на орбіту — тоді будете говорити про дальші плани. Орраа! Сину! Веди наших друзів відпочивати, показуй все, що вважаєш кращим… До речі, познайом їх з твоєю нареченою…
Очі Барбари заблищали цікавістю.
— А де вона? Як її звати?
— Лаамоо, — ніжно сказав Орраа. — Це значить — Сумна Пісня. Я її зараз покличу. Заждіть нас тут, над джерелом…
Боораа і Орраа повернулися до будинку. Василь і Барбара, тримаючись за руки, спустилися до басейну з прозорою водою. Дівчина нахилилася, зачерпнула долонями прохолодної рідини, з насолодою випила.
— Така, як і в нас, — дзвінко засміялася вона.
Василь схопив долонями її щоки, дивлячись в зелені, рідні очі, затуманені щастям.
— Чи це правда, дівчино кохана? — прошепотів він пристрасно. — Чудесний, казковий світ… і ти поряд?..
— Правда, любий… це правда… Я не впізнаю сама себе… Довгі роки я була тільки маріонеткою… Мені здавалося, що я самостійна, що я зростаю… але то була ілюзія. Чужі руки, чужа воля посилали мене в простір! А тепер… ми будемо рядом з тобою, друже мій! І я піду куди завгодно — на злигодні, на смерть, на подвиг… заради нашої любові, заради любові інших людей… заради життя…
Василь не відповів. Замість нього говорив простір, листя химерних рослин, пустотлива течія джерела, аромати квітів і плодів. Ось воно — щастя! Ось чого не вистачало йому в космічних мандрах, в напруженому земному житті. Юнацька далека мрія, трагічний образ Оксани втілився тепер в реальній чудовій дівчині. Ось вона — поруч! Жива, гаряча, єдина…
— Ідуть, — прошепотіла Барбара.
Василь здригнувся. Привиди мрій відлетіли в туманні закутки свідомості. Він побачив, що до басейну наближається Орраа з дівчиною. Вона була одягнена в рожеву блузку і сині короткі штани. Довге волосся кольору морської води було закручене тугим красивим вузлом позаду голови, над чорними великими очима розліталися вгору крила синіх брів, між ніжно-рожевими, маленькими вустами блищали сніжно-білі зуби. Вона була красива навіть по-земному.
Орраа зупинився перед гостями, взявши дівчину за руку, вивів її наперед.
— Моя наречена. Лаамоо.
Лаамоо простягла руки вперед, провела долонями по щоках Василя. Дотик її пальців був ніжним, ледь чутним. Потім вона обняла Барбару, притулившись до неї чолом.
— Ви мені подобаєтесь, — сказала Лаамоо. — Ви чудова раса!
Вона зірвала з дерева два золотисті плоди, розломила кожен навпіл і подала по частині Василеві, Барбарі і Орраа.
— Це плоди рії — дерева безсмертя. Наші селекціонери упродовж численних поколінь виростили в них чудові якості. Регулярне вживання цих плодів продовжує життя людей, активізує організм, збуджує мозок… А крім того, по древній традиції, ті, хто з’їсть водночас плоди з однієї гілки, стають побратимами. Для них тоді — один шлях, одне життя, одна мета! Ви згодні, люди з чужої планети?
Василь і Барбара мовчки, але красномовно вп’ялися зубами в м’які, ароматні і соковиті плоди. Господарі наслідували їх приклад.
Приємний холодок м’якоті освіжив піднебіння, п’янка хвиля затуманила свідомість. Потім усе минуло. Люди Землі відчули, як розум працює чіткіше, тіло стало легшим, в свідомості виникло невимовно приємне почуття незнаного блаженства.
— Чудові плоди, — отямившись від подиву, сказала Барбара. — Плоди братства… Плоди безсмертя… На Землю б такі дерева!..
— Будуть і у вас рости рії, — радісно відповів Орраа. — Наше знання, наша сила стануть вашими знаннями і силою… А тепер — ходімо, брати! Хай ваші серця відкриються… Наа чекає вас…
РІКА РОЗУМУ
Через вісім місяців Наа минула орбіту Юпітера і наближалася до Марса. В ці дні Рада Вчених постановила розпочати відновлення атмосфери. Орраа і Лаамоо вирішили показати гостям із Землі величне видовище…
Четверо друзів, одягнені в скафандри, стояли на високій горі. Звідси видно було ясне кружало Сонця, яке досить помітно пригрівало широкі рівнини, гострі хребти гір, дзеркала замерзлих озер. Під горою виблискував корпус «Сіріуса». А в зеніті палахкотіла зеленкувата зірка. То була сестра Наа — Земля.
Орраа енергійним рухом показав униз. Барбара захоплено скрикнула. З колосальної чорної прірви велетенським потоком ринув струмінь блакитної рідини. Красивим султаном він упав на скелі, розбризкуючись міріадами крапель. В просторі заграла розмаїта райдуга. Виднокіл оповив туман. То рідке повітря випаровувалося, створюючи газову атмосферу.
— Феєрично! — прошепотів Василь.
— Таких станцій тисячі! — сказав Орраа. — Атмосфера буде відновлена за кілька днів!..
Зірки вгорі розпливалися, кружало сонця померкло, обрій зник за стіною голубої імли. Василь дивився навколо себе з відчуттям невимовного хвилювання.
— Людина… Чи є щось могутніше за тебе? Ти рухаєш планети… Ти одягаєш їх атмосферою… Ти посієш під новим сонцем дерева і квіти, побудуєш чудесні будинки… Хто ж ти, людино? Ти — безсмертний розум!
— Ти живий вогонь, що розганяє пітьму Космосу! — захоплено додала Лаамоо.
— Ти — господар буття! — підхопив Орраа, обнімаючи Василя за плечі.
— Ти — любов і ніжність, дружба і вірність, — прошепотіла Барбара.
Вчені Землі спостерігали в потужні телескопи, як Наа по довгій спіралі входила в площину обертання планет, сповільнюючи політ до такої швидкості, з якою Земля оберталася навколо Сонця. Через два місяці всі люди вже бачили нову планету неозброєним оком. Вона ставала все яскравішою, сяяла так ясно, як Венера, а потім поволі наблизилася до Сонця і зникла за ним…
Наступив день прощання. Барбара і Василь стояли зі своїми друзями на узгір’ї, дивлячись на голубувату рівнину, яка розстилалася перед ними. Сонце сяяло в зеніті, воно сильно припікало. Внизу — біля велетенського озера — юрмилися люди, звідти линули звуки веселих мелодій.
— Сьогодні свято, — тихо сказав Орраа. — Рада вчених вирішила від сьогодні ввести новий календар. День буде зватися — Свято Нового Сонця. Летіть, друзі, на свою Землю, передавайте її жителям теплоту наших сердець, щирість наших почуттів. І повертайтеся, брати, повертайтеся обов’язково. Скільки попереду шляхів! Скільки чудесних таємниць!
— Ми повернемось! — із сльозами хвилювання на очах відповіла Барбара. — Чуєш, Лаамоо?..
А Василь мовчав. Він, міцно обнявшись з новими своїми друзями, йшов униз, до корабля, і груди його сповнювалися передчуттям грядущих великих звершень.
Навколо співали діти, веселилися дорослі жителі Наа. Всі простягали у захваті руки до Сонця, милуючись небаченим видовищем, вітаючи життєдайне світило криками захоплення і щастя. Тепер люди Наа могли жити і працювати спокійно, не думаючи щоденно про трагічну долю грядущих поколінь.
Блукаючи в холоді космосу, люди Наа зустріли подібних до себе. Струмки Розуму зливалися в потужну ріку, яка, безперечно, вела в океан Безконечності…
«Сіріус», облетівши навколо Сонця, догнав Землю за двадцять годин. Горовий, взявши керування на себе, повів корабель на посадку. Хмари розступилися, внизу зеленіла, буяла життям і радістю, голубіла широкими водами Дніпра рідна земля. Блиснули золотими іскорками куполи Лаври і Софії, промайнули гігантські антени. Ось він — космодром! У динаміку схвильовано клекоче голос начальника. Він дає дозвіл на посадку, вітає Горового і Деніс з поверненням.
«Сіріус» приземляється в центрі космопорту, подалі від інших ракет. Його потужні вибухи небезпечні. Струмені шаленого вогню звихрюють повітря, пекельним жаром віє аж до Борисполя. Вже недалеко від Землі
