гелійовій, а то й кремнійовій основі, безмежно багатоманітне, у формах фантасмагоричних, іноді просто незбагненних для нас.
Розумні дерева, мисляча пліснява, віруси, які пізнають довколишній світ і відчувають себе частиною цього світу, тощо. Станіслав Лем дотримується саме цієї точки зору. Він населяє планети, на які ступає нога землянина, що досліджує далекий космос, правда, не пліснявою і мислячими грибами, але створіннями надміру незвичайними. У «Непереможеному», приміром, екіпаж зоряного корабля, який прибув на планету Регіс-ІІІ у сузір’ї Ліри, зіткнувся з незбагненним феноменом: численні рої якихось металевих комах вступають у бій з озброєними до зубів землянами. Але битва позбавлена сенсу, бо на шляху людей стоять не вороже настроєні розумні істоти, а металеві комахи, всього лиш кібернетичні пристрої, кінцевий результат тривалої еволюції роботів, закинутих на планету невідомими прибульцями мільйони років тому.
А на планеті Соляріс від обрію до обрію повільно перекочує важкі бурі хвилі океан. Він — єдиний «мешканець» планети, яка вже багато років є об’єктом досліджень земних учених.
Океан — високоорганізована плазма, здатна не тільки стабілізувати орбіту Соляріса, що обертається навколо двох сонць — червоного і блакитного, — але й відтворювати на своїй поверхні різноманітні земні образи, видобуті з пам’яті людей, котрі постійно перебувають на станції.
Отже, на Регісі-ІІІ породження мертвої машинної цивілізації — кібернетичні комахи, а на Солярісі — мислячий океан.
І ще одна населена планета моделюється невичерпною уявою письменника. Планета, яка здаля схожа на дивовижну опалову краплю, — Едем.
Які ж вони, розумні істоти, що населяють цей світ, сповнений таємниць і несподіванок? Це вже не Океан і не Чорна хмара. У едемця ясно-рубінова кров з білими й червоними кров’яними тільцями, пара голубих очей, кінцівки, що віддалено схожі на руки дитини, голосові зв’язки, які видобувають щось подібне до уривчастого кашлю. Але фізіологічна структура його зовсім відмінна від людської. Едемець — дуплекс. Маленьке головне тільце вміщене в колосальну брилу плоті, схожу на грудку цукру. Він без сумніву високорозумна істота, хоч психіка його настільки ж різниться з людською, як і зовнішність.
Тут не можна не відзначити багатющої уяви письменника і його дивовижного вміння писати реалістично достовірні деталізовані картини вигаданого ним світу.
«Дерева-легені», які дихають кожне в своєму ритмі; гнучкі рослини, густо завішані великими, завбільшки як людська голова, пухнастими кулями, котрі при наближенні людей здіймаються вгору і повільно відпливають; сіро-зелений мох, що вкриває рівнину; сплющене червоне сонце, яке повзе до небосхилу…
Ще дивовижнішою здається цивілізація едемців. Замість доріг— жолоби, схожі на лотки циклопічного кегельбану. Ними з божевільною швидкістю мчать, виблискуючи на сонці, майже прозорі клубки і двадцятиметрові блакитні диски. На пагорбах обертаються куполи. Прозорі стіни-плівки оточують споруди, які, очевидно, виконують функції заводів і фабрик. Все це виблискує незвичайними барвами, виділяє незнайомі запахи, тривожить слух землян дивними звуками-посвистами.
Атмосфера, насичена киснем, чудова вода в кришталево-прозорих струмках, помірне тепло — такий цей світ, який породив зрештою високу цивілізацію… Отже, з мешканцями Едему можливий контакт? І може статися, люди знайдуть тут ідеально організоване суспільство, загальне щастя і таким чином виправдається назва, яку вони дали цій прекрасній планеті?!
Але що означають смердючі рови, завалені трупами дуплексів, які розкладаються? Чому водії дископодібних машин такі агресивні, що людям доводиться застосовувати зброю? І чому перша безпосередня зустріч землян з дуплексами призводить до панічної стихійної втечі едемців?
Усі спроби людей встановити контакт з дуплексами скінчилися невдачею. На шляху контакту височить стіна взаємонерозуміння, ще непроникніша, ніж та, склоподібна, якою едемці відгородили чужоземний зореліт від свого світу.
Тільки незадовго до старту виникає щось схоже на взаєморозуміння: едемський астроном добровільно приходить до прибульців. Ним рухає жадоба пізнання невідомого. Він приходить, щоб узнати й загинути. Так, загинути за якимись незрозумілими людям законами, що існують на Едемі. Це, мабуть, найблискучіші сторінки в романі. Напружено б’ється думка земних учених і едемця, котрі з двох боків намагаються подолати бар’єр несумісності. Відбувається щось на зразок діалогу, який ведеться через машинного посередника — калькулятора. Додатковий засіб спілкування — малюнки.
Земним ученим, які опинилися на планеті Едем, належить зрозуміти, що чуже — не є безглуздям, а чимось принципово новим, що не вкладається в звичні земні уявлення, це плід розуму, але чужого, досвід давньої цивілізації, котра не має нічого спільного з людською, А коли таке розуміння приходить, люди змушені зробити два сумних висновки.
По-перше, планета, по-райськи прекрасна здаля, зблизька нагадує дантове пекло, вона насичена жахами. Проте чітко уявити собі ці жахи, зрозуміти причини, що їх породили, люди поки що неспроможні,
По-друге, зрозумівши тільки те, що процеси, які відбуваються на Едемі, для них незбагненні, члени екіпажу зорельота приймають нелегке для себе рішення: відмовитись від будь-якого втручання на захист того, що з погляду людей є справедливістю, І земний зореліт покидає Едем.
У передмові до російського видання «Соляріса» Станіслав Лем писав:
«…Зустріч з Невідомим має породити цілу низку проблем пізнавальної природи, природи філософської, психологічної і моральної. Розв’язання цих проблем силою, наприклад, якимось бомбардуванням невідомої планети, звісно, нічого не дає. Це просто знищення явища, а не концентрація зусиль для того, щоб його зрозуміти. Люди, які потрапили в це Невідоме, муситимуть постаратися зрозуміти його, осягнути. Можливо, це вдасться не зразу, можливо, знадобиться багато праці, жертв, можливо, їх чекає багато непорозумінь, навіть поразок. Але це вже інше питання».
Ця теза, покладена в основу «Едему», розвиває роман С. Лема «Соляріс». У ньому барви Невідомого ще більше згущені. Якщо на Едемі люди зустрічаються з істотами розумними, хай не схожими на людину, але бодай у чомусь спорідненими їй за біологічною структурою (кров, зір, мова, слух тощо), то на Солярісі вони мають справу з Океаном — мислячою субстанцією. І ось уже десятки років працює наукова станція землян, що намагаються вивчити природу, а потім і вступити в контакт з єдиним, але без сумніву розумним мешканцем цієї загадкової планети. Однак людство дедалі більше тривожить питання: хто досягнув більших успіхів у вивченні одне одного — вчені Землі чи Океан? Схоже на те, що Океанові набагато легше осягнути природу людини, аніж людині — природу Океану.
А на момент прибуття на станцію Соляріс психолога Кельвіна, від особи якого ведеться розповідь. Океан підготував людям ще один сюрприз… На станції з’явилися «гості». У Гібаряна в гостях величезна молода негритянка. З-за дверей лабораторії Сарторіуса долітає дитячий голос і тупотіння босих ніг. Хтось відвідує і Снаута. А до Кельвіна, який щойно прилетів із Землі, приходить Гері — його кохана, що наклала на себе руки десять років тому. І це не фантоми, не безтілесні привиди! «Гості» дихають, розмовляють, цілуються. У них є все, крім пам’яті про минуле.
Виникають трагічні ситуації. Гібарян кінчає життя самогубством. Старторіус близький до божевілля.
Що ж до Кельвіна, то ним володіють суперечливі почуття. Він і боїться
У найбільш значному, найвидатнішому за художньою майстерністю романі Лема — «Солярісі» — найсильніші і найвиразніші сторінки присвяченого «гостям» і їхнім стосункам з трьома основними персонажами — Кельвіном, Снаутом і Сарторіусом.
Виявляється, Океан здатен не лише стабілізувати орбіту Соляріса, який обертається довкола двох сонць.
Тепзер він, проникаючи в тайники підсвідомої сфери людського мозку, надаючи матеріальної форми, «ліпить» живі образи, що врізаються в пам’ять учених. І він стає мимовільним «викривачем» темних сторін людської душі.
Але який же він — добрий, злий чи байдужий? Ні те, ні друге, ні третє. Людина ще не може його осягнути. Одначе як довго він лишиться незбагненним?
Після того як анігілятор, сконструйований Сарторіусом, знищує всіх «гостей» і серед них Гері, що
