I над головою цього незграбного сифона Мiнуса жодного разу не спалахнув нiмб першовирiшальника. Усi роботи переконалися, що замiсть голови вiн носив глечик.
А я всесiуяав добiрними задачами, як з плакатного рогудостатку.
Азимут пас мене очима i з глибоким жалем раз у раз спiвчутливо шепотiв:
- Бiдний, бiднир капiтан Небреха... Бiдолаха зовсiм з'ухав з глузду...
Я його прекрасно розумiв: i справдi, нас прирекли до страти, а я, наче недоумкуватий, розважаю своух катiв.
Та я не мав часу пояснити йому свiй тактичний задум, що мусив нас врятувати. Роботи розв'язували найскладнiшi крутиголовки з швидкiстю перегонових ракет, а я дедалi повiльнiше заповнював паузи. Iнодi вiд нетерплячки я грюкав протезом по металевiй пiдлозi зали засiдань Вченоу ради, наче, крiм iскор, мiг викресати з неу ще математичне запитання.
Я лихоманкове шукав якусь пристойну працю на царинi математики, щоб надовго посадовити роботiв на мiлини часу. Адже нам з Азимутом треба було не тiльки втекти з Академiу обчислювальних наук, а й встигнути добiгти до нашоу коробки...
Але щось путнс на думку не спадало. У мене не було вiльноу анi секунди, бо роботи ковтали задачi ненажерливо, мов голоднi удави. Ще трохи, i я мусив би сам стрибнути у ухню бездонну пащу. Цiсу драматичноу митi я розпачливо ляснув себе по боку i раптом почув, як у лiвiй кишенi щось задеренчало... О небо! Я зрадiв i злякався! Я зрадiв - може, це наш порятунок, i злякався, а що як просто табакерка...
I що ви гадасте? Це був порятунок!
Я шаснув до кишенi i витягнув найпопулярнiшу на Землi гру '15'! Гру, через яку ямайськi пiрати розбивали своу кораблi об рифи, машинiсти не зупиняли поузди на станцiях i летiли пiд укiс, а пачкарi кидали свiй прибутковий промисел! Бо вони були неспроможнi хоч на хвилинку вiдiрватися вiд чарiвницi- коробочки...
Я гордо пiдняв нашу рятiвницю над головою й урочисто звернувся до роботiв:
- Шановнi кiберяни! Зараз я познайомлю вас з найпопулярнiшою серед роботiв Землi грою '15'! У цiй коробочцi - п'ятнадцять квадратових шашок, пронумерованих вiд 1 до 15. Один квадрат у коробочцi вiльний. Гра полягас в тому, щоб шашки, розташованi довiльно, пересунути в порядку зростання номерiв. Однак це вдасться не завжди. Отже, знайдiть, як найкоротше можна вирiшити завдання.
Я передав коробочку обчислювачевi Максимуму i втомлено втер спiтнiле чоло.
- Тiкаймо негайно, капiтане! - смикнув мене за рукав Азимут, коли я нарештi замовк.
- Нема чого поспiшати, - стиха заспокоув я його. - Ти лишень подивись, що роблять цi металевi диваки! Вони почали перебирати усi можливi позицiу до п'ятнадцяти шашок... А чи знасш, що ум доведеться перебрати до двох трильйонiв позицiй?! Хай вони роблять навiть по десять ходiв на секунду, ум однако вистачить на п'ятсот рокiв безперервноу роботи...
- Капiтане, ви - генiй! - щиро визнав Азимут.
Властива менi скромнiсть не дозволяс говорити так про себе. Але що вдiсш? Запитайте будь-якого мiжзоряного капiтана, i кожен вiдповiсть, що штурман Азимут - це втiлення точностi i глибини формулювань. А я у своух розповiдях завжди дотримуюсь голих фактiв, хоч якi б для мене вони були неприсмнi.
Отож, не перебiльшуючи, подорож виявилася дуже цiкавою. Я певен, що роботи й досi клацають шашками. А проте, правильне рiшення лежить напохватi. Щоб знайти його, досить просто вийняти шашки з коробочки i розташувати ух у порядку номерiв. Якщо таких перестановок - чiт, то завдання можна вирiшити, якщо ж лишка - неможливо.
Але робот до цього нiколи не додумасться. Вiн, як i кожна обчислювальна машина, вперто й послiдовно перебиратиме всi варiанти, хоч би ух виявилося, як зiрок у Всесвiтi. А людина завжди вiдкидас марну працю. Пам'ятасте, як Олександр Македонський розрубав Гордiув вузол, а знаменитий капiтан Христофор Колумб поставив яйце? Поки робот мудрус, людина робить дiло, ось що я вам скажу! У цьому перевага людини над роботами...
Я бачив, що капiтан Небреха от-от загрузне у хащах кiбернетичноу фiлософiу, i поспiшив знову вивести його на пряму дорогу стрункоу розповiдi:
- А звiдки ж взялася оця худенька 'Цiкава арифметика'?
Капiтан не хапався вiдповiдати. Вiн неквапливо натоптав тютюном люльку, старанно розпалив уу i лише тодi пробурчав:
- Звичайно, я мiг привезти з Кiбери багатотонну математичну енциклопедiю, та ще й з чинним обчислювачем. Але, як бачите, не привiз, хоч вiд енциклопедiй у крамницях усi полицi трiщали, а обчислювачiв можна було брати голими руками. I не тому, що в кишенях бракувало грошей, а в коробцi мiсця. Просто гра у '15' зачарувала всiх роботiв. Замiсть обслуговувати кiбернетичнi пiдлогонатирачi, пилососи та праски, продавцi шукали рiшення, i нiчого ух не обходило. Це смiшно, але менi не було кому заплатити, а на самообслугу там ще не перейшли! Довелося взяти сувенiр на згадку про Кiберу задурно. А щоб роботи не подумали про людей зле, я й узяв найдешевшу роботячу книжечку...
4. ЯБЛУКО НЕЗГОДИ
Я з утiхою згадую тi незабутнi днi, коли я гостював у капiтана далекоу мiжзоряноу плавби Небрехи. Упевнено можу сказати, що нi одна година у товариствi цiсу незвичайноу людини не минула для мене марно.
Нам нiхто не заважав. Капiтан обрав таку мiсцинку на узбережжi, де хазяйнували тiльки сонце, море i тиша.
Уявiть собi маленьку затоку, зусебiч оточену могутнiми горами, мiнiатюрний садочок, у його гущавинi вигулькус верх латаноу-перелатаноу коробки, i невеличкий будиночок з широкою верандою, заклечаною диким виноградом. Оце i буде капiтанова садиба.
Дiстатися туди суходолом було неможливо. Нi автостради, анi стежки, навiть туристськоу... Тiльки вiдчайдушнi верховинцi навколишнiх аулiв з бурдюками за плечима героучно долали карколомнi кручi, щоб капiтан Небреха завжди мав гiдний його всесвiтньоу слави запас антиречовини. Та ще вечорами об'якорялися коло берега тамтешнi рибалки, щоб у товариствi гостинного хазяуна ту речовину дегустувати.
Правда, щодня вертольотом прибував ще велемовний фахiвець iз музею космiчних мандрiв канючити сувенiри в капiтана, але його отi земнi релiквiу щироу дружби i пошани чомусь не цiкавили. Його можна було умовити вихилити хiба що склянку козячого кисляку. Очевидно, саме тому цей бiдолаха i не знаходив спiльноу мови з Небрехою.
Але годi вже гаяти час побутовими дрiбничками. Краще розповiм про пригоду, яка не мала i не мас собi подiбних в усiй свiтовiй iсторiу. А дiзнався я про неу зовсiм випадково...
Небреха мав одну свосрiдну звичку. Вiн любив серед бiлого дня залiзти до свосу коробки, вмоститися перед холодною грубкою, бозна-коли абияк зрихтованою з рудого заiржавiлого вiдра, i запалити люльку. I от за хвилину жерстяний димар, що стримiв з одного бортового iлюмiнатора, починав курiти сивими кiльцями. Це один з найрiшучiших i найхоробрiших капiтанiв обережно випускав дим у грубку, точнiсiнько як отой школяр, що вперше поцупив у тата цигарку i нишком запалив уу на кухнi. Ну, школяра ще можна зрозумiти. А от капiтана Небреху годi зрозумiти.
Якось я ласував на верандi запашною пастою, коли дивлюся - в'юниться над коробкою димок. Ну, думаю, час уже розгадати цю тасмницю. Пiдкрався до коробки i зазирнув усередину.
Так i с! Капiтан Небреха сидить коло грубки, палить люльку, а на колiнах - пiдручник фiзики для середньоу школи! Я тодi ж зауважив, який саме роздiл його зацiкавив. Це був безсмертний роздiл про закон всесвiтнього тяжiння. А з розгорнутоу сторiнки дивився сам першовiдкривач, генiальний англiсць, великий вчений Iсаак Ньютон.
- Якби не ця людина, - делiкатно почав я розмову, - ви, капiтане, можливо, нiколи не торували б мiжзоряних шляхiв i оце не палили б люльки у старiй коробцi перед саморобною грубкою.
- А ви не поспiшайте, юначе, - спокiйно застерiг мене капiтан Небреха. - Якби свого часу я забарився бодай на мить, ви б зараз, очевидячки, шукали зовсiм iншоу причини, а цього портрета у пiдручниках не було б...
Я ошелешено заклiпав очима. А капiтан любесенько поклав пiдручника на денце колишнього вiдра, неквапно вибив з люльки гарячий попiд i натоптав уу свiжим тютюном.
- Авжеж, - наголосив вiн, - якби я забарився ще на мить, космос, можливо, досi ховав би вiд людства своу тасмницi.
