- Та уй-богу - ковчег! - присягався боцман. - Лише на чотири румби лiворуч вiд курсу. Хоч би поглянули...
I справдi, у вказаному боцманом квадратi рухалося якесь судно з химерним рангоутом.
Через пiвгодини доброго ходу вже можна було роздивитися окремi деталi. Новий ковчег був побудований у формi великоу, видовженоу, мов човен, скринi. Кришки уу зараз були вiдкинутi на борти. Певно, пiд час Потопу скриня була запакована наглухо.
З дивного зустрiчного судна визирали двi голови i чудернацький кiнь з крилами.
- Гей, на скринi! - гукнув адмiрал.
- Агов, на ковчезi! - весело озвався незнайомий навiгатор.
- Вiтаю вас!
- Привiт i вам!
- Звiдкiля це ви узялись?
- З околиць Олiмпа. А ви звiдки?
- З околиць раю!
- Ого!
- Отож!
- А куди прямусте?
- А бог його знас! А ви?
- Ха! А ми - протилежним курсом!
- Веселий ви чоловiк!
- А чого сумувати?
- Видно, нам виписували маршрути у рiзних вiдомствах.
- Ваша правда!
- Хто у вас верховода?
- Зевс. А у вас?
- Всевишнiй. А як вас величати?
- Девкалiон. Подорожую з дружиною Пуррою та конем Пегасом.
- А навiщо кiнь?
- Вiн знас шлях на гору поетiв Парнас. Каже, уу не затопило. А як вас звуть?
- Ной. На борту - дружина, сини, невiстки, онуки, звiрi...
- Ото було клопоту!..
- I не кажiть!
- Ну, бувайте! Попутного вам вiтерця!
- Щасливо i вам допливти!
Ковчег i скриня розiйшлися як у морi кораблi. А на обрiу вже бовванiла нова плавуча база.
За годину вiдбулася ще одна двостороння розмова :
- Гей, на ковчезi!
- Агов!
- Як вас величають?
- Адмiрал Ной. А вас?
- Шкiпер Утнапiштiм. А ви звiдки?
- З райського куточка!
- Ого!
- Отож! А ви?
- А ми з околиць Вавiлона. Хто у вас займасться питаннями Потопу?
- Всевишнiй. А у вас?
- Мардук.
- А я й не чув про такого!
- Я про вашого теж!
- Ну, бувайте!
- Попутного!
Так ось на що натякав старий Нерей. На небi, виявлясться, скупчилося доволеньки конкуруючих органiзацiй. Ну й дiла!..
А на обрiу вже бовванiла нова рятувальна посудина...
19. ОЙ НА ГОРI, НА ГОРI
- Земля! - гукнув черговий навiгатор капелан Iафет. - Хвала тобi, господи! Земля! Осанна, осанна, осанна!
Адмiрал Ной Бiблiйний вп'явся очима в тому напрямку, куди тицяв указуючим перстом Iафет. На обрiу, де купчилися легенькi бiлi хмарки, крiзь сизувату iмлу й справдi щось невиразно чорнiло, здiймаючись вище хмар.
- Справдi - земля! - аж здивувався адмiрал. - Сто галет тобi в нагороду! Цiла гора землi!
Опiвднi пробилися крiзь прибережне намисто рифiв i сiли на мiлину бiля самiсiнького берега. Багатомiсячна гойданка припинилася. Було дивно ходити по непорушнiй твердi, а не по хиткiй палубi.
Мореходiв зустрiчав схвильований натовп мiсцевих жителiв.
Це був сто п'ятдесят перший день нечуваноу навiгацiу без вiтрил.
Адмiрал дав останню команду:
- Свистати всiх нагору, сто пляшок кожному у пельку!
За хвилину почався урочистий парад врятованих. Схiдцями скакали коники i викидали коники, плазували плазуни, виробляли акробатичнi трюки мавпи, м'яко стрибали один через одного хижаки, котилися дикобрази та ужаки. Поважно сходили слони i носороги, зебри i зубри, страуси й жирафи, буйволи i кенгуру i т.д., i т.д., i т.д. (Повний список пасажирiв вмiщено у шеститомному довiднику Брема).
Екiпаж бiблiйних навiгаторiв зустрiла поважна делегацiя. Усiх новоприбулих запросили до святкового столу, виставленого просто неба. На бенкетi грав оркестр. Музиканти видзвонювали келихами, кубками, пляшками, тарiлками, глечиками i сулiями. Диригент вимахував довгим шампуром з шашликами. Це був непiдробний ансамбль пiснi i пляшки.
Вiд iменi присутнiх слово взяв тамада зустрiчi. Вiн схвильовано звернувся до бравого адмiрала:
- Гостем, дорогий, будеш! Другом, дорогий, будеш!
- А до кого ж ми допливли? - розчулено запитав адмiрал Ной Бiблiйний.
- Ви прибули до славноу гори Арарат в сонячнiй царинi виноробiв Урарту!
- Невже у вас не було Потопу?
- Ет! Хiба в горах почусш, що дiсться у свiтi? Ти розкажеш, дорогий!
- Ой, сумна буде моя оповiдка...
- А ти пий вино, дорогий, i все мине!
З словами щироу подяки виступив Iафет:
- Дорогi друзi! Ваш чудовий стiл зобов'язус, надихав i кличе! З серця линуть слова щироу подяки! Душа радiс! Ваш гостинний достаток мобiлiзув! Докладемо всiх зусиль! Знайдемо усi прихованi резерви! Всi, як один...
- Пий вино, дорогий, потiм добалакасш...
Старого Ноя швидко розiбрало. За годину вiн уже ледве ворушив язиком. Але вперто варнякав, намагаючись оповiсти свою гостропригодницьку бiографiю. Зрозумiло, виникали певнi мовнi труднощi. Тому немас нiчого дивного, що дiдуган затинався мало не на кожному словi.
Вiн оповiдав i лiз цiлувати тамаду:
- Дррруже!.. У-уя-уяви, дрруже!.. Це ж пррросто... дикий кошмаррр... дррруже!.. Д-д-давай попо-по- челомкасмося! Сам господь, дрруже, пiшов на мокррре дiло... Га? Жжжах!..
- Пий вино, дорогий, i все мине! - переконано радив мудрий тамада.
- Оте мок-ррре дiло й сп-п-ррравдi слiд замочити...
Коли адмiрала приволокли до намету, вiн вже й лика не в'язав.
- В'язать бом-бррром-брррам... на рррею! - задерикувато кричав вiн.
- Тату, дiд сильно набрався, - прибiг до Хама син. - Сiрника запалити страшно - вибухне! - доповiв Ханаан.
