руку. Велику, сіру, кострубату руку, що на мент зависла, наче гладила м'ясисті, жилаві пелюстки. Але то був тільки мент, бо над ним закружляли раптом великі птахи, що мали крилами ніч, а тілом — небо. І він з жалючим проханням зирнув їм у вічі.
Вы читаете Дiм на горi
