Видужус людина! На ознаменування хворобливоу кризи пили первак i закусювали тюлькою (давався взнаки суворий режим економiу). Та хiба щось пошкодусш для доброго дiла.
Отак ми й жили душа в душу, аж поки не сталося несподiване лихо.
2. ЩО НЕ СКЛАДНО, ТО НЕ ЛАДНО
'Здоровенькi були! Воже вам поможи!'
'Еге, казали боги, щоб i ви помогли!'
Народна приказка.
На превеликий жаль, оте лiкування нараз урвалося. Бiдолаха Iсвусей мало не вмер...
Дружина сусiди Iда подала скаргу (а точнiше - зломовний наклеп) на розгляд келiйноу колегiу. Мовляв, я морально розбещую уу чоловiка. Та ще запевняла, нiби роблю я це з негарною корисливою метою, що нiяк не личить людинi, яка дала обiтницю животiти в убогостi. А горлянка у неу така гучна, що й труба iсрихонська позаздрить.
- Мiй хатнiй iдiот, - трубним гласом волала вона на колегiу, - ладен за пляшку останню сорочку з себе зняти!
- Що ви масте на увазi? - запитав суддя, а пiдсудки з цiкавiстю пiдтакнули.
- А ось що! Оцьому зашморганому охвiстю Сатани, - тицяс перстом на мене ця гарненька мегера, - мiй хатнiй дурень подарував чортову дюжину першосортних нiмбiв, тридцять вiсiм лише трiшечки ношених власяниць, п'ять вериг для скрушення грiховноу плотi, дев'ять чоток з кутнiх зубiв праведникiв, три святковi ризи i один повний комплект iконописних портретiв святих! Хiба мало?
- Приухала баба з мiста, привезла вiстей триста! - зневажливо бовкнув я, бо зрадила мене рятiвна витримка.
Зрозумiло, це була помилка.
Люта жiнка одразу напосiла на мене:
- А в цього знахабнiлого розорителя, - знову тицяс перстом на мене, щовечiр празник - святкус свiй нескiнченний день народження! Негiдник! Хоч би рiдну матiр не ганьбив! Де це бачено, щоб якась жiнка щодня того самого бовдура народжувала? А вiн одне знас - на дурняк пиячити! Хай вiн помиув нап'сться i поверне всi подарунки згiдно перелiку!
Уявлясте?
Набалакала стiльки, що й в полу сутани не зiбрати.
Плюнув я спересердя на свою хатню терапiю i рiшуче скасував усi профiлактичнi зусилля. Дверi свосу келiу оздобив такими засувами, що й на воротях фортецi Iсровоама Другого не бачили.
А що я мав робити? Хiба ж вгадасш наперед, що жiноча стать утне? Провiщати жiночi вчинки - справа ще безглуздiша, нiж передрiкати прогноз погоди. У святому письмi сказано ж: жiнку сотворено на погибель чоловiковi. Вона - помiчниця диявола! А хiба нi? Як не вiрите, пiдiть на базар та з будь-якою перекупкою побалакайте. Що не баба, то уже й чорт у спiдницi!
Коротко кажучи, перекрив я до свосу келiу всi проходи.
Осиротiлий клептоман похмуро стежив за моуми огидними дiями. Що не день, йому гiршало. Руки в нього трусилися, а в очах з'явився полохливий неспокiй. У мене теж на серцi шкребло.
Цiлий тиждень нещасний Iсвусей тримався героучно. Лише вчора стався знаменний рецидив.
Коли я повертався з практичних занять по спустошенню кишень вiруючих, Iсвусей впiймав мене у темному коридорi i притис до стiни, мов розiп'яв.
- Iоно, сьогоднi у мене день народження, - збрехав вiн з гуманнiстю велелюбного слуги божого. - Заходь до мене увечерi - посидимо, поговоримо... А поки дружини нема, вiзьми на подарунок моу новi натiльнi кайдани, що пречудове обдирають плоть до самiсiньких кiсток! Я ух ще навiть не примiрював... Будь другом!
Вечiр минув пречудове.
Ми з Iдою склали гарний дует i спiвали янгольських пiсень:
Обнiмалися, цiлувалися,
Одним крилечком укривалися...
По тих спiвах Iда зачудовано глянула на мене та й мовила:
- Ех, якби до цих пiсеньок та додати практичнi заняття...
- Все у руцi божiй! - обережно пообiцяв я. - Усi ми живемо його мудрим промислом...
- Ой, правда? - розквiтла Iда, осяяна небесним одкровенням.
- Iстинно кажу! - велелюбно засвiдчив я.
От тiльки Iсвусей дещо псував менi настрiй - нiяк не лягав спати. Та ще брехав розумницi Iдi, нiбито я - клептоман. I що, мовляв. тхнiй святий обов'язок вилiкувати мене вiд цiсу пекельноу хвороби.
I що б ви думали?
Iда охоче погодилася!
Вона навiть вразила нас обох чудовим зразком жiночоу логiки.
- Вiдомо, - дуже лагiдно мовила молодиця, - що жiнка - власнiсть чоловiка. Отож, мiй любий Iсвусею, якщо ти побачиш мене в келiу клептомана Iони, не сумуй - я повернуся. Не буду ж я пручатися, коли мене, як чужу власнiсть, хапас хвора людина без злого умислу! Як лiкувати, то лiкувати...
- Золото у мене, а не жiнка! - аж розчулився Iсвусей. - Добра душа! Тож з цього приводу...
I вiн рiшуче потягнув до себе сулiю.
Отак нiвроку i алкоголiком можна стати! А чим тодi лiкуватися?
3. БЕЗ МУКИ НЕ ВУВА НАУКИ
'Не все жити чужим розумом, пора i за
свiй взятися'.
Народне прислiв'я.
Як не щастить, то вже не щастить.
Скiльки я добрих справ зробив, та якось так виходить, що про них краще мовчати. Така вже у мене лиха вдача.
Вiзьмемо випадок з Iсвусесм.
Я його лiкував вiд клептоманiу. А що вийшло? Спився сусiда до того, що, окрiм практичних занять по жебракуванню у храмах божих, нiякоу iншоу науки не визнав. Правду кажучи, добру копiйчину мас! Особливо пiд час довжелезних всенощних вiдправ.
Як нiч, вiн - до храму, його дружина Iда - до мене.
А як менi не втiшити покинуту жiнку? Зрештою, чого нас навчають? Найголовнiшому: щирiй любовi до ближнього свого, високому вмiнню гамувати пристрастi, знiмати страждання. Ото приходить Iда та й у своух намiрах сповiдасться. А на ранок я вiдпускаю уй усi грiхи. I йде Iда вiд мене зовсiм безгрiшною.
I досi не чув вiд неу жодних нарiкань! Та хiба про це комусь скажеш? Адже тауну сповiдi слiд берегти якнайсуворiше...
Або вiзьмемо сьогоднiшнiй випадок.
Iшов я на випускний екзамен з першооснов слова божого i твердо вiрував, що витягну бiлет з номером 13.
I не дивина: я щоразу витягаю бiлет з цим осоружним номером. Не iнакше отака моторошна доля менi на роду записана.
Уся наша братiя оцiсу чортовоу дюжини боуться, як дiдько свiчки, а бог кочерги.
Та найбiльше жахаюся я.
Так жахаюся, що, крiм страхiтливого бiлета N 13, нiчого i не вчу. Я точно знаю, що витягну саме цей фатальний номер. I маю всi пiдстави отак думати: наша нажахана до смертi братiя завжди якось примудрясться позначити потворний номер святим хрестом.
I що б ви думали?
Коли я пiшов вiдповiдати i витягнув бiлет, то одразу застерiг: таки номер 13.
Жах! Навiть зимно стало...
Вiд долi не втечеш!
Братiя з непiдробним жалем i щирим спiвчуттям дивилася на мене, як на безневинну жертву, приречену до неминучоу страти. Правду старi люди кажуть: без муки не бува науки.
'Ех! - у цiлковитому розпачi подумав я. - Як гинути, то паном!'
То й бовкнув з вiдчаю:
- Можна вiдповiдати без пiдготовки?
Уся братiя вражено остовпiла.
4. У НАУКИ ДОВГI РУКИ
'Щоб люди прибуток давали помираючи,
