мали[559]; а дале царевич, папращавшись, паехав да другой сястры, што в серебряном дварце, и в той также пагастив. Яна сказала яму, што брат яё Норка тяперь у меньшай сястры. Ён паехав да меньшай, што жила в залатом дварце. Ета сказала яму, што брат яё тяперь спит на синём море, а дале дала яму напицца сильнай вады, дала меч-кладенец и сказала, штоб ён рубав главу брату адразу. Ён, выслухавши ета, паехав. Приезжая царевич к синяму морю, дивицца — аж спить Норка на камне, пасерядине моря, и як храпе? — да таго на семь вёрст аж вална бье. Ён перякрястився, пад’ехав к яму, ударив мечем па галаве. Галава адскачила да и кажа: «Ну тяперь жа я прапав!» — а дале и павалився у море.
Убивши зверя, царевич вярнувся, пабрав всех трех сястер с сабою, штоб вывести их на етат свет; бо все яго любили и не хатели з им растацца. Кажная из их из свайго дварца зрабила яичко (бо были валшебницы); яго научили, як из яичка зрабить дварец, и наабарот, аддали яму яички и пашли к таму месту, где трэба было падымацца на сей свет. Як пришли яны к канату, царевич, пасадив девушек, дерганув за канат; ён закалыхався, браты патащили. Як вытащили да пабачили[560] диковинных красавиц, аташли ад их да и кажуть: «Пустим канат, падымем брата, канат перярежим, нехай убьецца, а то ён нам не даст сих красавиц замуж». Во, сгаварившись, пустили канат: брат быв не промах, дагадався, што братья думають, узяв да и палажив камень, дерганув; братья падняли его высо?ко да и перярезали канат. Той камень упав и разбився. Ён заплакав да и пашов.
Ишов, ишов царевич. Во як паднялась буря, заблискала маланья?, загремев гром, полився дождь. Ён пришов к деряву, штоб захавацца[561] пад ним; глядить, аж на том деряве маленькие птушки[562] савсем измокли; ён изняв с сабе адёжу да и накрыв их, а сам сев пад деревам. Кали лятить птица, да такая вяликая, што и свет затмився: то было тёмна, а то яще патямнело. То — матка тых птушак, што накрыв царевич.
Прилятевши, тая птица як пабачила, што яё дятёшаты адеты, и кажа: «Хто накутав маих птушак?» — а дале, пабачивши царевича, и кажа: «Ета ты зрабив? Спасиба табе. Чаго хочеш, праси ад мяне за ета; все сделаю для табе!» Ён кажа: «Выняси мяне на тей свет». Яна гаво?ря: «Зраби ж ты вяликий засек[563], налави всякай дичи да накидай туда, а в другую палавину налий вады, штоб было чим мяне кармить». Царевич все зрабив. Тая птица, — взятши етат засек на сабе, а царевич сев у серядине, — палятела.
Лятевши чи багата, чи мала — вынясла яго, папращалась и палятела; а ён пашов да и пристав к аднаму партному у хлопцы: такий он быв абодранный, так перемянився, што и невдамет[564], што царский сын. Ставши у таго хазяина за работника, царевич начав распрашувать, што у их царстве и як? Той хазяин и кажа: «Наши два царевича (бо третий прапав) привязли с таго света невест и хочуть жаницца, да тыя невесты упирують[565] : хочуть, штоб им к вянцу нашить всякага платья, такога, як у них было на том свете, и без мерки. Царь звав всих мастяров, да не адин не бярецца». Выслухавши все ета, царевич и кажа: «Иди, хазяин, к царю и скажи, што ты нашиеш все па твайму ремяслу». Хазяин и кажа: «Чи мяне ж брацца за такоя платья? Я шию на простонародья». Царевич кажа: «Иди, хазяин! Я отвечаю за всё». Той хазяин пашов. Царь быв рад, што нашовся хоть адин мастяр; дав яму денег, сколько ён хатев. Хазяин той, справившись, прихо?дя дамов[566]. Царевич и гаво?ря яму: «Ну, мались богу да лажись спать; завтра все будя гатова». Ён паслухав свайго парабка, лег спать.
Звярнуло с павночи. Царевич встав, пашов за горад — на поле, выняв из кармана тыя яички, што дали яму невесты, и, як научили яго, зделав из их три дварцы; вашов, пабрав у каждом их платья, вышав, звярнув тые дварцы в яички и пашов дамов. Пришовши, развешав платья на стяне да и лег спать. Рано праснувся хазяин, глядь — аж висить такоя платья, што ён и не видав! Все сяе[567] златом, да серебром, да камнями самоцветными. Ён зрадовавсь, взяв панёс тоя платья к царю. Царевны, як убачили, што то платья, што у их на том свете, дагадались, што Иван-царевич на сем свете, переглянулись да и замовкли. Хазяин той, аддавши платья, пашов дамов, да не застав уже свайго дарагога работника. Ён пашов да пристав к башмашнику, да и таго паслав к царю, и той зарабив; только абхадив ён всих мастяров, и усе благадарили яго, што наживались чрез яго у царя.
Як абхадив царевич-работник всих мастяров, царевны палучили сваё желанье; у их всё платья было такоя, як на том свете; толька яны горько плакали, што царевич не прихо?дя, а наравить[568], было нельзя, нада бы?ла вянчацца. Як сабрались к вянцу, меньшая невеста и кажа царю: «Пазвольте мне, батюшка, пайти самой падарить нищих!» Ён пазволив. Яна пашла и начала дарить да приглядацца. Падхо?дя к аднаму; як стала давать яму? деньги, пабачила кольцо, што дала царевичу на том свете, и кольца сястер сваих (бо то быв ён!), — хватила яго за руку, и привяла яго в комнату, и кажа царю: «Во той, што нас вывяз из таго свету! Братья, кажа, запрятили гаварить нам, што ён жив, и абещали пабить[569] нас, кали мы скажем». Царь на тых сынов рассярдився, наказав их, як сам знав; а после гуляли три свадьбы, и я там быв, мед-вино пив, в роте не было, а только па бараде тякло.
Покатигорошек
№133[570]
Був собі чоловік да жінка, а у них було два сина і дочка?. От батько посилае синів орать[571]; вони кажуть: «А хто нам обідать принесе?» Батько каже: «Дівка». А дівка каже: «Я дороги не знаю». От брати кажуть: «Як зійдеш на гору, так буде три дороги; на которій дорозі стружки будут лежать, то ти по тій і йди». Змій бачить, що два брата їдуть і все по дорозі стружки стружуть; він узяв стружки, позбирав, да кида? по тій дорозі, що до його нори. Мати наварила обідать і дала дочці нести. Вона вийшла на гору і пішла по тій дорозі, по которій стружки лежать; дійшла до нори, а змій узяв її да в нору і кинув.
Брати ждали-ждали обіду да й випрягли воли; воли пустили пасти, а сами пішли додому да й питають матери: «Де ж ваш, мамо, обід?» Мати каже: «Я ж давно вам з дівкою послала». От вони до самого вечора її ждали: уранці всталі — її нема! Брати кажуть: «Мабуть її той проклятущий змій узяв!» Вони одяглись[572] да й пішли сестри шукать. Ідуть да ідуть — коли чередник череду[573] пасе. Вони поздоровались; чередник питає: «Куди ви ідете?» Вони кажуть: «До змія — сестри одіймати» — «Як хочете ви однять од змія сестру, то із’їжте у мене самого більшого вола». Вони не захотіли да й пішли. Ідуть да ідуть — коли пастух пасе овечки. Вони із ним поздоровались. Він їх питає: «Куди ві ідете?» — «До змія — сестри одіймать» — «Коли хочете її однять, то із’їжте у мене самого більшого барана». Вони не захотіли да й пішли.
Ідуть да ідуть — коли свинар пасе свині. Вони поздоровались. Він їх питає: «Куди вы ідете?» — «До змія — сестри одіймать». — «Коли хочете її однять, то із’їжте у мене самого більшого кабана». Вони не захотіли да й пішли. Ідуть да ідуть — аж змій стоїть коло свого дому. Змій каже: «Здрастуйте! Чого вас сюди бог заніс?» — «До тебе за сестрою». — «Коли хочете свою сестру узять, так із’їжте дванадцять волів, дванадцять баранів і дванадцять кабанів». Вони по малесенькому кусочку із’їли да й більше не захотіли. Він їх узяв да під камень підвернув.
Мати плакала, що нема ні синів, ні дочки?; узяла відра да й пішла по? воду до колодязя, набрала води да іде — коли горошина котиться по дорозі да й вско?чила у відро, а вона і не бачила. Прийшла до?дому, виливає воду — коли дивиться: горошина у відрі; вона узяла да й із’їла, і од тієї горошини уродився син. Дали йому ім’я Покотигорошко; він росте не по часам, а по минутам. Посідали вечеряти, Покотигорошко питає: «Чи у вас, мамо, були іще діти?» — «Було у мене двоє синів і одна дочка?». — «А де ж вони?» — «Змій украв дочку, так сини пішли її шукать; да нема ні синів, ні дочки».
Він повечеряв, обувся і одівся. «Піду ж і я тепер за ними». Просить коваля: «Ізроби мені велику булаву». Коваль ізробив йому булаву; Покотигорошко узяв булаву, заплатив да й пішов. Іде да іде — коли
