_Еврика_ (зневажливо). Яке суспiльство?! Вони? (Обводить жестом присутнiх).
_Таня_ (сумно). Ми, виявляється, для нього не люди. Тiльки клепки у дiжцi, стягненiй обручем - Денисом.
_Еврика._ Так, клепки. Знiмуть обруч - i все розсиплеться. Вся ваша 'дружба'. А чим ця дiжка наповнена?.. По-рож-ня! Вакуум! Ха!
_Геннадiй._ Якщо говорити про вашу компанiю, то дiжка була наповнена вином. (До Магнiтофона). Як я зрозумiв, ви тепер найближчий друг Дениса. Колись рятували його золотi руки вiд брудної роботи, а душу вiд цього бруду не врятували. Та й руки у нього скоро почнуть труситися вiд постiйних п'янок.
_Магнiтофон._ Денис сам доросла людина.
_Денис._ Що ви тут про мене розвели! Дався вам я!.. (Пiдхоплюється). Нi, я все ж таки пiду подивлюся, що там Бiлий робить. Краще хай вiн на очах буде. (Виходить).
_Санько-Чорний._ Дома з цим Бiлим панькаються, тут возяться...
Входить _Денис,_ пiдштовхуючи перед собою _Санька-Бiлого._
_Денис._ Сиди тут.
_Санько-Бiлий_ (несмiливо). Товаришу слiдчий, значить, тепер мене не судитимуть?
_Геннадiй._ Чому ж? Судитимуть. Вiктор чудом залишився живим. Злочин було вчинено.
_Санько-Бiлий._ I Еврику?
_Геннадiй._ В першу чергу... Ну що ж, хлопцi, маю вам тепер признатися...
З коридора долiтає тривалий нервозний дзвiнок.
_Денис_ (натискає на кнопку). Кого iще принесла лиха година!
До кiмнати вбiгає розлючена жiнка - _мати Санька-Бiлого._
_Мати_ (кидається до сина, хапає його за комiр). Де ваза?!
Нiма сцена.
_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, як ви сюди потрапили?..
_Мати_ (не випускаючи iз рук сина, до Санька-Чорного). Ти вдома ще одержиш своє! Я твоїм батькам вже дзвонила! (До Санька-Бiлого). Де ваза?! Я тебе питаю, розбiйнику!..
_Санько-Бiлий_ (благально). Перестань, мамо...
_Мати._ Де моя кришталева ваза?! (Роззирається, раптом кидає Санька-Бiлого i хапає з полицi вазу). Ось вона! (Притискаючи вазу до грудей). Так ось куди ти, ледащо, бiгаєш! Ось де мою дитину споюють!!
_Санько-Чорний._ Тiтко Вiро, сьогоднi тут день народження вiдзначають. Бачите - квiти на столi... Правда!
_Мати_ (потрясаючи вазою). А це - подаруночок, значить?! На двiстi карбованцiв! Розбiйницьке гнiздо! Я зараз в мiлiцiю подзвоню. Знаємо вашi iменини! Алкоголiки! (Раптом, звернувши увагу на макет Бахуса iз запаленою свiчкою, з острахом). А може, ви сектанти?!.. Господи!.. (Тягне Санька-Бiлого до дверей). Додому! Пiшли додому!
_Санько-Бiлий_ (видирається з її рук). Нiкуди я не пiду!
_Мати._ Як це - не пiдеш?!
_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Менi можна пiти? Я повернуся.
_Геннадiй._ Iди. I повертатися сюди не треба.
_Мати_ (тягнучи Санька-Бiлого до дверей). Я тобi повернуся!.. (Виштовхує його в коридор i грюкає за собою дверима).
_Майя._ Ну й матуся!..
_Магнiтофон._ М-да... Тiтонька у тебе, Чорний, не закуска до святкового столу... Зараз Бiлому i вдома добавлять.
_Санько-Чорний._ Нiчого, викрутиться. Йому вдома все з рук сходить. Наслiдний принц!
_Магнiтофон._ А от тобi, певно, не пощастить виплутатися.
_Санько-Чорний._ А я причому! Вiчно ув'язується за мною! Ходив би iз своїми пацанами... Так нi... Тi на нього тюкають, а тут його Еврика приголубив, денщиком своїм зробив. Вiн сумку за ним щодня на пляж тягає... А я причому?! Я його поїв, це нещастя?!
_Денис._ Нi, Бiлий сам у халепу лiзе. По своїй натурi вiн дуже нахабна людина, хоч i прикидається таким собi ягням.
_Майя._ Вiн не прикидається, Денисе. Його зухвалi вчинки - це наслiдок тiєї ж невпевненостi в собi. Вiн хоче, щоб його помiтили i визнали рiвним у дорослiй компанiї. I агресивний вiн саме вiд скованостi своєї, яка здається йому неповноцiннiстю... А що, Чорний, в школi його здорово лупцюють?
_Санько-Чорний._ Лупцюють!
_Майя._ I в пiонерських таборах вiн не бував.
_Санько-Чорний._ Звiдки ви все це знаєте?!
_Майя._ Менi вже зустрiчалися такi хлопцi.
_Денис._ Я вам не сказав: Майя за фахом - психолог.
_Еврика_ (зло). А-а, психолог. Ось чого ви тут! Пiддослiдних кроликiв не вистачає!
_Майя._ Я прийшла на запрошення Дениса, бо цiкавлюсь його роботами, i не думала, що стану свiдком таких подiй... (Пауза). На жаль, цей Санько попав саме у вашi лихi руки. Ви виявилися найздiбнiшим його вихователем i зумiли i його дитячу вiру в вас, i прагнення утвердитися в життi повернути на погане. Це, Еврико, ваш третiй злочин.
_Еврика._ Скажiть, який пафос! I якi ми розумнi, коли говоримо про когось, зате якими робимося дурниками, коли судимо про себе. Вивчайте краще тварин, психолог Майя.
_Майя._ Тварини їдять одне одного, тiльки коли в цьому є необхiднiсть.
_Еврика._ У мене теж була необхiднiсть.
_Майя._ Але ж ви народилися людиною.
_Еврика._ Не бачу рiзницi.
_Геннадiй._ I судити вас будуть люди, за людськими законами...
_Еврика._ Я визнаю тiльки закони природи. Вони розумнi i тому прекраснi. Судiть мене за цими законами... (Пауза). Що, неспроможнi?!.
_Геннадiй._ Не влаштовуйте цирк. Ви прекрасно розумiєте, що говорите дурницi.
_Еврика_ (пiдводячись). Ну, що ж, тодi годi з вами базiкати. Я пiшов. Треба буде - викличете повiсткою... Або заарештовуйте зараз, якщо маєте таке право.
_Геннадiй._ Я, звичайно, з охотою зробив би це, але справа в тому... (пауза) справа в тому, що я... не слiдчий.
Мовчанка.
_Геннадiй._ Ви мене зрозумiли? Я не слiдчий.
Еврика мовчки знову опускається на стiлець.
_Геннадiй._ Я студент, дипломник з автодорожнього. Не вiрите? Ось студентський... Мости i тунелi.
Санько-Чорний починає iстерично реготати.
_Магнiтофон._ Значить, убитий - не убитий, ви - не слiдчий... Чортзна-що! (Пiднiмає погляд до стелi). Чого вони там сплять нагорi?! Такий момент! Заграли б хоч свiй 'Вальс'!..
_Еврика._ Так ви нас дурили? (З погрозою). I не боялися, що вам морду наб'ють за такi жарти?!
_Геннадiй._ I зараз не пiзно, Еврико... Наприклад, можна, постукати мене головою об стiнку... (До Санька-Чорного). Давай, Чорний, це, здається, по твоїй лiнiї?
_Санько-Чорний._ Та пiшов ти!..
_Еврика._ А чи знаєте ви, що можете вiдповiдати перед законом за те, що назвалися слiдчим? Є така стаття у кримiнальному кодексi.
_Геннадiй._ Моя провина. Що ж, треба буде - вiдповiм. Та не шкодую. Нехай i такою дорогою цiною, але я вас викрив... (До Майї). Найбiльше я вас боявся, Майя. Ви мене не впiзнали? Два роки тому ми познайомилися на вечорi у нас, в автодорожньому. Коли я приїздив на зимову сесiю.
_Майя._ Впiзнала.
_Геннадiй._ I не проговорилися!
_Майя._ Спочатку я здивувалася, потiм повiрила i нарештi зрозумiла. Тому й залишилася, чекаючи, чим все це закiнчиться.
_Денис._ Я не розумiю тебе, Гено. Навiщо тобi це було?!
_Геннадiй._ Поки мене не побили, я розповiм. Я не слiдчий, хоч ти знаєш - завжди мрiяв стати ним. Але найголовнiше: я - твiй друг, який хотiв розiбратися, що сталося, як глибоко засмоктало тебе болото... Колись ми дружили втрьох. Ти, я i Андрiй. Я поїхав до Сибiру, Андрiй учився у Москвi. Так розпалася наша компанiя... Потiм ти повернувся з армiї i переїхав сюди, на нову квартиру. I пропав з очей. Ну, а ми... Андрiй тим часом закiнчив юридичний i став працювати в прокуратурi. Мене теж не було, а ти завiв собi нових
