коробок iз суницями.
- Ти, сподiваюсь, хрещений у православну вiру?
- Авжеж! - Бадьоро вiдловiв Пiвник i, згадавши, додав. - Так, мiй отче!
- Якщо хрещений, то повинен знати, що перед трапезою треба прочитати молитву. А ти зразу до ложки тягнешся. Отож, проказуй за мною: 'Отче наш, iже єси на небеси... Да святиться iм'я Твоє, да приiдеть Царствiє Твоє...'
Пiвнику було радiсно повторювати незвичнi i врочистi слова. I хлопчик їх просто виспiвував за чорнобородим попином...
По молитвi, проказавши: 'Господи, благослови!', попин насипав собi i хлопчиковi в миски осетрової юшки, вiдломив по щедрому шмату хлiба. Юшка з головизни була така смачна, духовита i гаряча, що Пiвник не мiг себе стримати i голосно сьорбав, обсмоктував хрящi та плямкав губами. I на стiл крапав з ложки... Попин зауважень не робив, лише стиха посмiхався у свою розкiшну бороду.
Пiсля обiду попин почав Пiвника випитувати все-все про його дядька i про нього самого. Про всi бiди Пiвник переповiв. Лише змовчав, що живе у скоморохiв на Подолi. Що попини люто ненавидять скоморохiв та лицедiїв, i волохiв, i чарiвникiв, добре знав.
- То ти кажеш, твiй дядько ревний християнин i весь час на службу ходив, свiчки ставив, на церкву жертвував?
- Так, мiй отче!
- Ну, тодi помолимося разом за його безпеку. Повторюй:
'Скоро предварi, преждi даже не поработимся врагом хулящим Тя к претящим нам Христе Боже наш погубi хрестом Твоїм, борющие нас...'
- Тепер ти можеш iти до тих, у кого живеш. Та перед тим послухай моє напучування. Знай - ти впав у грiх гординi. Бо ти вирiшив обласкати тих, кого бог позначив убогiстю... То ангел тебе випробовував. Вiн тебе привiв на дерево до скарбу. Ти ж, як добрий християнин, повинен був прийти зi срiблом та злотом до храму i збагатити його скарбницю, щоб на тi монети святi отцi прикрасили храм сосудами, ризами та божественними книгами, щоб дали подаянiе жебракам! А ти взявся виправляти чуже горе по своєму слабкому розумiнню. I вийшло - спокусив убогих та ницих!.. А спокусити жебракiв - великий грiх! Зрозумiв, мiй сину?..
Пiвник тодi нiчого не зрозумiв. Йому тiльки нестерпно хотiлося до скоморохiв, до веселого Ходи i похмурого Реп'яха. I вiн подивився в очi чорного попина.
- Так, мiй отче! Iншим разом, коли знайду скарб, я спитаю тебе, як iз ним чинити... або... або зразу вiддам до храму...
I раптом, сам навiть не знаючи, чому, спитав:
- А чого ви всi, попини - чорнi? Ви всi греки? От ти, за лицем ти гречин, а мова в тебе чиста київська. Чому так?
- У мене батько був гречин. Його з iншими отцями до Києва привiз у вiрi людей наставляти сам Володимир... А мати iз цих земель.
- Так ти, як i Гречин Коняр, покруч? У нього так само, як i в тебе, батько попин... тобто святий отець, - виправився миттю Пiвник.
- Мiй батько був чоловiк учений i благородний. I з моєю матiр'ю, хоч вона була рабиня, взяв християнський шлюб. А той гульвiса, про якого ти сказав, зачатий у блудi i рабствi i вихований у мерзотi. Бо хто його батько - чи Анастас, чи його служка Агатос, не знає i сама його матiр! Та буде проклятий цей Анастас без покаяння! Грiховодник i содомiст, зрадник i злодiй! Пiдла, пiдла личина! Коли цей смрадний пес був тут, вiн мене утискав i не давав служити богу i людям на всю силу. Тепер же через нього до нас, грекiв, немає довiри... I знов я змушений....
Далi вiн не став говорити, гнiвно насупився. Потiм перехрестився i замирено сказав:
- Господи! Вибач менi мою гнiвливiсть та злослiв'я. Дитино моя, iди з богом!
Повертався на Подiл без капшука iз ногатами i без мисливського ножа при поясi.
За день вiн сходив подивитись, що сталося iз рештками велетенського дуба.
Дуба не було. Не було нi гiлля; нi пенька навiть. Тiльки на крутiм зеленiм схилi жовтiла заглибина. Навiть корiння викорчували.
ТАТI-КОНОКРАДИ
Коли вони збирались йти до заїзду на вечiрню забаву, старий наказав малому:
- Бери й ти гусельцi. Сьогоднi ми з тобою починаємо вiншування. Як вдарю по струнах перебором мелодiю, ти тодi на басi за мною. А як почну спiвати - ти вже веди голосом далi до самого кiнця. Зрозумiв?
- Та я ж... нiчого ще не вмiю, ще...
- Злякався? Нiчого, поки дiйдемо, заспокоїшся. Треба, щоб усi бачили ти мiй учень, дарма хлiба не їси... Хоч вiн бiльше не присiкується, однак вони думають, що ти ледащо...
I поки вони йшли вечiрнiми вулицями, малого справжня пропасниця трiпала.
Та лише дiд-гусляр перебором струн почав пiсню, як тремтiння скiнчилось. Спiвав хлопчик голосно, дзвiнко, але й не витягуючи на таку силу й висоту, щоб зiрватись. Услiд за дiдом затяг славу купцям-гостям новгородським, як завжди - припливали вони в жнива по добру київську пшеницю.
Пiсля вiншування коза з Лютом танцювали, ведмiдь через голову качався, канатоходець i дiвка перекидались гострими захалявниками.
Хлопчик i дiдусь вiдiйшли пiд стiну, а потiм до них i Лют приєднався. Лют зашепотiв.
- Сестрицi важко догодити, але вона сказала, що в тебе голос чисте срiбло. I ще дядько сказав - як гуслi опануєш краще - сам вiншуватимеш. Дiд вже слабий, а в тебе добре виходить.
Пiвнику вiд Лютових слiв чи не найбiльша була радiсть - стане гуслярем-скоморохом i буде по всiх святах ходити i людей розважати i сам веселитись!..
Та вже вранцi на базарi, як пiшли вони з Лютом та його сестрою купувати рибу, Пiвника покликали знайомим свистом.
Озирнувся - дядька поблизу не було. Лише бiля вуглярської коли присiв обiдраний чумазий чоловiк i щось длубався з колесом. Пiвник хотiв доганяти Люта, та чоловiк знов свиснув i, не озираючись, поманив брудними пальцями його до себе.
- Я зараз,.. я дожену!.. - Гукнув Пiвник, метнувся до чорної коли.
- Слухай мене - щоб з обiду чекав мене при дорозi. На другiм зворотi бiля Бабиного яру. Сховайся в кущах i чекай мене. Тiльки ж гляди - нiкому не кажи нiчого, куди йдеш! А тепер iди!
- А Реп'ях, а Хода?
- Нiкуди не тягай! Iди, йди швидше вiд мене. Швидше...
...Пiвник довго лежав у теплiй шовковистiй травi пiд кущем, що не з чувся, як i заснув.
Прокинувся, бо вiдчув - на нього пильно дивляться. Сiв - а над ним навпроти стояв дядько Пiвень у вуглярськiм вбраннi.
- Ти що, чортова душо, виробляєш?! Старцiв золотом обсипаєш?!! I це саме тодi, коли твiй дядько рiдний ось-ось стане повним холопом?!! Просто боярин ще не знає, що тут трапилось зi мною! Ще не вiдомо, чи викуплюсь я з боргу!..
- Ти викупишся! А вони калiки. У них нiколи нi руки, нi ноги не повiдростають. I їх нiхто не догляне. А якщо ти станеш калiкою, тебе ми всi доглянемо.
- Тьху на тебе, дурня! Ще наврочиш! - Спересердя сплюнув дядько Пiвень i тричi перехрестився. - Спаси мене, Дiво Пречистая, сохрани i помилуй вiд калiцтва! А тепер, личино чортова, ходiмо. Iди i слухай, що маєш робити...
Перш за все дядько Пiвень забрав одяг у Пiвника i перемазав його в залишках вугiлля, ще й смолою де- де пошмарував.
Потiм, як тряслись на передку коли, Пiвень пояснив, що належить робити Пiвниковi, що має робити, коли вони заскочать татей-конокрадiв у їхнiй схованцi.
Удвох вони заскочили чотирьох татей. Їх двоє - мiзерний хлопчик i його дядько, гарячий, запеклий, затятий.
А тих було - Гречин, син перевiзника, гонець княжий та конюх-печенiг.
Дядько заздалегiдь вивiдав усе, винюхав, виповзав на черевi плазом. Почав за ними полювання вiд тiєї ночi, коли подався потайки на Оболонь до конярського збiговиська. По їхнiх слiдах вiн дiстався до острiвця
