поставив на мiсце. Було ясно, що господар перетворив кухню на майстерню, i варто було зараз Дмитру Iвановичу зачинити вiкно, як у нiй запахло ацетоном i шкiрою.
Це дивувало тому, що, крiм загиблого, нiхто у цiй квартирi не жив, а за фахом Журавель був зовсiм не швець, а молодий вчений, спiвробiтник науково-дослiдного iнституту.
Розглядаючи рекламу i дивуючись дивовижному сполученню занять господаря, Коваль зрозумiв те почуття, яке у нього з'явилося пiд час огляду квартири i яке вiн не вiдразу зрозумiв: якась невiдповiднiсть вiдчувалася в нiй - чи чогось не вистачало, чи щось було зайвим.
У кiмнатi це почуття викликало сусiдство дорогого двокасетного японського магнiтофона 'Шарп', iмпортного кольорового телевiзора з приставкою iз старовинним грамофоном, увiнчаного величезною розмальованою трубою, похмурих малюнкiв нiчних химер на картинах iз бiлою, гiпсовою, грацiозною жiночою нiжкою. А у цiлiй комфортабельнiй квартирi вишукано умебльована житлова кiмната - i ось ця шевська майстерня на кухнi...
Тим часом з-за дверей, iз сходової площадки долетiв якийсь шум. Хтось пiднявся на поверх i струшував iз взуття снiг.
Коваль пiдiйшов до дверей: можливо, людина хоче увiйти до квартири Журавля?
Та нi, невiдомий порпався ключем у замку iншої квартири. Полковник вирiшив, що прийшов сусiда Журавля. А хто, як не сусiди, найкраще знають загиблого. Саме за викликом одного з них, старого iнвалiда, приїхали газiвники, а потiм i мiлiцiя.
Втiм, навряд тут сталося вбивство. Попереднiй огляд трупа судмедекспертом не виявив жодних слiдiв насильства. Вiдкрита конфорка газової плити на кухнi i майже повний чайник води на нiй, рiзкий запах газу, що буквально вдарив у нiс, як тiльки аварiйна бригада 'Київгазу' вiдчинила дверi, давали пiдставу припускати, що сталося випадкове отруєння: на пiддонi ще була вода, яка вихлюпнулася з чайника i залила вогонь. Тим бiльше що Журавель був п'яний i, очевидно, заснув, забувши про чайник.
Та й жодних слiдiв убивцi! Який же це злочин, коли немає ознак насильства? Неодмiнною умовою у такому випадку повиннi бути характернi ознаки злочинної дiї - безпосередньої або й непрямої, але такої, що створила умови загибелi людини чи, зрештою, свiдомо злочинної бездiяльностi, яка може призвести до смертi.
Але нi першого, нi другого, нi третього випадку Коваль тут не бачив. I тому поки що не мiг скласти жодної версiї трагiчної подiї...
'Утiм, - думав полковник, - попереду ще детальнi висновки експертизи, конкретнiшi i точнiшi, нiж попереднi. Поживемо побачимо...'
Бiля сусiднiх дверей перестали порпатися, i Коваль зрозумiв, що людина не поспiшає вiдчинити свої дверi i увiйти у квартиру. Вона усе ще стояла на площадцi. Певно, довiдавшись вiд людей, що товпилися бiля пiд'їзду, про трагiчну подiю у домi i приїзд мiлiцiї, вона цiкавилася тим, що вiдбувається зараз у квартирi загиблого сусiди, але заглянути туди не наважилася... Нарештi, рипнувшiї дверима, невiдома людина увiйшла у своє примiщення... Коваль вийшов з квартири Журавля й опечатав дверi.
2
Коли полковник постукав у сусiднi дверi, на порозi стала невисока, чорнява молода жiнка. Дмитро Iванович одним поглядом оббiг її доладну, мiцну постать у дешевому картатому осiнньому пальтi, з якого вона до того ж, здавалось, виросла. У неї була гладенька туга зачiска, чорне, лискуче волосся затягнуте ззаду тасьмою так, що вiльною залишилася тiльки коротенька коса. Чiтко окреслене обличчя iз зсунутими чорними бровами було гарним i, незважаючи на сльози, ще не висохлi на очах, засвiдчувало характер рiшучий i вольовий.
Жiнка розгублено ковзнула поглядом по його постатi.
- Я вас слухаю.
- Полковник Коваль, - вiдрекомендувався Дмитро Iванович.
Вiн уже зрозумiв, що кроки на сходовiй площадцi належали цiй жiнцi.
- Павленко Варвара Олексiївна, - у свою чергу назвалася вона, i обличчя її вiдразу набрало якогось вiдчуженого виразу.
- Дозвольте до вас, - настiйливо вимовив Коваль i вслiд за господинею, що вiдступила в глиб квартири, увiйшов до кiмнати.
Коли полковник постукав у дверi, жiнка ще не встигла роздягтися й вiднести на кухню покупки: хлiб, пакети молока, картоплю у сiточцi вона покинула тут-таки, у першiй кiмнатi, на плюшевому диванi.
Коваль не поспiшав розпитувати. Варвара Олексiївна, вiдвiвши погляд вiд полковника, заявила, що чоловiка вдома немає, що вiн поїхав у вiдрядження, а вона так вражена страшною подiєю, що не має сил говорити. Вона опустилася на диван i розплакалася, та так сильно, що Коваль злякався - коли б не почалася iстерика!
Проте вiн не пiшов. Перепрошуючи за турботу, просив її зiбратися з силами i вiдповiсти лише на кiлька запитань. Стримуючи ридання, вiд яких її трясло, як у лихоманцi, Варвара Олексiївна нарештi втерла хустинкою обличчя i пiдвела на полковника очi, в зiницях яких стояв жах. Дмитру Iвановичу подумалося, що так переживають смерть людини дуже близької, а не просто сусiда.
Нарештi жiнка опанувала собою, зняла пальто i вiднесла його разом з покупками на кухню.
Коваль тим часом розглядав її квартиру. Вiн був запрограмований на пошук, i тому нiщо зараз у цьому будинку не минало його пильної уваги. За звичкою, в глибинi своєї свiдомостi вiн зафiксовував усе, що помiчало око.
Помешкання Павленко справляло враження не те що небагатого, а якогось убогого. Дмитро Iванович довго копався у своїй пам'ятi, поки не витяг звiдти це слово: 'убоге'. Таке враження створювалося не лише тому, що меблiв обмаль - диван та невисока старенька 'стiнка', яка несмiливо тiснилася навпроти вiкон, навiть звичайного стола i стiльцiв не було. Вiдчуття убогостi надавали запранi фiранки на вiкнах, вичовганий паркет, що тiльки по кутках кiмнати зберiг слiди мастики, невеличкий старий чорно-бiлий телевiзор 'Весна'. Здавалося, i застояне повiтря у непровiтренiй кiмнатi пахло бiднiстю.
I перша кiмната, i друга, що виднiлась через напiввiдчиненi дверi, були видовженi i тому, незважаючи на те, що їх не захаращували меблi, як квартиру Журавля, здавалися дуже маленькими i незатишними.
Незабаром Варвара Олексiївна повернулася у кiмнату. Коваль посадовив її на диван i сiв поруч.
Жiнка вiдповiдала на його запитання дуже неохоче i коротко. Слова вимовляла повiльно, зупиняючись. Здавалося, ранiше, нiж вимовити будь-яке з них, вона перевiряла його подумки, переконувалася, що його слiд проказати, i тiльки тодi вимовляла, немов прочитувала вголос записане. Це було схоже на те, як дiє людина, яка погано знає чужу мову, що нею змушена користуватися або чомусь непевна в собi...
Вкрай пригнiчена, вона раз у раз починала плакати i намагалася якомога швидше покiнчити з неприємною для неї, невчасною розмовою.
Розумiючи її стан, Коваль почав розпитувати про речi, далекi вiд трагiчної подiї. Довiдавшись, що Варвара Олексiївна працює бухгалтером у трестi зелених насаджень, вiн поцiкавився, чим вони займаються взимку, чи задоволена вона своєю роботою i поволi, обережно перейшов на запитання про її чоловiка та сусiдiв по дому.
Усiєю своєю поведiнкою полковник намагався пiдкреслити, що розпитує бiльше для проформи, з службового обов'язку. Мовляв, справа нескладна, житейська i загибель Антона Журавля, їхнього сусiди, одна з пригод, якi, на жаль, ще трапляються в життi i вiдбуваються здебiльшого не iз чиєїсь злої волi, а через якi-небудь несприятливi, трагiчнi обставини.
I ось, мовляв, тепер йому доводиться морочитися тут, розпитувати Варвару Олексiївну, забираючи i у неї, i у себе час.
Коваль, здавалося, i слухав жiнку не дуже уважно, як кажуть, краєм вуха, iнодi перепитував, хоч, крiм 'так' i 'нi', Варвара Олексiївна небагато вимовила, i знову роздивлявся кiмнату, немов стара 'стiночка' та вилинялi фiранки на вiкнах цiкавили його бiльше, нiж її вiдповiдi.
Виявилося, що чоловiк Варвари Олексiївни - Вячеслав Адамович Павленко - був не тiльки сусiдою, а й колегою загиблого. Разом працювали в одному й тому ж науково-дослiдному iнститутi молодшими науковцями.
Дмитро Iванович багато чого ще не розумiв у трагедiї, яка сталася, не знав, з ким доведеться зустрiчатися, що за люди вторглися у коло його службових обов'язкiв i долею яких вiн мусить тепер цiкавитися. Поки що не уявляв собi середовища, в якому жив Антон Журавель, а мусив не просто уявити собi свiт цього бiлявого молодика, що розпрощався з життям, уявити в загальних рисах, але довiдатися про нього
