Однак і Сідлер і всі, хто був у лабораторії, не скоро заспокоїлися і довго й гаряче ділилися один з одним почуттями та думками, збудоражені титанічною картиною, свідками якої їм довелося бути протягом останніх годин.
Очевидно, і всі на кораблі були вкрай схвильовані цим видовищем. У всякому разі такий висновок можна було безпомилково зробити щодо Горєлова, який, насилу стримуючи збудження, ходив по коридору верхньої, жилої частини підводного човна мимо трохи відсунутих дверей центрального поста управління. Там уже нікого не було: пішли капітан і старший лейтенант Богров, які керували важким і небезпечним плаванням підводного човна навколо вулкана; пішов і Шелавін, що спостерігав звідти його роботу. Вахту ніс лейтенант Кравцов, який підняв тільки що над поверхнею океану один з інфрачервоних розвідників і готувався за його допомогою «піймати сонце», щоб визначити точні координати підводного вулкана та майбутнього острова.
Як тільки лейтенант закінчив обчислення, у рубку ввійшов, усміхаючись, збуджений Горєлов.
— Ну, що скажете, Юрію Павловичу? — весело звернувся він до лейтенанта. — Гарна картинка? Я просто відірватися не міг від цього видовища!
— Так, Федоре Михайловичу, спектакль чудовий! — озвався лейтенант. — От почекайте хвилинку, я тільки занесу в журнал координати цього піротехніка.
— Піротехніка! — розсміявся Горєлов. — Хороша атестація для Плутона! До речі, а які, справді, його координати?
— Тридцять градусів двадцять дві мінути вісімнадцять секунд південної широти і сто тринадцять градусів дванадцять мінут тридцять п'ять секунд західної довготи, — відповів лейтенант, захлопнувши журнал.
— Он як! — радісно здивувався Горєлов. — Та ми вже майже біля Південного тропіка! Коли ж ми туди прийдемо, як ви гадаєте?
— Якшо не будемо зупинятися, то на звичайних восьми десятих ходу, курсом на норд-вест, прибудемо туди напевно через вісім годин. Завтра, двадцять дев'ятого липня, о четвертій годині. Хвилина в хвилину! Ні, ви краще скажіть, Федоре Михайловичу, — вигукнув лейтенант, поглядаючи на екран і слідкуючи за сигнальними лампочками на щиті управління, — чи помітили ви цей грандіозний фонтан з розжареного каміння, який ішов догори спочатку одним стовбуром, а потім на півдорозі розділився на чотири стовбури? Це була фейєрична картина! Немов гігантська кокосова пальма з чотирма схиленими багряними гілками на верховітті. Жоден піротехнік не вигадає такого номера!
Кілька хвилин Горєлов поділяв захоплення лейтенанта, потім раптом заквапився і, пославшись на негайну справу, швидко вийшов з рубки.
У коридорі було тихо й порожньо. Горєлов підійшов до крайнього люка, ступив було на гвинтові сходи, але зупинився й замислився. Обличчя його виявляло надзвичайне збудження. З хвилину він постояв непорушно, опустивши очі, потім, стрепенувшись, різко повернувся, піднявся назад у коридор і швидко попрямував до своєї каюти. Тут він почав похапцем роздягатися.
— Так не можна… Треба відпочити, треба набратися сил, — бурмотів він.
Роздягнувшись, він погасив світло й ліг на койку, але довго не міг заснути. У темряві чути було його зітхання, він часто перевертався з боку на бік, поки, нарешті, затих. Сон його був важким і тривожним, але через чотири години він прокинувся досить свіжим і бадьорим. Одягшись і вмившись, він відчув себе зовсім добре. За дві години наступала його вахта: Ромейко був хворий, і Горєлов охоче звільнив його на дві доби від робіт, взявши їх на себе. Він вийшов з каюти й пройшов у їдальню. Там він випив какао, добре закусив і глянув на годинник. Було нуль годин п'ятнадцять хвилин двадцять дев'ятого липня; до зміни вахт у машинному відділі залишалося ще п'ятнадцять хвилин. Горєлов вийшов з їдальні і попрямував до центрального поста. Підійшовши до його дверей, він озирнувся: у коридорі нікого не було. Злегка натиснувши на двері, Горєлов трохи відсунув їх, заглянув у вузеньку щілину й задоволено усміхнувся: як він і розраховував, на вахті знову був лейтенант Кравцов.
— Доброї ночі, Юрію Павловичу! Уже стали на вахту?
— Так; тільки що змінив старшого лейтенанта.
— Як ідемо?
— Чудово. Прямо на норд-вест.
— Вітаю від усієї душі цей курс Як душа рветься додому — передати важко!
— Зрозуміла річ. Не ви один…
— Пересічемо екватор, а там уже зовсім близько буде. До тропіка ще далеко?
Лейтенант глянув на годинник.
— Рівно через три години будемо там. Горєлов скинув очима на годинник.
— Ну, прощайте! Поспішаю змінити Козирєва. Ромейко ж хворий.
— Прощайте, Федоре Михайловичу!
Відпустивши Козирєва, Горєлов пройшов по всіх відсіках та камерах, що знаходились у його віданні. В камері водневих балонів він затримався. Один з них працював; його насос гнав по зігнутій трубі газ через газопровідні труби до дюз. Горєлов підготував до роботи і сусідній балон, очевидно не надіючись на автоматичний перемикач. Те ж саме він проробив у сусідній камері кисневих балонів. Вийнявши з кишені невеликий відкритий ящичок і знявши із стіни герметично закритий мішок, деякі інструменти, Горєлов надів газову маску, азбестові рукавиці й увійшов у камеру газопровідних труб. У камері, пробравшись крізь плетиво гарячих труб до лівої стіни, Горєлов заходився біля сигналізаційної системи. Сигналізатор тиску газів він накрив ящичком, вийняв з мішка стрічку розм'якшеної гумової прокладки і поклав її під нижніми краями ящичка. Жар у камері швидко охопив розм'якшену прокладку, і ящичок із сигналізатором усередині став герметично закритим. Захоплене ним повітря з камери буде тепер незмінно зберігати свій попередній склад і попередній нормальний тиск. Які б зміни не сталися потім у самій камері, сигналізатор, вміщений у ящичку, посилатиме на щит управління центрального поста самі лише заспокійливі сигнали.
Закінчивши цю копітку роботу, Горєлов вийняв з кишені плоску металеву коробочку з мотком прикріплених до неї тонких проводів. На плоскому боці коробочки виднівся під склом годинниковий циферблат і дві стрілки. З коробочки чулося тихе рівне цокання годинника. Горєлов натиснув кнопку на вузькій грані коробочки й обережно відпустив кришку. Під кришкою виявився простий апарат старовинних бензинових запальничок: гніт, просякнутий бензином, і біля нього маленьке шершаве колішатко, що оберталося над кременем. Горєлов завів годинник і поставив стрілки на чотири години п'ятнадцять хвилин. Після цього він поклав запальничку на ящичок з сигналізатором усередині і з'єднав її проводом з акумуляторною шафкою від автономної сітки освітлення. Покінчивши з цим, Горєлов вийшов з камери.
Важко дихаючи, витираючи піт з чола, він сів на стілець у кутку біля балонів і глянув на годинник. Стрілки показували три години тридцять хвилин. Посидівши трохи, Горєлов скочив і почав швидко ходити по вузькому проходу між балонами, потім знову сів, але за хвилину знову схопився і заходив по камері, раз у раз поглядаючи на годинник. За десять хвилин до четвертої Горєлов зірвався з стільця, кинувся до кнопки, що відкривала двері в газопровідну камеру, вигвинтив її фарфорову головку, зламав над нею пластинки замикання і вгвинтив головку назад у гніздо. Потім він кинувся до раніше підготовленого балона з киснем і з'єднав його трубу безпосередньо з камерою, минаючи газопровідні труби. Те ж саме він зробив і з водневим балоном у суміжній камері. Потім сів на стілець, вийняв годинник і напружено, не зводячи очей, стежив за рухом стрілок над циферблатом. Рівно о четвертій годині він схопився з стільця, закрив крани в балонах, звідки газ надходив у дюзи. Дюзи перестали працювати, підводний човен рухався вже тільки за інерцією.
Блідий, схвильований, Горєлов поспішав через відсіки й камери машинного відділу, гвинтовими сходами, коридором — до центрального поста управління.
— Юрію Павловичу! — задихаючись, звернувся він до лейтенанта Кравцова, який стояв із стурбованим обличчям біля мікрофона й збирався когось викликати. — Дюзи зупинилися! Щось не гаразд з ними. Це робота вашого піротехніка, чорти б його взяли! Мабуть, пемза і попіл набилися в камери згоряння. Дайте швидше пропуск на вихід з підводного човна! Треба негайно прочистити їх!
— Ах, ось що! — скрикнув лейтенант. — Я ніяк не міг зрозуміти, в чому справа! Збирався вже будити капітана…
— Давайте швидше пропуск! Кожна хвилина дорога! Там скупчуються, гази, і їм виходу нема! Загрожує вибух! Швидше, Юрію Павловичу! Швидше! Потім викличете капітана!