нее ложкой. Мышка убежала; а Наташка уписывает одна кашу, съела, огни позадула и в углу прикорнула.
Пришла полночь — вломился медведь и говорит: «Эй, где ты, деушка? Давай-ка в жмурку поиграем». Де?вица молчит, только со страху зубами стучит. «А, ты вот где! На? колокольчик, бегай, а я буду ловить». Взяла колокольчик, рука дрожит, колокольчик беспере?чь звенит, а мышка отзывается: «Злой де?вице живой не быть!»
Наутро шлет баба старика в лес: «Ступай! Моя дочь два воза привезет, два табуна пригонит». Мужик уехал, а баба за воротами ждет. Вот собачка: «Тяф, тяф, тяф! Хозяйкина дочь едет — в кузове костьми гремит, а старик на пустом возу сидит». — «Врешь ты, шавчонка! Моя дочь стада гонит и возы везет». Глядь — старик у ворот жене кузов подает; баба кузовок открыла, глянула на косточки и завыла, да так разозлилась, что с горя и злости на другой же день умерла; а старик с дочкою хорошо свой век доживал и знатного зятя к себе в дом примал.
Кобиляча голова
№99[380]
Як був дід да баба, да у їх було дві дочки?: одна дідова, а друга бабина. У діда була дочка? така, що всегда рано уставала да усе робила, а бабиній як би нічо?го не робить! Ото раз баба послала їх на попряхи: «Ідіть же, — гово?рить, — да щоб мені багато напряли». Дідова дочка до світа встала да усе пряла, а бабина з вечора тільки як попряла трошки, да й не пряла більше.
Уранці, як світ став, пішли вони додому; треба їм було в однім місці через перелаз[381] лізти. Бабина дочка? уперед перелізла і гово?рить: «Дай мені, сестрице, твої починки[382]; я подержу, покіль ти перелізеш». Та їй оддала; так вона, їх забравши, побігла додому да й каже: «Дивись, мамо, скільки я напряла, а сестра як легла з вечора, дак і не уставала до світа!» А та, прийшовши, скількі не божилась, що то її починки, дак куда — баба і слухать не хотіла, од того що вона її і попере?ду не любила, да і нав’язалась на діда: «Де хочеш, там і дінь[383] свою дочку?, тільки щоб вона у мене дурно[384] хліба не їла!».
От дід запріг кобилу да посадив дочку? на віз, і сам сів, да і поїхали. їдуть лісом, аж там стоїть хатка на курячій ніжці. Дід узяв дочку? да й повів у хату, а хата була одчи?нена[385], да й каже: «Оставайся ж, доню[386], тут, а я піду, дровець нарубаю, щоб було чим кашу зварить». Да сам пішов з хати да й поїхав, тільки прив’язав до оконниці колодочку.
Колодочка стукне, а дочка? і каже. «Се мій батенька дровця рубає!» Коли стукотить, гуркотить[387] кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» Дівчина встала і одчинила. «Дівчино, дівчино! Пересади через поріг». Вона пересадила. «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». Вона постелила. «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл»[388] . Вона положила. «Дівчино, дівчино! Укрий мене». Вона і укрила. «Дівчино, дівчино! Улізь же мені у праве ухо, а у ліве вилізь».
Вона як вилізла із ушей, дак стала така хоро?ша, що кра?щої [389] немає. Зараз стали і лакеї, і коні, і коляска; вона сіла у коляску да й поїхала до батька. Приходить у хату, а батько її не пізнав; а послі вона їм розказала, що з нею було. От баба уп’ять пристала до діда: «Вези і мою дочку? туда, куда свою возив».
Дід і бабину туда ж одвіз і, посадивши у хаті, велів себе ждать, покіль він нарубає дров. Тільки та пождала трошки, начала плакать, що сама осталась у лісі: аж оп’ять стукотить, гуркотить кобиляча голова: «Хто в моїй хаті, одчини!» — «Не велика пані, і сама одчиниш», — каже дівчина. «Дівчино, дівчино! Пересади мене через поріг». — «Не велика пані, і сама перелізеш». — «Дівчино, дівчино! Постели мені постіль». — «Не велика пані, і сама постелиш». — «Дівчино, дівчино! Положи мене на піл». — «Не велика пані, і сама ляжеш». — «Дівчино, дівчино! Укрий мене». — «Не велика пані, і сама укриєшся».
Тогді кобиляча голова схватилась и з’їла бабину дочку?, да кісточки[390] в мішочку і повісила, а сама оп’ять ушла. Собачка прибіжала до баби да начала брехать: «Гав, гав! Дідова дочка? як панночка, а бабиної дочки? у торбинці кісточки!» Що прожене[391] баба її, то вона оп’ять і прибіжить. Тільки баба і гово?рить дідові: «Поїдь да подивись, що там із моєю дочко?ю робиться». От дід поїхав і привіз у торбинці кісточки, дак баба розсердилась да собачку і убила.
Крошечка-Хаврошечка
№100[392]
Вы знаете, что есть на свете люди и хорошие, есть и похуже, есть и такие, которые бога не боятся, своего брата не стыдятся: к таким-то и попала Крошечка-Хаврошечка. Осталась она сиротой маленькой; взяли ее эти люди, выкормили и на свет божий не пустили, над работою каждый день занудили, заморили; она и подает, и прибирает, и за всех и за все отвечает.
А были у ее хозяйки три дочери большие. Старшая звалась Одноглазка, средняя — Двуглазка, а меньшая — Триглазка; но они только и знали у ворот сидеть, на улицу глядеть, а Крошечка-Хаврошечка на них работа?ла, их обшивала, для них и пряла и ткала, а слова доброго никогда не слыхала. Вот то-то и больно — ткнуть да толкнуть есть кому: а приветить да приохотить нет никого!
Выйдет, бывало, Крошечка-Хаврошечка в поле, обнимет свою рябую корову, ляжет к ней на шейку и рассказывает, как ей тяжко жить-поживать: «Коровушка-матушка! Меня бьют, журят, хлеба не дают, плакать не велят. К завтрему дали пять пудов напрясть, наткать, побелить, в трубы покатать». А коровушка ей в ответ: «Красная де?вица! Влезь ко мне в одно ушко, а в другое вылезь — все будет сработано». Так и сбывалось. Вылезет красная де?вица из ушка — все готово: и наткано, и побелено, и покатано. Отнесет к мачехе; та поглядит, покряхтит, спрячет в сундук, а ей еще больше работы задаст. Хаврошечка опять придет к коровушке, в одно ушко влезет, в другое вылезет и готовенькое возьмет принесет.
Дивится старуха, зовет Одноглазку: «Дочь моя хорошая, дочь моя пригожая! Доглядись, кто сироте помогает: и ткет, и прядет, и в трубы катает?» Пошла с сиротой Одноглазка в лес, пошла с нею в поле; забыла матушкино приказанье, распеклась на солнышке, разлеглась на травушке; а Хаврошечка приговаривает: «Спи, глазок, спи, глазок!» Глазок заснул; пока Одноглазка спала, коровушка и наткала и побелила. Ничего мачеха не дозналась, послала Двуглазку. Эта тоже на солнышке распеклась и на травушке разлеглась, матернино приказанье забыла и глазки смежила; а Хаврошечка баюкает: «Спи, глазок, спи, другой!» Коровушка наткала, побелила, в трубы покатала; а Двуглазка все еще спала.
Старуха рассердилась, на третий день послала Триглазку, а сироте еще больше работы дала. И Триглазка, как ее старшие сестры, попрыгала-попрыгала и на травушку пала. Хаврошечка поет: «Спи, глазок, спи, другой!» — а об третьем забыла. Два глаза заснули, а третий глядит и все видит, все — как красная де?вица в одно ушко влезла, в другое вылезла и готовые холсты подобрала. Все, что видела, Триглазка матери рассказала; старуха обрадовалась, на другой же день пришла к мужу: «Режь рябую
