Бо крізь білі рукавички Враз проб'ються пазурі Гачкуваті, мов гаплички[7], - Так і в'ються, мов щурі. Тож, коли вже раз попався, - Наче в пастку бідна милі, - То сиди, мов прикувався, Не рушай, мовчи та диш! Вийде Ох: 'Вітай в гостині! Чи волієш нам служить? Чи волієш, може, ниві Головою наложить?' Скажеш: 'Я служить не згоден', Зараз цок тебе в лобок, Якщо ти носить не годен Рукавички й жупанок. Охань на службу - подарують Рукавички й жупанець, Привітають, пошанують, - Тільки ж там тобі й кінець! Вічно будеш пробувати У підземному дворі, Більш тобі вже не видати Ані сонця, ні зорі. Де поткнешся - всюди брами, Під замком та під ключем... Десь далеко хтось часами Озивається плачем. Спів на плач відповідає, Плач на спів, так без кінця... Кажуть, бранка там ридає, Жде юнака-молодця; Коло неї там Жар-птиця Співом душу потіша, Та сумна міцна темниця, Смутна в дівчини душа. 
Якби хтів їй волю дати Хто з хоробрих юнаків, Мусить перше розрубати Сімдесят ще й сім замків... Вже вам казка обридає? Що ж! хто має 'кладенець'[8], Хай замки ті розрубає, - Буде казочці кінець! ,
корх - стара міра довжини завширшки як долоня або чотири пальці;
сажень - міра довжини приблизно сім стіп;
