Олесь БЕРДНИК
СЕРЦЕ ВСЕСВІТУ
ЗАГАДКОВИЙ МЕТЕОРИТ
Дівчина повернула обличчя до хлопця, лукаво поглянула з-під примружених вій.
— …А ще… що б ви ще зробили заради мене?
Він кумедно приклав руки до вузьких грудей, захоплено вигукнув:
— Все, що завгодно! Піду на край світу! Полечу на Марс… Аби тільки з вами, Шурочко…
Дівчина дзвінко засміялася, підхопилася з піску, скочила в воду Радісно підставила обличчя, груди, всю себе набігаючій морській хвилі. Хлопець опасливо відсунувся назад, оберігаючи модні штани і вузьконосі черевики від бризок.
Шура іронічно гукнула:
— Еге! Далеко вам до Марса! Занадто шануєте свої штани!..
Хлопець розгубився. Простягнувши руки, подався вперед.
— Шурочко! Та я готовий позбутися не тільки штанів, а й…
Нова хвиля пустотливо і сильно хлюпнула на нещасливого кавалера, змочивши його з голови до ніг, забивши подих Він закашлявся, одскочив назад. Дівчата, що лежали неподалік, засміялися, Шура вибігла з води, ледве стримуючись, щоб не пирхнути від реготу.
— Ну от бачите! Непідходяща я супутниця!..
Хлопець, ставши під грибком, роздягся, ніяково викручував мокру одежу. Шурочка ж вилізла на великий камінь, випросталася, закинувши руки за голову. Всім єством своїм вбираючи сонячні промені, теплий морський вітер, неосяжну манливу далину, — завмерла, ніби богиня древніх міфів.
Хлопець щось знову хотів сказати, та чомусь завмер прислухаючись. Замовкло і веселе щебетання сусідніх дівчат. Шурочка теж здивовано підвела обличчя вгору.
З-за хмар долинало потужне ревіння. Воно блискавично наростало, перетворювалося в оглушливий грім. Весь пляж схвилювався, зарухався. Потім в небі спалахнула яскрава цятка, стрімко понеслася до землі. За нею волочився довгий димовий шлейф.
— Метеорит! — закричали сотні голосів.
Небесний гість промчав над пляжем, війнувши гарячим подихом. Жінки злякано закричали. Оглушливо гримлячи, болід врізався в морську гладь за півкілометра од берега. Височенний стовп води і пари піднявся вгору.
Шурочка радісно заплескала в долоні. Сяючи захопленим поглядом, підбігла до хлопця.
— Чого ж ви стоїте, мов статуя? Така подія!
— А що… треба робити? — розгубився хлопець.
— Як то що? — сердито гукнула Шура. — Пливти туди… шукати метеорит. Доки вчені приїдуть, може, ми його самі знайдемо!
— Я не думав… що це можна!
— Ех ви, тютя! А ще на Марс збираєтесь! Ану бігом за шлюпкою. Бачите, там пункт видачі. Підженіть сюди. А я — принесу акваланг.
Хлопець хотів щось заперечити, але Шура вистрибом помчала до будинку відпочинку. Нічого не поробиш, доведеться йти.
Пляж вирував, на всі лади обговорюючи подію. З-за обрію летіли до місця падіння вертольоти. Коли Шура повернулася на берег з аквалангом в руках, хлопець уже сидів у шлюпці, яка вперто крутилася на одному місці метрів за двадцять од пункту видачі.
— Пливіть сюди! — крикнула Шура.
— Так вона не слухається, — розгублено відповів хлопець. — Крутиться і все…
Дівчина засміялася, махнула рукою і кинулася в воду. За хвилину вона вже сиділа в шлюпці. Поклавши акваланг, схопилася за кермо.
— Гребіть. Скоріше.
Над місцем падіння здіймався туман. Вода злегка вирувала. Хлопець злякано озирнувся, заглянув у морську глибінь.
— І ви… хочете стрибати, Шурочко?
— Аякже! З човна метеорита не знайдеш!
— Хіба не бачите — вода кипить! Він гарячий. А он — вертольоти летять… Знайдуть і без нас.
Шура хутко прищібнула балони з киснем, взяла маску. З жалем поглянула на супутника.
— Дивлюся на вас… чесне слово, жаль! Невже все життя ви будете з берега дивитися, як хтось відкриватиме таємниці? Невже в вашій душі нічого нема, крім пустих слів для легковажних дівчат? Ех ви, космонавт!
Хлопець знову приклав руки до грудей, бажаючи відповісти, але Шура вже одягла маску, окуляри і, махнувши на прощання, кинулася в воду.
Мул, піднятий падінням, поволі осідав. Шура заглибилася метрів на п’ять, озирнулася. З одного боку видно було тремтливий примарний стовп з міріад дрібненьких бульок води.
«Певне, там», — задоволено подумала дівчина.
Ще кілька плавних рухів ногами і руками. Глибше. Глибше. Ось уже видко в жовтаво-бурому світлі дно, покриті водоростями підводні скелі. А поміж ними…
Дівчина вражено завмерла. Ні, це не метеорит. Ось чітко видно поліровану поверхню кулястого чи циліндричного тіла, виступи якихось приладів. Вони оплавлені високою температурою, покалічені, але ще зберегли свої форми.
Шура наблизилася до дивовижного предмета, доторкнулася рукою, пропливла вздовж нього. В сутінках прочитала напівстерті літери, намальовані червоною фарбою. Що таке? «Сатурн-1»! Не може бути! «Сатурн-1» — це ж автоматична ракета, яка багато років тому послана в район Юпітера і Сатурна. Вона мала облетіти ці планети, сфотографувати їх і повернутися назад. Шура пам’ятає, що та ракета замовкла десь біля Юпітера. Сталася аварія. Так повідомляли вчені, що керували запуском. А тепер… вона повернулася! Яка радість для науки!
Шура вже хотіла підніматися нагору, та зненацька зупинилася. її погляд впав на дивовижний предмет, прикріплений до ракети. Це була подоба півкулі, що вросла в металеву поверхню космічного корабля. Дівчина придивилася до неї. Пригадала в пам’яті конструкцію ракети «Сатурн-1». Ні, такого виступу на цій ракеті не було. Тим більше, що метал корабля сріблястий, а ця півкуля — темно-фіолетова, майже чорна.
