керамічну посудину з водою. Крім цього, на опорі кріпився прямокутний «камінь Геркулеса».
Необізнаному важко було повірити, що подібна система могла рухатися. Але якщо верхня частина ротора нагрівалася, а нижня охолоджувалась водою, то колесо починало обертатися…
Не одразу Архімедові вдалося приборкати сонячні промені. Ще замолоду зацікавився він таємницею «каменя Геркулеса». Однак минуло багато років, перш ніж вдалося знайти точку розташування, визначити вагу «каменя» і залізних кілець, щоб останні висіли в повітрі, утримуючись лише взаємним притяганням.[85]
Гієрон, сіракузький цар, незадовго до своєї смерті, побачивши цей винахід, наказав Архімедові сотворити нове чудо — розмістити залізну статую Артеміди в повітрі перед входом до храму.
Довго не вдавалося розшукати підходящий «камінь Геркулеса», здатний утримувати в повітрі велику вагу. Архімед спробував виготовити «камінь» потрібної сили, сплавляючи його різновиди на зразок виготовлення кераміки.[86] Один із таких сплавів несподівано набув дивовижних властивостей: при нагріванні поводив себе як звичайне залізо, а при охолодженні притягував залізні речі.
Як і тоді, коли йому вдалося встановити, чи не підмішав золотар срібла у золоту корону царя Гієрона, Архімед вигукнув: «Еврика!» Справді, чому не спробувати виготовити колесо із дивовижного сплаву, яке б оберталося від нагрівання й охолодження…
— Люцій Антоній мов крізь землю провалився! — перервав думки вченого вигук Неокліда.
— Я так і думав, — спроквола мовив Архімед і жорстко кинув: — Колісницю слід знищити. Розбий її і кинь у вогонь.
— Ти жартуєш, Архімеде! — сахнувся Неоклід.
— Ні. Люцій Антоній не випадково вдався до обману, щоб заволодіти моделлю.
Архімед уже не чув, як слуга вийшов з кімнати. Присівши навпочіпки, вчений малював крейдою на підлозі кола різного діаметра, лише йому одному зрозумілі конструкції — проекти майбутніх сонячних вітрильників.
…Займався світанок. З моря потягло холодом. Легіонери щільно кутались у короткі військові плащі, мерзлякувато тулились один до одного біля багать. Кляті Сіракузи! Нічого, римляни ще покажуть їм свою силу. Військо з нетерпінням чекало наказу виступати.
Найзухваліший і найздібніший римський вояк Клавдій Марцелл також чекав. Чекав вивідувачів. Настав довгожданий день. Про нього колись писатимуть історики. Клавдій вийшов з намету, щоб відігнати сон. Цієї ночі так і не пощастило заснути. Що ж, він виспиться в Сіракузах. Сьогодні Вікторія на боці римських легіонів. Птахи віщують перемогу. Непокірне місто нарешті буде приборкано.
Встановити слабкі місця в обороні Сіракуз обложникам допоміг Люцій Антоній, який назвався учнем Архімеда. Від нього Марцелл дізнався і про дивовижну сонячну колісницю геніального сіракузця. Принципу її роботи Люцій Антоній не знав: Архімед навіть своїм найближчим учням не відкрив секрет особливого сплаву — основу основ незвичайної конструкції. Однак, на думку Люція, така машина могла будь-кого зробити володарем світу.
Гарненько зваживши усе, Клавдій наказав повісити Люція Антонія, щоб звістка про нову зброю обложених не викликала паніки серед легіонерів. Він добре пам’ятав день, коли вчений сіракузець спалив увесь римський флот. Од сонячного світла, яке відбивали багато спеціальних дзеркал, спочатку спалахнули вітрила, потім снасті, просмолені канати, далі зайнялися щогли і дерев’яна обшивка. Отож від Архімеда можна було сподіватися чого завгодно.
Клавдій, звичайно, не доповідатиме сенатові про новий винахід ученого. Він сам спробує скористатись таємничою зброєю. Тому Марцелл і послав найспритніших своїх вивідувачів до табору обложених. Їм було наказано будь-що натрапити на слід сонячної колісниці. Архімеда ж Клавдій умовить працювати на себе. Досвід і мудрість старого в поєднанні з енергійністю римлянина, безсумнівно, дадуть чудові плоди…
Жоден розвідник не повернувся. Сіракузці схопили їх. Далі зволікати з наступом було нерозумно. Ну що ж, хай начуваються! Вікторія і Юпітер допоможуть нащадкам Ромула і Рема.
З погрозливими криками військо рушило на приступ. Знаючи слабкі місця в обороні й користуючись тим, що сіракузьких вартових також не обминуло свято Артеміди, римляни швидко захопили Епіоли — один з найкраще укріплених районів міста.
Ахрадіну та Ортигію, східну половину міста, оточену високим муром, захищав хоробрий Епідік, зібравши довкола себе численних найманців і відчайдухів. Був навіть момент, коли Марцелл почав переговори з обложеними. Йому пообіцяли відчинити ворота при умові, що римські вояки не чіпатимуть їх. Подумавши, Клавдій відхилив пропозицію сіракузців. Штурм поновили, і після короткої, але запеклої сутички легіонери захопили Ортигію, де знаходилася царська казна…
Клавдій Марцелл у супроводі охорони вирушив до будинку знаменитого ученого. На Архімеда натрапили вояки з шостого Аврелієвого легіону; вони розповіли, що жодних слідів якихось дивовижних машин у домі сіракузця не виявили, тільки в печі помітили погнуте залізяччя. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм лікторам-охоронцям одвести його до Архімедової господи.
До світлиці найдостойнішого з достойних жителів поверженого міста увійшов ватажок римського війська. Посеред світлиці троє легіонерів грали в кості. Поруч двоє ласували смажениною. Захопившись їжею та грою, вони не помітили полководця. За таку непоштивість Клавдій наказав охоронцям усіх п’ятьох негідників належно покарати. Залишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:
— Сіракузи впали, Архімеде.
— Ти прийшов повідомити мені про це? — вчений насмішкувато глянув на полководця.
Той удав, що не помітив глузливого погляду.
— Послухай, Архімеде, будьмо відверті. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!
— Так. Горе переможеним, — сумна посмішка торкнулася уст ученого. — Горе чоловікам, жінкам, дітям — усім, хто не римлянин.
— Що вдієш, — мовив Клавдій, — війна не забавка для дітей.
— Облиш, Марцелле. Невже ти гадаєш, що я відкрию в тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для цього завітав до мене.
— Так, мене цікавить твій останній винахід. Казали, що з його допомогою можна заволодіти світом, — Марцелл уважно подивився на співбесідника.
Вчений голосно засміявся,
— Заволодіти світом? Мабуть, цю нісенітницю наплів тобі Люцій Антоній, мій колишній учень, який зрадив рідне місто. Запам’ятай, — голос Архімеда став суворим, — світом ще ніхто не володів і ніколи не володітиме. Це протиприродно. Що стосується моєї машини, то вона, можливо, допомогла б вистояти сіракузцям проти ворогів. Хтозна. Я наказав знищити сонячну колісницю.
— Мені вже доповіли про пе, — Клавдій помітно нервував. — Цікаво, з яких міркувань?
— Так треба.
— У Римі тобі було б спокійніше, — Марцелл хотів непомітно перейти до суті справи — умовити Архімеда працювати тільки на нього.
— У Римі вміють цінувати уми, — в словах ученого чулося відверте глузування.
— Я бачу, ти не хочеш стати на бік наймогутнішої держави світу! — спаленів Марцелл.
— Ти здивований? Я знаю, що йти проти Риму — означає смерть.
— Це стосується не всіх, — вкрадливо мовив полководець, трохи охоловши.
— Це не стосується тільки тих, хто дуже потрібен вам. Поки що мене оберігає мій винахід. Проте знай, що Архімед — і як учений, і як громадянин Сіракуз — не стане відкуплятися від смерті. Однак досить розмов. У мене є серйозніші справи.
І, немовби забувши про все на світі, Архімед схилився над колами, накресленими крейдою на підлозі. Сандалії легіонерів ще не встигли затоптати їх.
Не тямлячи себе від люті, Марцелл вибіг з будинку. Трохи оговтавшись, глянув на місто. Сіракузи горіли. Чорні клуби їдкого диму застеляли небо, звідусіль долинали крики і зойки.
До Клавдія прибіг центуріон Квінт Лукрецій — один з тих, хто полонив Архімеда. Запитав, що робити з ученим. Полководець промовчав.
Наступного дня йому повідомили, що Архімед загинув…
