Кiр не одставав вiд нього нi на крок. Вiдчувши, що вибивається iз сил, штурман подав команду, i Кiр обережно пiдхопив його могутнiми щупальцями. Тепер вони рухались значно швидше.
- Тримай курс до капiтана, - повторював Микола, гарячково мiркуючи, що робити далi. Променевий пiстолет вiн залишив на 'Снiжинцi', - забув спохвату, - i тепер уся надiя на щупальця Кiра та на його невеликий променемет, схований пiд панциром.
- Капiтан iде нам назустрiч, - повiдомив Кiр, безперервно обертаючи на бiгу кущики антени. - Капiтан прискорив ходу... Бiжить... зупинився...
- Ну, ну? - квапив Микола.
- Капiтана наздоганяє рухлива поверхня...
- Що ж то таке? - нетерпляче спитав штурман, коли Кiр замовк. Але робот не вiдповiдав: уперше вiн зустрiвся з явищем, яке, не змiг пояснити.
'Нiчого, - подумав Микола, не дочекавшись вiдповiдi, - тут, на чужiй планетi, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польотi будеш бiльше знати й розумiти. Полечу i я з тобою в нову експедицiю... Якщо живий залишуся...'
- Капiтан зникає, - сказав раптом Кiр.
- Як це - зникає? - у вiдчаї закричав Микола. - Шукай пильнiше! Збiльш потужнiсть iнфращупа!
- Потужнiсть iнфращупа гранична. Бачу лише тулуб капiтана... Тiльки голову... Обличчя... Капiтана... нема...
- Вперед, вперед, - мов божевiльний, повторював штурман. - Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!
Темрява густiшала, i, хоч Кiр 'бачив' у нiй не гiрше, нiж удень, Микола звелiв йому ввiмкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмiнь свiтла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зiгнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались вiд дотику.
5
'...Всерединi конус був залитий мертвотним бузковим свiтлом. Коли очi трохи звикли, я став розрiзняти окремi предмети.
Конiчна вершина здiймалась високо вгору, гублячись у сутiнках.
Я лежав, не маючи змоги поворухнутися, а надi мною, здiймаючись пiд купол, перетинались складнi лiнiї невiдомих конструкцiй.
Раптом я вiдчув, що можу рухатись. Я пiдвiвся i випростав занiмiлi руки й ноги. Тої ж хвилi менi легенько шпигнуло в колiнах. Зробив кiлька непевних крокiв, i бiль щез. Але варт було зупинитись, як у колiнах знову зашпигало.
I я поволi пiшов уперед. Нарештi попереду виник у хаосi дивовижних конструкцiй невеликий овальний отвiр. Я зупинився перед ним у нерiшучостi, i бiль у колiнах одразу став нестерпний.
Наважившись, полiз в отвiр.
Стiнки його були еластичнi i пружнi. Несподiвано вiдчув пiд ногами порожняву i полетiв униз, боляче вдарившись об тверду ввiгнуту поверхню.
Люк, у який я впав, зачинився за мною з глухим стуком.
Трохи очумавшись пiсля падiння, оглянувся. Стiни раптом замерехтiли аквамарином, i я зрозумiв, що лежу на днi величезної сфери.
Потiм пiдлога вислизнула з-пiд нiг. Схопитись i втриматись не було за що. Невiдома сила пiдняла мене над пiдлогою. Я борсався в повiтрi, безпомiчний, мов кошеня, яке схопили за шкiрки.
Приблизно в центрi сфери я завис, злегка гойдаючись. 'Можливо, це збалансоване електромагнiтне поле', - подумав я...'
6
Все сталося так швидко i настiльки фантастично, що Микола до ладу не встиг i змiркувати.
Перед очима з'явився килим, сяючи рiзнокольоровими вогниками. Вогники швидко перебiгали з мiсця на мiсце. Потiм килим посунув на робота i людину.
I тодi Кiр зробив те, що йому було наказано робити в разi гострої небезпеки: ввiмкнув променемет...
Якась сила вдарила Миколу так, що в очах попливли кола i, вiдiрвавши од робота, кинула на землю. Юр пiдплигнув угору i, падаючи, звалився набiк. Щупальця його безпомiчно засмикались.
А коли Микола отямився i звiвся на лiкоть - навколо вирувало полум'я... З усiх бокiв наступала рiвна ревуча стiна вогню.
- Радiальна швидкiсть руху полум'я до центра кола - два сантиметри на секунду, - повiдомив робот, знайшовши, нарештi, рiвновагу.
'До центра, цебто до нас', - вжахнувся Микола.
- Скiльки од нас до фронту?
- Сiмдесят п'ять метрiв по радiусу, - чiтко, як завжди, вiдповiв Кiр.
Нестерпна спека дихала в обличчя.
I раптом високе полум'я щезло.
Микола стрибнув на робота - його обережно обхопило одне з щупалець. Пробiгши метрiв з п'ятдесят, робот рiзко зупинився. Микола глянув униз - о жах! - пiд ногами була прiрва, на днi якої клекотiла темно- багряна лава. Вона пiдмивала берег, великi брили гучно обвалювались униз i, зiткнувшись з лавою, перетворювалися в пару.
- Спрямована реакцiя розпаду охопила грунт, - сказав Кiр, повiльно задкуючи.
- Кiр, ми повиннi припинити реакцiю.
- Це неможливо. Вона припиниться, якщо радiус кола, всерединi якого ми стоїмо, дорiвнюватиме нулю.
За вогняною прiрвою темнiла пустельна рiвнина.
- Треба перестрибнути, Кiр!
- Неможливо, - вiдповiв робот, моргаючи очима-фотоелементами.
- Чому? - Вони з Кiром помалу вiдступали до центра кола. - Адже для тебе, зважаючи на мiсцеву силу тяжiння...
- Ось, - Кiр показав штурмановi два перебитi щупальця.
- Де ж це ти, Кiр? - Микола приторкнувся до пошкоджених щупалець.
- Коли падав на грунт.
Вогняне кiльце звужувалось...
7
'...Стiни сфери, всерединi якої я висiв, свiтилися все яскравiше - аж очам було боляче. I раптом свiтло погасло. Щезли стiни, нiби розтанули. Тепер я висiв у порожнечi. Десь у страшнiй далечинi засвiтився блакитний вогник. Другий, третiй, четвертий... Разом вони утворили знайому конфiгурацiю. Процiон!
Внизу, пiд ногами, праворуч, лiворуч, над головою - скрiзь спалахували зорi...
- Хто ви? - закричав я, i луна гучно повторила мiй голос.
Отже, стiни не зникли? Просто вони стали прозорi. От би Кiра сюди, вiн би допомiг вирiшити цю загадку.
Тiльки я подумав про це - зоряне шатро погасло. Навколо мене безмовно закружляли в шаленому танцi якiсь срiблястi хмарки. Потiм замiсть них з'явились оранжевi нитки, вони складалися в чудернацькi iєроглiфи. А може, це просто гра свiтлових променiв? Але занадто вже правильними рядками рухались iєроглiфи. I деякi з них повторювались.
Я вiдчув сильний голод. На щастя, в мене був пакет НЗ.
Коли я почав їсти, екран погас, i на мене звiдусiль ринуло промiння. Потiм на невидимому екранi, що оточував мене, з'явився якийсь величезний пульсуючий клубок. Вiн ритмiчно скорочувався, женучи темну рiдину по гiллястих судинах. А це що? Хребет... Кiнцiвки. Шлунок, в який повiльно опускається грудка їжi... Та це ж я!
Мене вивчають, нiби комаху пiд мiкроскопом! Але де ж вони, цi iстоти хазяї планети? Чому вони не з'являються?
Менi здалось, що я плавко опускаюсь. I справдi, через кiлька секунд мої ноги торкнулись основи сфери.
Екран погас...'
8
- Кiр, ми зараз загинемо, - прошепотiв штурман. - Ти повинен спробувати.
- Я не можу ризикувати вашим життям.
