- Ну i що?
Девi почав швидко рухати ногами, щоб спуститися глибше. Батько побачив, як вiн поплив до скелi, захопивши всi шматки вiрьовок. Акули, що лежали там, на днi, могли бути й людожерами; Бен з тривогою стежив, як син обережно обходить виступ скелi, тягнучи за собою зв'язанi докупи вiрьовки.
'Вiн хоче використати скелю як блок', - зрозумiв Бен, вдихаючи рештки повiтря i чекаючи, що кожен новий ковток буде останнiм.
Йому хотiлося поквапити хлопця, але льотчик знав, що цього робити не можна.
Бен дивився, як Девi незграбно пропливає прямо над сплячими акулами. 'Дiтей не можна наражати на небезпеку, - з гiркотою подумав вiн, - навiть коли на карту поставлено твоє життя'. Скiльки разiв Бен був злочинцем по вiдношенню до свого сина, покладаючись на те, що все обiйдеться щасливо. Життя - це пастка, i треба вберегти вiд неї хлопця, якщо тiльки пощастить вибратися звiдси. Вiн оберiгатиме сина вiд найменшого риску, вiд будь-якого натяку на небезпеку...
Бен ковтав останнє повiтря з апарата, коли Девi благополучно обiйшов коло й почав пiдiйматись, затиснувши в руцi вiрьовку.
'Дай акваланг!' - жестом попросив Бен.
Вiн вказав на свiй манометр i похитав головою; показав на акваланг Девi, даючи зрозумiти, що його треба спустити якнайшвидше.
Девi кивнув.
Бен вiдчував, як вiд кожного подиху тремтить i опирається повiтряний клапан.
Вiн напружував тепер м'язи живота, витягаючи з балона останнє повiтря. В головi наморочилось, i Бен не розумiв, чому Девi зволiкає. Далi вiн не протягне, Бен знав це напевне...
Акваланг опустився на вiрьовцi.
Бен вирвав з рота загубник i потягнув до себе крiзь прути шланг другого акваланга. Припавши обличчям до прутiв, вiн засунув у рот новий загубник. З апарата пiшло повiтря, i льотчик вiдчув прохолодний струмiнь з металiчним присмаком.
Але чи не пiзно? Вiн так змучився що ледве тримався обрубком за стiнку клiтки, вчепившись здоровою рукою за шланг. Свiдомiсть ледве жеврiла в ньому.
Вiн не помiтив, як потягло клiтку вперед, поки вона знов не захиталась. Вiрьовка, прив'язана до дверцят i закинута за скелю, натягнулася. Вiд скелi вiдлетiли шматки мертвого корала, риби кинулись врозтiч, заворушилися соннi акули.
Девi знову запустив мотор, i лiтак тягнув вiрьовку.
* * *
Бен мiцнiше стиснув зубами загубник, гарячкове чiпляючись здоровою рукою за виступ рифу. Тепер вiн уже вiдчував, як туго натягнута вiрьовка. Гострий корал рiзав йому руку.
Все сталося зразу.
Рвучко вiдчинилися дверцята, лопнула вiрьовка, Бен випустив шланг акваланга, i його вiднесло вбiк. Клiтка нахилилась, мить - i вона впаде.
Лишалася секунда, щоб. вибратись через напiввiдчиненi дверцята.
Кинувшись уперед, Бен вiдчув, як залiзо обдерло йому спину. Клiтка перекинулась, тiльки-но вiн встиг з неї вискочити. Вiн почав рухати ногами, щоб випливти на поверхню, а легенi, здавалось, ось-ось розiрвуться.
Але й тепер на Бена ще чатувала смерть.
Досить йому забути, що, пiднiмаючись, треба поступово видихати повiтря, тиск у легенях збiльшиться, i легенi не витримають.
'Видихай, - повторював вiн собi, - помаленьку'.
Вiн вирвався на поверхню, все ще з посвистом випускаючи повiтря. I жадiбно зiтхнув, усiм своїм єством вiдчуваючи яскраве свiтло, сонце i вiтер.
- Мерщiй! - кричав Девi; надiвши маску, вiн стежив, що вiдбувається пiд водою. - Акула!
I тут Бена огорнув жах, який надає людинi нелюдськi сили. Вiн почав бити руками й ногами i, мов на крилах, вилетiв за коралову гряду, на мiлководдя.
Девi допомiг йому вилiзти. Тiльки тут Бен згадав про порожнiй акваланг у себе за спиною. У нього ледве вистачило сили впасти долiлиць у нагрiту сонцем воду бiля самого берега.
I все...
* * *
Бен нерухомо лежав у теплiй водi. Сили бiльше не було. Девi допитувався, як вiн себе почуває. Але Бен тiльки кивнув. Мотор ще працював. I, мабуть, перегрiвся.
- Вимкни мотор! - ледве вимовив льотчик.
Хлопець захляпав по водi. Мотор захлинувся в надривному кашлi. Настала тиша. Бен знав, що йому треба пiдвестись, бо iнакше вiн не встане нiколи.
Вiн одстебнув пряжки акваланга, важкий пояс i виповз iз свого обладунку. Звiвшись на ноги, вибрався на прибережний пiсок i знову лiг, цього разу на спину; кожна подряпина, кожне садно на тiлi давались узнаки.
I тут Бен зрозумiв, що вiн розтратник.
Це вiн зрозумiв. Ну що ж, то добре. Бiльше вiн нiколи не ризикуватиме життям хлопчини. В його вiцi смерть не страшна. Життя своє вiн i так уже розтратив. Але дитинi не можна помирати.
- Прости, хлопче, - сказав вiн, дивлячись на сина.
Над ним нахилилось витягнуте, перелякане обличчя дитини. Ось-ось вiн побачить знайомий жалiбний погляд, почує знайомий докiр.
- Здорово все це в тебе вийшло! - з вiдчаєм промовив Бен.
Це була суща правда. Девi нiколи не нав'язувався iз своїми послугами, вiн не мастак вгадувати чужi бажання, i вже нiяк не скажеш, що в нього щира душа; та коли хлопець пiдросте, вiн буде незамiнним у важку хвилину. Можливо, у нього батькiв характер, недарма вони обидва так уперто держаться за життя.
- Я залишив камеру... - почав був Бен.
Вiн сiв. Камера застрахована, i нiхто не жалiтиме, що вона пропала, але плiвка, кадри з велетенським скатом коштували тисячу доларiв.
- Ти туди не вернешся? - спитав Девi. - Не вернешся?..
Бен знав, що в нього вистачить пороху вернутись. Так, вiн зможе пiрнути, знайти другий акваланг i спуститися з ним, щоб забрати камеру. Але терези почали схилятися в другий бiк.
- Мабуть, нi, Девi... - сказав вiн. - Мабуть, що нi...
