iз скляної шафи iз свiтлицi дитячого садочка. Моє мiсце було на середнiй полицi, i жодна дитина не мала права до мене доторкнутися!.. Дiвчатка, бувало, зберуться бiля скляних дверей, очей вiдiрвати од мене не можуть i просять, благають виховательку: 'Ах, дозвольте хоч її пишнi шовковi коси погладити... сукенку, рукавички помацати... хоч покласти та поставити її, щоб побачити, як у неї замружуються i знову розплющуються очi кольору незабудок!' А вихователька їм: 'Iдiть звiдси! Ви ще її заляпаєте, подряпаєте, упустите! Ейнора занадто гарна й розкiшна, лялька, щоб з нею гратися, як з ганчiр'яним куклачем. Подивiться - i досить'. Бувало, деякi дiвчатка аж плакали з досади, що я така недосяжна - немов принцеса на склянiй горi. Я спочатку страх як пишалася, що мене так цiнують i охороняють, але чим далi, тим бiльше почала набридати менi глуха скляна стiнка... I така взяла мене заздрiсть до звичайних ляльок - яких носять, якими граються, навiть яких i кинуть, i насваряться... I зрештою мене огорнув такий сум, така нудьга, що коли одного разу вихователька забула замкнути у шафi дверi...
- Чшшш! - застережливо зашикав зайчик Кадриль i чуйно нашорошив вухо.
Всi стали прислухатися: недалеко раз i вдруге зарипiв снiг. А потiм i зовсiм виразно затупотiли погрозливi кроки.
- Ховайтесь! - звелiв Кадриль. - Швидко!
Жаба схопила сумку й намiрилась шаснути пiд нижню гiлку ялинки, але дорогу їй перепинив пiлот.
- Тут небезпечно, може, знову рубатимуть ялинку, - вiн показав їй на сокиру.
Пiнгвiн Твiнас юркнув у снiг, Китичка простяг Ейнорi вухо, щоб вона вхопилася за нього, i потяг її за корч, Кадриль хапав лапками снiг i засипав вогнище, тодi, схопивши забутого шарфика, притулився за стовбуром сосни, жаба з сумкою упхнулася в кущ ялiвцю, а пiлот наче крiзь землю провалився.
За мить вiд затишного вогнища лишилися тiльки накиданий снiг, купка хмизу, сокира i кубик з нерозгаданою сiро-срiбною трикутною загадкою.
ПОВЕРНЕННЯ
Кроки рипiли зовсiм близько, i ось вийшов уже знайомий нам водiй: злякано озираючись, вiн чогось шукав у снiгу.
- Ось! - зрадiв вiн, побачивши щось темне бiля ялинки. Це була хутряна шапка. Водiй пiдняв її i вже хотiв надiти собi на голову, як раптом вiд подиву у нього аж очi полiзли: у шапцi лежала довга шовкова рукавичка.
- Звiдки вона тут взялася? - промимрив водiй, витрушуючи рукавичку iз шапки. - Що за чудасiя!.. Але, - вiн став терти лоба, намагаючись щось пригадати, - але ж шапку я загубив не тут, а значно далi, доганяючи курiпку... А ось i сокира! - зрадiв вiн. - А це ще що? Кубик!.. А ось? А там?
З-пiд снiгу курився димок, поряд лежав накладений хмиз.
- Хтось розводив багаття, - тихо мовив сам до себе водiй, - хтось принiс мою шапку. Той хтось носив жiночу рукавичку i, коли я пiдходив, вiн сховався... чи вiн, бува, не пiд ялинкою?
Вiн схопився за ту саму гiлку i нагнувся подивитися, чи внизу нiкого немає, аж знову вилiз знайомий уже птах з величезними палаючими очима.
- Хо-хо-хо! - страхiтливо зареготав просто в обличчя водiєвi.
- Рятуйте! - не своїм голосом зарепетував водiй, помахав сокирою i чимдуж чкурнув у напрямку своєї машини.
Незадовго долинув гуркiт мотора i гул вiд'їжджаючої машини. Потiм запала тиша, а iз-за корча та заметiв снiгу одне за одним почали зближатися до багаття все ще переляканi iграшки...
ТАЄМНИЦЯ ЛИШАЄТЬСЯ НЕРОЗГАДАНА
Вогнище було знову швиденько розкладене, гiллячок сухих назбирано, а iграшки всi зручно повсiдалися навколо трiскотливого вогню.
- Здорово налякав, - зiзнався Китичка.
- Не зберегли шапку, - з жалем сказала жаба, тягнучи вiд Ейнори кiнець шарфика, - i сокиру втратили. Неабиякi матерiальнi збитки.
- Ось Ейнорина рукавичка, - пронизливими очицями обдивився кругом Твiнас.
- Вiзьми, Ейноро, - пiдскочивши, подав їй Кадриль.
- А ви чули якийсь дивний смiх? - запитав Китичка. - Мене аж морозом обсипало!
- Може, то сам водiй реготав? - пробував вiдгадати пiлот. Порозгублював свої речi... перед Новим роком i ошалiв.
- Напевно, вiн, - iграшки навiть полегшено зiтхнули.
- Реготав не водiй, - пробасив пiнгвiн.
- Звiдки ти знаєш? - здивувався Кадриль.
- Кроки, - посмоктавши люльку, тiльки й сказав товстий сищик.
- Якi кроки? - нiчого не зрозумiв Китичка.
- Пiсля того, як хтось зареготав, водiй кинувся бiгти до машини. Отож, без сумнiву, його хтось дуже злякав, - пояснив пiнгвiн Твiнас.
- I як менi не прийшло в голову! - з прикрiстю сказав песик.
- А отой хтось, - схвильовано оглядiлась жаба, - чи не пiдстерiгає нас, де-небудь недалеко засiвши? Видно, агресивна iстота, якщо навiть самого водiя налякала.
- Я одного разу бачив страховисько iз сьома пащами, - пригадав Китичка, -. але лише на картинцi.
- Зараз це не картинка, а справжня небезпечна ситуацiя, - сказала жаба. - Треба дивитися тверезо...
- Добре, що нагадали, - перервав її пiлот. - Ховаючись пiд ялинкою, я натрапив на дещо цiкаве. Давайте всi обдивимося.
ЗНАХIДКА ПIД ЯЛИНКОЮ
Пiлот пiдiйшов до нижньої гiлки ялинки, - до тiєї самої, що трохи довше видавалася за iнших, - i рукою в рукавичцi вiдхилив її вбiк. Усi, за винятком Ейнори, аж ахнули вiд несподiванки.
Пiд гiлкою стояв iграшковий, а може, й неiграшковий космiчний корабель!
- Оце так штука! - вихопилось у Кадриля.
- Iз нашої машини, iз тiєї самої купи, - в один голос загелготали iграшки.
- Нi, - буркнув грубим голосом Твiнас.
- I менi, i менi вже прийшло в голову, чому нi! - вигукнув Китичка. Адже у нього немає нiг, щоб прибiгти i тут заховатися!
- Не те, - посмiхнувся Твiнас, посмоктуючи люльку. - Корабель майже новий, а таких нiхто не викидає. Крiм того, вiн дуже акуратно стоїть: гострим кiнцем угору, немов готовий летiти. Тепер подивiться ще уважнiше: гiлка, пiд якою вiн стоїть, в одному мiсцi здерта, кiлька гiлочок зламанi. З цього видно, що корабель, сiдаючи на землю, їх був зачепив.
- То вiн, - витрiщив очi Китичка, - прилетiв iз космосу?
- Найiмовiрнiше, - вiдповiв сищик.
- Мiй обов'язок, - промовив пiлот, - зайти всередину i роздивитися.
