сiдає у крiсло i чистить фiгурку наждачним папером).
Еврика сидить бiля столу i пiдкидає на краю його сiрникову коробку. Санько-Чорний тим часом знову щось хапає зi столу i жує. Геннадiй продовжує розглядати кiмнату. Пiдходить до ременя з набором ножiв.
_Лада_ (дивиться на годинник). Ох, ще двадцять хвилин зеленої нудьги!.. Давайте хоч потанцюємо. Маг, пошукай що-небудь у своїй коробцi.
_Магнiтофон._ Конкретнiше. Чого тобi пошукати? Древнiй блюз?
_Лада._ Менi набридла твоя тягуча, як макарони, музика. Дай що-небудь ритмiчне, свiже, незалапане. Який-небудь рок.
_Магнiтофон_ (таємничо). А ти пробувала танцювати пiд Шостаковича?
_Лада._ Ге-нi-аль-но!.. Це твоя iдея?
_Магнiтофон._ Продам недорого.
_Геннадiй_ (виймає один нiж з ременя). Якi гарнi рукоятки! (До Дениса). Сам рiзав?
_Денис_ (гордовито). А хто ж?!
_Геннадiй_ (багатозначно). Тонка робота. (Вставляє нiж назад у паз ременя).
_Еврика_ (до Санька-Бiлого). Чого ти стовбичиш пiд тiєю вазою? Не горюй, iди-но сюди!
Санько-Бiлий пiдходить до Еврики.
_Санько-Бiлий_ (запобiгливо). Пiдемо завтра на пляж, Еврико?
_Еврика._ Як усi, так i ми.
_Санько-Чорний._ А я не пiду. Ви ж знаєте, я боюся купатися у рiчцi. Iнший раз пливеш i здається, що раптом хтось кусне пiд водою. А хто - так i не знатимеш... Бр-р!..
_Лада._ Трагiчна людина. А я у водi почуваю себе жабкою. Це дуже приємно. Хочеться навiть покумкати. Тiльки щоб нiхто не чув.
_Магнiтофон._ Чого б це? Адже завжди ти намагаєшся кумкати так, щоб усi чули.
_Еврика_ (до Геннадiя). Вони обоє з привiтом. Особливо Чорний. Вiн, наприклад, завжди у кутку сiдає.
_Санько-Чорний_ (швидко). Щоб усiх бачити. Що ж тут такого?
_Еврика._ Боїшся, щоб тобi в спину нiхто не дивився. Лiкуватися треба.
_Денис._ Не лiкуватися, а пити з меншим ентузiазмом.
_Санько-Чорний._ От i пий собi без ентузiазму... До речi, з тобою нiколи не буває такого, коли вип'єш: немов всюди повно битого скла. I варто ледь-ледь поворухнутися, як воно може вп'ястися у тiло. I у ротi теж... Боюсь тодi язиком ворухнути, щоб не наколотися...
_Еврика._ Я ж казав.
_Лада._ Чорний, досить мiстики! (До всiх). Давайте пограємо у що-небудь! (Пауза). У що б його пограти?..
_Геннадiй._ А у що ви завжди граєте?
_Лада._ Завжди?.. (Пауза).
_Геннадiй._ Ну, наприклад, цiєї суботи.
_Лада._ Ах, у суботу... У фанти грали... (Весело). А й справдi, давайте у фанти!
_Еврика_ (буркотливо). Знову цi дошкiльнi iгри...
_Лада._ Чому дошкiльнi? Таке скажеш!..
_Геннадiй._ А як у це грають?
_Лада._ Дуже просто. Беремо в кожного якусь рiч, ну гаманець, гребiнець, авторучку... Складаємо в капелюх. Один стає 'самоваром' - це той, хто вiдвертається лицем до стiнки, щоб не пiдглядати. Я, наприклад, виймаю по черзi рiч i питаю 'самовара': 'Що зробити цьому фанту?' 'Самовар' наказує що- небудь несподiване. А вiдмовлятися не можна. Буває дуже смiшно!..
_Геннадiй._ Ну, наприклад, було щось смiшне у суботу?
_Лада._ Ого! Санько-Бiлий мусив з'їсти кактус.
_Денис._ Такий хороший кактус пропав!.. Нiчого смiшного!
_Геннадiй._ Мабуть, Бiлий де дуже смiявся.
_Еврика._ Чого ж, вiн тримався мужньо. Навiть сказав, що у кактусi багато вiтамiнiв.
_Лада_ (насмiшкувато). А потiм ридав у куточку.
_Санько-Бiлий_ (показуючи Ладi кулак). Зараз сама заридаєш!
_Геннадiй._ Нi, здається, у вас було не дуже весело.
_Еврика._ Чому ж!
_Лада_ (до Еврики сердито). Тобi було найвеселiше. Аякже найприємнiший фант! (До Геннадiя). З Олькою, нареченою Єдиного, цiлуватися...
_Геннадiй._ Ви нiколи не грали у брехню?
_Лада._ Генiально! А як у неї грати?
_Геннадiй._ Це значить - говорити правду, яка допомагає виявити брехню.
_Лада_ (розчаровано). Пхi!.. А я думала...
_Еврика._ А давай, Ладо, спробуємо. Пора нарештi з'ясувати, кого ти з нас любиш?
_Геннадiй._ Брехати забороняється.
_Лада._ Всiх i нiкого.
_Еврика._ За що 'всiх'?
_Лада._ Не знаю...
_Еврика._ А 'нiкого' ?
_Лада._ Це вже кожному скажу окремо.
_Еврика._ У нашiй компанiї не може бути секретiв. Починай з мене.
_Лада._ Гаразд. Тому що ти - бабiй. Це - раз. По-друге, не можу простити твоїх дурацьких пiдрахункiв - скiльки в менi там фосфору, кальцiю, iще чогось... Причому ти помилився: я складаюсь iз самої тiльки краси.
_Еврика._ Так, помилився. Не врахував фарби.
_Лада_ (весело). Ну й хамло!..
_Еврика._ Якщо людину висушити, залишиться жменька праху, решта була в нiй - вода. Майже як у медузи. Отже, вiд тебе залишиться тiльки фарба.
_Магнiтофон._ Як дуже розведене чорнило...
_Денис._ А мене чому не любиш?
_Лада._ Тобi не однаково? Тебе є кому любити.
_Магнiтофон._ А мене?
_Лада._ Я тебе боюся. Пишайся!
_Магнiтофон._ Чому боїшся?
_Лада._ Ти - особа чудна. Мовчиш, мовчиш, немов ми не поруч, а в iншiй галактицi, не помiчаєш нiкого, а потiм раптом як бовкнеш що-небудь!.. Наче припечатаєш! Еврика правильно колись сказав, що ти - з антиматерiї...
_Денис._ А як тобi мiй друг - Геннадiй?
_Лада._ Не знаю. Може, будяк, а може - троянда.
_Геннадiй._ Велика амплiтуда.
_Лада._ Очi якiсь не такi... Алюмiнiєвi... I взагалi, вiдчепiться ви вiд мене! Маг, вважай, що я пожартувала.
_Еврика._ Почуття Лади залежать не вiд неї, а вiд гiпоталамуса.
_Лада._ А вiн симпатичний?
_Еврика._ Поясню популярно. Це - дiлянка мозку. В нiй є центри i агресiї, i насолоди. Гiпоталамус керує i апетитом, i почуттям кохання. У тебе вiн травмований. Ясно?
_Санько-Чорний._ Що стосується апетиту, то вже пора сiдати за стiл. П'ять хвилин залишилося.
_Денис._ Ну що ж, будемо сiдати... Хоч i не всi прийшли...
У передпокої чути дзвiнок. Денис вибiгає в коридор i вiдразу ж повертається з _Майєю._ В руках у нього букет квiтiв.
_Денис._ Це - дiвчина Майя (до Майї). А це - мої друзi. (Садовить її за стiл i ставить квiти у вазу на столi).
Всi сiдають за стiл.
_Еврика_ (до Майї). Почувайте себе як вдома, дiвчино Майя.
_Денис_ (урочисто). Увага! (Дивиться на будильник). Я вже почав народжуватися! Зараз задзвонить - i все.
