'Професора' вiн пам'ятає погано: 'Невисокий, худорлявий, з запалими очима, говорить швидко, ковтаючи закiнчення слiв'. Однак у клiнiцi, яка обслуговує цирк, нiкого схожого не виявилось. А тим часом у всiх потерпiлих побував такий же 'професор' з невеликим апаратом у чорнiй валiзцi. Говорив, начебто прислали з полiклiнiки для звичайного профогляду.
Аналiзуючи свiдчення, Трофиновський нетерпляче поглядав на годинника. Нарештi в дверi постукали. Прийшла Тетяна Марчук...
Вiн бачив її до цього тiльки один раз, пiсля драматичної подiї в цирку. Тодi вона мала кращий вигляд, хоч i була налякана. А зараз поглибилися скорботнi складочки бiля рота, очi схожi на сторожких звiрят. 'Кого вона боїться?' - подумав слiдчий i засумнiвався в своїх скороспiлих висновках.
- Добрий день, Тетяно Львiвно, радий, що не забули про моє прохання.
Худенькi плечики Тетяни здригнулися:
- Як можна забути? Справа у нас з вами спiльна...
- Попрошу вас ще раз пригадати обставини, якi передували... вiн затнувся, - випадковi з вашим братом. Розкажiть i якомога докладнiше про людину з апаратом, котра приходила до Вiктора Львовича.
- Це пiд час профогляду?
- Так принаймнi говорив ваш брат. Вiктор Львович запевняє, що ви знаєте цього... 'професора', - вiн вас лiкував.
- Нi, нi, не знаю нiякого такого професора!
'Кажучи це, вона поквапливо вiдвела очi. Чому?'
- Ви домовилися з братом, що прийдете на виставу?
- Так. Вiн залишив для мене перепустку в адмiнiстратора.
- Брат не згадував про медичний профогляд перед виступом?
- Лiкарi часто перевiряли його. Подвiйне сальто - окраса програми, ви ж знаєте.
- Але цього разу його обстежував новий лiкар. Цю людину нiхто в цирку ранiше не бачив.
- На вашу думку, той невiдомий з'явився з намiром занапастити мого брата?
- У тiєї людини був з собою якийсь апарат, - слiдчий силкувався спрямувати розмову в потрiбне йому русло.
- Ви вважаєте, що цим апаратом вiн збив Вiтю з каната?
'Схоже, що вона допитує мене, її прагнення якомога бiльше знати про причини братової невдачi зрозумiле. Але чому в неї такий напружений голос. Вона говорить зi мною так, начебто вбачає в менi не спiльника, а ворога...'
- У мене немає пiдстав так думати.
- Справдi. Адже Вiтю уважно обстежили i визнали, що вiн цiлком здоровий.
- Отже, вам все-таки вiдомо про огляд?
- Я мала на увазi огляд пiсля... - Вона замовкла, не вимовивши слова 'падiння'. - Але менi не зрозумiло, чому ви запiдозрили в чомусь поганому ту людину. Хiба мало лiкарiв обстежували Вiтю? I нiчого поганого з ним не траплялося...
'Можливо, я винен у тому, що не дiлюся вiдверто своїми пiдозрами, не пояснюю їх причини?'
- Знаєте, у мене є данi, що одна й та ж сама людина одним i тим самим апаратом дiяла на кiлькох людей. I всi вони потiм мали неприємностi. Звичайно, це може бути просто збiгом. Однак...
'Не можу ж я сказати їй: 'Менi пiдказує iнтуїцiя...'
- Я зобов'язаний перевiрити всi версiї.
- Колись я вивчала закони елементарної логiки. 'Пiсля' - ще не означає - 'тому'.
- Справдi. Але версiю необхiдно перевiрити перш, нiж вiдкинути.
- I тому ви ладнi доймати пiдозрами якогось там лiкаря?
Трофиновський уважно придивлявся до спiврозмовницi. Вiдзначив, як здригаються тонкi нiздрi, як уперто морщить вона лоба i ображено поводить головою, її кругле обличчя з великими голубими, майже ляльковими очима, було вiдкритим i беззахисним. Проте в зморшках на чолi, в стиснутих губах вгадувалися недовiра i неприязнь до слiдчого. 'Можливо, я вдався не до того тону. Не врахував її стан пiсля невдачi брата? Може, наша розмова передчасна? Але я не квапив її з приходом. Вона сама попросила про сьогоднiшню зустрiч...'
- Вибачте, Тетяно Львiвно. Прошу почекати з питаннями до мене i спершу вiдповiсти на мої. Така зараз ситуацiя. Вам нiчого не було вiдомо про попереднє обстеження брата?
- Я знала про те, що перед кожним виступом Вiтю перевiряють рiзнi лiкарi.
- А новий спецiалiст? Людина, з якою ваш брат нiколи до цього не зустрiчався?
- Звiдки вам вiдомо, що вони нiколи не зустрiчалися?
'Гра в схоластичнi вправи в суперечцi? Чому? З якої причини?'
- Але ви розумiєте, про кого я питаю? Вам що-небудь вiдомо про нього?
Вона заперечливо хитнула головою.
- Нагадаю його прикмети. Середнього зросту, щуплий, з близько посадженими запалими очима. Широкий нiс, тонкi губи, причому верхня дещо нависає над нижньою...
- За вашим описом вiн не дуже привабливий.
- Можете поправити мене. Вам доводилося зустрiчатися з ним?
Тетяна знову заперечливо хитнула головою.
'Вона щось не договорює. Я вiдчуваю її неприязнiсть. Розмова не вдалася. Та чи тiльки з моєї вини?..'
VI
От i з'явилася надiя - прийшла до мене разом з цим лiкарем. У минулi часи сказали б: 'Його послало провидiння'. Вiн з'явився в найважчi днi, коли припадки виснажили мене до краю. Жоден лiкар не мiг установити їх причину. Спочатку визначили, що це не епiлепсiя. I за те вдячний, якщо не виявиться щось страшнiше. Причина ж є. Може, припадки - наслiдок струсу мозку, що стався шiсть рокiв тому в автомобiльнiй катастрофi? Хтось менi розповiдав, що вiддаленi наслiдки струсу можуть проявитися i через багато рокiв. Особливо, якщо в мозку є уродженi аномалiї. А може, вони є i в моєму мозку?
Почекай, почекай, друже, але в такому випадку i струсу не треба. Досить спадковостi.
Мама, наприклад, розповiдала, що у моєї бабусi, iнодi проявлялася дивна хвороба, схожа на епiлепсiю - зненацька вона впадала в пригнiчений стан, потiм її свiдомiсть спотворювалася, починалося марення, перед нею виникали яскравi кольоровi видiння. Так, як i в мене. Тiльки бабуся не вмiла їх вiдтворювати на полотнi. Я довго розпитував маму про хворобу бабусi, аж поки не помiтив, що вона починає занепокоєно стежити за мною, часто пiдходить вночi до мого лiжка i прислухається до дихання, до незв'язних слiв, якi iнодi бурмочу...
Тодi хвороба лише починалася - з нiчних страхiв i гострого головного болю. Вони все посилювалися, набирали нових форм. Свiт довкола мене змiнювався, мов у кривому дзеркалi. Люди здавалися то велетнями, то карликами. Коли мене водили до лiкарiв, я не все їм розповiдав, боявся якогось страшного вироку. Назви психiчних хвороб фантомами роїлися в моїй бiдолашнiй головi, дзижчали, мов бджоли у вулику. Та ось з'явилося якесь дуже велике медичне свiтило - академiк зi свiтовим iм'ям. Вiн поставив дiагноз: 'Мiгрень. Так, так, особлива мiгрень, не бiльше'. Вiн пояснив, що при такому захворюваннi судини в мозку звужуються бiльше, нiж при звичайнiй мiгренi. Порушується кровопостачання мозку. От i виникають дивнi образи i ввижаються страхiття. Виявляється, такi мiгренi описанi в медичнiй лiтературi пiд оригiнальною назвою 'Алiса в країнi чудес'.
Академiк запевнив: 'Полiкуємо - i все минеться'.
Вiн сказав правду. Пiсля сеансiв лазеротерапiї мiгренi зникли. I я поступово забув про них.
Та ось майже через п'ятнадцять рокiв вони виникли знову, супроводжуючись припадками. Пригнiченiсть рiзко змiнювалася напруженiстю, зводило шийнi м'язи, посилювалося тремтiння рук, в головi нескiнченною низкою плавали кольоровi видiння: розквiтали в них казковi орхiдеї - я бачив i запам'ятовував сотнi вiдтiнкiв, частину з яких менi щастило переносити на полотно, щоразу по-новому змiшуючи фарби.
Мене лiкували в рiзних клiнiках, марно. I коли я вже дiйшов до вiдчаю, з'явився Вiн. Сказав, що прийшов з клiнiки. Його худорляве довге обличчя я спочатку нiяк не мiг запам'ятати. Але вже через кiлька днiв, коли припадки почали слабнути, стала помiтною чарiвнiсть його скупої недовiрливої усмiшки, яка ховалася в куточках близько посаджених очей. Вона спалахувала на коротку мить, коли вiн радiв, i тодi навiть кинджальне рiвний продiл волосся i широкий нiс, що надавав обличчю жорстокостi, здавались менш
