печаткою. Занурені в нього витки червонуватого металу з білими зубцями ренійових контактів виблискували в електричному світлі вправленою в емаль квіткою. Від погляду на цей ювелірний виріб діаметром двісті метрів охоплював жах перед невідомою силою, що діяла тут.
Розчистивши завалений уламками спуск у підземну камеру, знайшли Мвена Маса. Він стояв на колінах біля сходів. Очевидно, завідуючий зовнішніми станціями в момент прояснення свідомості робив спроби вибратись. Серед добровольців знайшлися лікарі. Міцний організм африканця за допомогою не менш міцних ліків справився з контузією, Мвен Мас підвівся тремтячи і похитуючись, підтримуваний з обох боків.
— Рен Боз?..
Люди, що оточили вченого, спохмурніли. Завідуючий обсерваторією хрипко відповів:
— Рен Боз страшенно покалічений. Навряд чи виживе…
— Де він?
— Його знайшли за горою, на східному схилі. Мабуть, його викинуло з приміщення. На вершині гори більш нічого немає… навіть руїни геть чисто зметені.
— І Рен Боз лежить там?
— Його не можна займати. Розтрощені кістки, поламані ребра…
— Що таке?
— Живіт розкраяно.
Ноги Мвена Маса підломились, і він судорожно схопився за людей, що тримали його. Але воля і розум працювали.
— Рен Боза треба врятувати будь-що! Це великий вчений!..
— Ми знаємо. Там п’ять лікарів. Над ним поставили стерильний операційний намет. Поруч лежать двоє, що побажали дати кров. Тиратрон, штучне серце і печінка вже працюють.
— Тоді ведіть мене в переговорну. З’єднайтеся з світовою мережею і викличте центр інформації північного пояса. Як супутник п’ятдесят сім?
— Викликали. Він мовчить.
— Телескопи цілі?
— Цілі.
— Розшукайте супутник у телескоп і розгляньте при великому збільшенні в електронному інверторі…
Нічний черговий північного центру інформації побачив на екрані замазане кров’ю обличчя, блискучі очі. Він уважно придивився і ледве пізнав завідуючого зовнішніми станціями — широко відому на планеті особу.
— Мені треба голову Ради Зореплавання Грома Орма і Евду Наль, психіатра.
Черговий кивнув і заходився біля кнопок та верньєрів пам’ятної машини. За хвилину надійшла відповідь.
— Гром Орм готує матеріали і ночує в жилому будинку Ради. Викликати Раду?
— Викликайте. А Евда Наль?
— Вона зараз у чотириста десятій школі, в Ірландії. Якщо треба, я спробую викликати її, — черговий подивився на схему, — до переговорного пункту 5654 СП.
— Дуже треба! Справа життя і смерті! Черговий одірвався від своїх схем.
— Сталося нещастя?
— Велике нещастя!
— Я передаю чергування своєму помічникові, а сам займуся тільки вашою справою. Чекайте!
Мвен Мас опустився в присунуте крісло, збираючись з думками і силою. У кімнату вбіг завідуючий обсерваторією.
— Щойно фіксували положення супутника п’ятдесят сім. Його нема!
Мвен Мас підхопився.
— Лишився шматок передньої частини — порт для приймання кораблів, — чулася вбивча розповідь. — Він летить по тій самій орбіті. Очевидно, є ще дрібні шматки, але їх поки що не виявлено.
— Отже, спостерігачі?..
— Безумовно, загинули!
Мвен Мас стис кулаки і впав у крісло. Минуло кілька важких хвилин мовчання. Екран спалахнув знову.
— Гром Орм біля апарата Будинку Рад, — сказав черговий і повернув рукоятку.
На екрані, що відбив великий, тьмяно освітлений зал, з’явилась характерна, всім знайома голова керівника Ради Зореплавання. Вузьке обличчя, що ніби розрізало простір, з великим горбатим носом, глибокі очі під скептичними вуглуватими бровами, запитальний вигин твердо стиснутих губ.
Мвен Мас під поглядом Грома Орма опустив голову, як хлопчик, що нашкодив.
— Щойно загинув супутник п’ятдесят сім! — Африканець кинувся в зізнання, як у темну воду.
Гром Орм здригнувся, і його обличчя стало ще гостріше.
— Як це могло статися?
Мвен Мас стисло і точно розповів усе, не приховавши заборони експерименту і не шкодуючи себе. Брови голови Ради зійшлись докупи, навколо рота позначились довгі зморшки, але погляд лишався спокійним.
— Стривайте, я поговорю про допомогу Рен Бозу. Ви гадаєте., що Аф Нут…
— О, коли б Аф Нут!
Екран згас. Потяглося чекання. Мвен Мас примушував себе триматися з останніх сил. Нічого, скоро… Ось і Гром Орм!
— Я знайшов Аф Нута і дав йому планетоліт. Не менше години йому треба, щоб підготувати апаратуру та асистентів. Через дві години Аф Нут буде в обсерваторії. Тепер про вас — експеримент вдався?
Питання застало африканця зненацька. Він, безумовно, бачив Епсилон Тукана. Та чи було це реальним зіткненням з неймовірно далеким світом? Чи, може, вбивчий вплив досліду на організм і палке бажання побачити поєдналися разом в яскравій галюцинації? Хіба може він заявити всьому світові, що експеримент вдався, що потрібні нові зусилля, жертви, витрати на його повторення, що шлях, який обрав Рен Боз, певніший, ніж у його попередників? Не бажаючи ризикувати кимось, вони проводили дослід тільки вдвох, безумці! А що бачив Рен, що зможе він розповісти?.. Якщо зможе… якщо бачив!..
Мвен Мас став ще відвертішим.
— Доказів, що експеримент удався, у мене немає. Що спостерігав Рен Боз, не знаю…
Обличчя Грома Орма, за хвилину до того воно було тільки уважне, стало суворим.
— Що думаєте робити?
— Прошу дозволити мені негайно здати станції Юнію Анту. Я більше не маю права завідувати. Буду з Рен Бозом до кінця… — африканець запнувся і виправився: — До кінця операції. Потім… потім я полечу до суду на острів Забуття… Я сам уже засудив себе!
— Можливо, ви маєте слушність. Але мені не зрозуміло чимало обставин, і я утримуюсь від висновків. Ваш вчинок буде розглянуто на найближчому засіданні Ради. Кого ви вважаєте найздібнішим, щоб замінити вас — насамперед по відбудові супутника?
— Кращої кандидатури, ніж Дар Вітер, не знаю!
Голова Ради кивнув, погоджуючись. Деякий час він придивлявся до африканця, збираючись ще щось сказати, а потім зробив мовчазний прощальний жест. Екран згас, і вчасно, тому що в голові Мвена Маса все помутніло.
— Евду Наль сповістіть самі, — прошепотів він до завідуючого обсерваторією, який стояв поруч; упав і, після марних спроб хоч трохи піднятися, завмер.
Центром уваги на обсерваторії в Тібеті став невеликий жовтолиций чоловік з веселою усмішкою і незвичайною владністю жестів та слів. Асистенти, які прибули з ним, корилися йому з тією радістю послуху, з якою, мабуть, ішли за великими полководцями далекої давнини їхні вірні солдати. Але авторитет учителя не пригнічував їхніх власних думок і починань. Це була надзвичайно згуртована група сильних людей, гідних вести боротьбу з найстрашнішим і незборимим ворогом людини — смертю.
Дізнавшись, що спадкову карту Рен Боза ще не одержано, Аф Нут вибухнув вигуками обурення, але так само швидко заспокоївся, коли йому сказали, що її складає і привезе сама Евда Наль.
