Відверто кажучи, мені не зовсім сподобалось копирсання в моєму житті.
— Я не авантюрист, — продовжував Джейсон, — не люблю вкладати капітал у непевну справу. Я запам’ятав вас ще з Дубліна. Однак тоді ваш метод, про який мимохідь зайшла мова на з’їзді, мене не дуже зацікавив. Лише згодом, завдяки Крішану Прасаду, я прийшов до висновку, що варто ризикнути. Хоча б з тих міркувань, що у вас з’явилася цікава ідея використання п’єзоелектричного ефекту. Наша фірма може собі дозволити взятися за розробку вашої ідеї.
«Звідки Джейсону відомо про мій лист у Головне військово-інженерне управління?» — подумав я. Джейсон продовжував.
— Експерти фірми вважають, що ваша несподівана теорія кристалічної будови Землі не така вже й безпідставна, і є сенс переконатися, наскільки вона придатна для пошуків корисних копалин. Тому й було запропоновано вам підписати контракт. До речі, ми могли б підписати і контракт про співробітництво у реалізації вашої ідеї ехолота.
— Краще не поспішатимемо, — інтуїтивно я відчував, що цей зондаж далеко не випадковий.
— Не наполягаю. Нас цікавить насамперед нафта. Транспорт, хімічна промисловість, індустрія — все потребує нафти. Словом, нас цікавить у першу чергу нафта. Потім — алмази, золото, срібло, платина.
Зрозумівши моє мовчання як згоду, глава фірми продовжував розвивати свою думку. Він встав з-за столу і вийшов на середину кабінету.
— Ви орієнтуєтесь у політиці, містер Сошенко, і не можете не бачити, що конфлікт між найбільшими державами світу назріває. На щастя, Англія, Росія і Франція в одній упряжці. Потенційний противник відомий — кайзер Вільгельм. Отож найближчим часом нам потрібна буде стратегічна сировина: селітра, слюда, марганець тощо. Працюючи на Антанту, ви одночасно зможете вдовольнити і свою професійну цікавість — переконатись у правильності вашого методу.
— Я й не підозрював, які сподівання на мене покладаються, — зіронізував я.
— Я схильний довіряти рекомендаціям Крішана Прасада. Він надто довго працює на нашу фірму, щоб пропонувати речі нереальні.
— Хотілося б одразу з’ясувати одне питання. Мені не зовсім зрозумілі майбутні функції містера Меррея.
— Справа в тому, — почав здалека Джейсон, — що індійське населення не бачить живого втілення влади, на яке б воно могло перенести свої вірнопідданські почуття. Король чи королева для них лише далекий привид. Уряд Індії — це ціла бюрократична організація. Віце-король міняється що п’ять років. Чиновники без кінця пересуваються. Збирачі податей і їх підлеглі — єдині офіційні особи, з якими населення країни спілкується, — рідко залишаються два роки підряд на своєму посту. Таким чином, вірнопідданські почуття індійця не знаходять живої точки прикладання. Є й інша дражлива обставина, в якій іноземець повинен бути вкрай обережним. Індійці стали надто підозріливими, коли ознайомилися ближче з життям англійців. Вони обурюються, що англійці, прилучаючи їх до європейської цивілізації, все ж не відчиняють перед ними дверей свого суспільства. В міру поширення освіти і глибшого проникнення індійців у громадські сфери те, що було би ще складністю у суспільних відносинах, загрожує перетворитись у політичну небезпеку, І багато вищих урядовців, як-от лорд Керзон і лорд Кітченер, вважали своїм обов’язком вплинути на громадську думку, вжити адміністративних та інших заходів, щоб розрядити атмосферу.
— Щось подібне було і в Росії перед революцією 1905 року. Були й поступки, і адміністративні заходи. І все-таки народ вийшов на барикади.
— Я все забуваю, що ви бунтар не лише від науки, — засміявся Джейсон і продовжував: — На щастя, ситуація в Індії відмінна від російської. Схід — це Схід. Містер Меррей допоможе вам розібратися в обстановці.
— Однак у мене складається враження, що ви мені не довіряєте. Доктор Крішан Прасад, мабуть, краще знає тамтешню обстановку.
— Він допомагатиме вам. Але самі розумієте…
— Міркування про боязкого і слабкого індуса — постійна тема англійської літератури, — не втримався я.
— Ваша категоричність дещо наївна, — в голосі Джейсона почулися нотки роздратування. — На Прасада покладено керівництво філіалом фірми. Отож нехай виправдовує виявлене йому довір’я. Смію вас запевнити, що роботи у нього вистачає.
У розмову втрутився Меррей.
— Сер, — стримано звернувся до мене англієць, — ви просто не уявляєте, наскільки складна Індія як країна. Якби вона володіла більш родючою землею, багатшими надрами, то й тоді не могла б використати своїх ресурсів. Картина, яка постає перед стороннім спостерігачем, може ввести в оману. За поширеним в Індії жартом, з п’яти, котрі працюють, один нічого не робить, один відпочиває, один дивиться на них і один допомагає їм. Щось подібне спостерігається і серед дрібних землевласників, які, однак, насмілюються звинувачувати уряд у надто високих податках. На вулицях повно жебраків, тимчасом відомство громадських робіт не може знайти на місці необхідної кількості рук. Більше того. Індуси і мусульмани, буддисти і християни завжди мають про запас будь-яке свято, котре скорочує кількість робочих днів. І при цьому індійці ображаються, коли перед ними хвалять працелюбність китайців та ініціативність японців.
— Переконаний, що в Китаї ви так само говоритимете про Індію та Японію, а в Японії — про Китай та Індію. У вас колоніальний спосіб мислення. Тільки й усього.
— Вам не слід бути таким категоричним, містер Сошенко, — втрутився Джейсон. — Ми знаємо, що кажемо. Англії цілком вистачає індійського пророка Махатма Ганді, що проповідує ненасильницьку боротьбу за якісь там ідеали правди і добра. Словом, ви зануритесь у неймовірно складний світ політичних течій, угруповань, і вам буде досить складно розібратись у них. Треба бути надзвичайно обережним у своїх діях і вчинках. Функції містера Меррея саме й полягатимуть у тому, щоб допомогти вам уникнути необачних кроків. «Індія спокійна, як пороховий погріб перед вибухом», — так характеризував становище в Індії якихось двадцять років тому віце-король Індії Джон Лоуренс.
— Це дуже скидається на політичний нагляд.
— Даремно, цілком даремно ви так думаєте, — удавано скрушно похитав головою Джейсон. — Меррей ні в чому не заважатиме вам, коли мова йтиме про роботу.
— Буде краще, коли цей пункт ми внесемо у контракт.
— Як хочете. Контракт у вас?
Я мовчки дістав з портфеля свій примірник договору. Моя пропозиція тут же була внесена рукою глави фірми і скріплена його підписом.
Прощання відбулося в істинно джентльменському дусі — стримано, досить прохолодно.
Джейсон сказав на закінчення:
— Діяння людей — наукові відкриття, мистецька творчість, подвиги любові й самопожертви — усе це не може перебороти закладеного природою в людині егоїзму. Що стосується нас, англійців, то ми вважаємо, що вічні лише наші інтереси, і наш обов’язок — їх захищати.
Це кредо, сформульоване свого часу англійським прем’єром Пальмерстоном, справді якнайкраще пасувало акулі бізнесу. Однак я промовчав.
Меррей посадив мене у поїзд, а сам повернувся в «Континенталь-Савой» — як я зрозумів, для остаточних інструкцій. Завтра він мав прибути в Александрію, а післязавтра «Глорія» відчалювала, щоб узяти курс на Порт-Саїд, відтак через Суецький канал, Червоне море, Баб-ель-Мандебську протоку — у відкритий океан».
«За бортом ніч. Я вдивляюсь у той бік, де мас бути берег, намагаючись відшукати якусь точку відліку. Марна слрава. Йдемо в суцільній пітьмі. Вільні від вахти матроси і учасники експедиції на верхній палубі. Я ж вирішив хоча б дещо записати під враженням початку довгого плавання. Мерехтлива жарівка ледь освітлює каюту на чотирьох.
Півгодини тому капітан Смолвуд власноручно відкоркував три пляшки французького вина. Прозвучали тости за успіх справи. Лятошинський заспівав: «Гром победы, раздавайся, веселися, храбрый рос!» Меррей вправлявся у дотепах. Але виходило це у нього натягнуто. Досить швидко він сп’янів і невдовзі пішов геть разом з капітаном.
