Зненацька зображення на стіні зникли. Учні здивовано дивилися на вчителя.
В отворі входу з’явилася постать в розкішному одязі Вищого Тайя. Він привітався до Рі-о, показав рукою в бік виходу. Почулися слова:
— Велика Трійка послала за тобою, Учитель Рі-о, почесний дра[21] . Вищі Сфери ждуть. Сьогодні ти приймеш посвяту для входу до Храму Космічної Насолоди.
Рі-о не подав знака на обличчі, але серце в нього схвильовано стріпнулося. Ось воно. Прийшло! Недаремно він так довго терпів, чекав… Рушиться остання таємниця!
Учитель попрощався з учнями стриманим жестом руки.
— Учителю! — кинувся до Рі-о маленький учень, наймолодший з семи. — Чи ти повернешся до нас?
— Не знаю, — строго відповів Рі-о, пливучи до виходу.
Учень розгублено зупинився. Він бачив, як Учитель разом з посланцем зайшов до дра, як великий могутній апарат ринувся вниз і зник в густих хмарах, серед гір.
Рі-о, старий Учитель, виходив на невідому дорогу…
ХРАМ КОСМІЧНОЇ НАСОЛОДИ
Хмари обірвалися. Дра зупинився над широким синім майданом, викладеним штучними плитами. Зірка-матір щедро лила сліпуче проміння з імлисто-зеленого неба, і воно святково відбивалося в тих плитах, в гігантській стіні, що оточувала будівлі Вищих Сфер.
Рі-о виплив з дра, озирнувся. Подих краси торкнувся його душі. Велетенські палаци, здавалося, висіли в просторі, занурені в килим густих, скуйовджених хмар, і це справляло неповторне враження казковості побаченого.
«Може, й справді тут живе Дух Істини», — промайнула глибоко в свідомості думка. Промайнула і зникла, затиснута в глибоку схованку мозку волею Рі-о.
З ущелин зненацька налетіли колони хмар, вихором закрутилися біля Рі-о. закрили Зірку-матір. Моторошне сяйво блискавиці осліпило його зір, гуркіт розряду оглушливо різонув по слуху. Тіло Рі-о жадібно сприймало освіжаючі потоки електричних сил, хоч свідомість була паралізована страшним громом, що розкочувався десь зовсім поряд.
«Воістину, це житло для богів, — знову з’явилася думка. — Цікаво, які ж насолоди знання таїть в собі Храм…»
До Рі-о підлетів посланець, що доставив його сюди, схвильовано крикнув:
— Тут небезпечно. Прямуй за мною, сей Рі-о!
Вони полинули над майданом, минули овальний отвір в стіні і опинилися біля першої будівлі. Хмари розійшлися так же швидко, як і налетіли, і тепер було видно куполоподібну основу Палацу Вищих Сфер, фіолетову вежу, що сягала в запаморочливу височінь, а далі, за ними, чорний шпиль Храму Космічної Насолоди.
В стіні одкрився отвір. Він був сповнений туманом, голубою імлою. Посланець десь зник, Рі-о залишився самотнім.
«Починається»,— подумав він.
І в ту ж мить у просторі грізно загриміло:
— Хто ти?
— Шукач! — гордо відповів Рі-о, посилаючи могутні імпульси думки до отвору.
— Що хочеш знайти?
— Істину — єдину і неповторну!
— Давно мрієш про неї?
— Все життя!
— Не покинеш її заради іншої насолоди?
— Ніколи!
— Зайди в цей Палац. І знай — зрада клятви, даної перед цим входом до Блаженства, — не прощається!
Рі-о поплив уперед, минув хмарку блакитної мли і опинився в пустельній невеликій залі. Тут було темно, похмуро, тихо. Гуркіт грози, шум урагану залишився позаду, за отвором.
Тиша панувала недовго. Звідкілясь ринула могутня ріка музичних акордів — дисгармонійних, диких, незвичайних. Вони врізалися в психіку Рі-о, сколихнули її. Неприємні акорди розізлили Вчителя, він уже хотів подумати щось не дуже обачне про господарів Палацу, але вчасно стримався. Він зрозумів, що це спроба вивести його з стану рівноваги, щоб добратися до захованих глибин його свідомості.
Вслід за тим з усіх боків ударили потоки проміння — сліпучого, різкого.
Рі-о примружив очі, але не затулив їх руками, не показав навіть вигляду, що це йому неприємно.
Так стояв він серед зливи звуків і променів довго, ніби учень, покараний за якусь провину Учителем. Нарешті, мелодія змовкла, освітлення-зникло. З усіх боків знову насунулися пітьма і тиша. Перехід був таким раптовим, що в Рі-о запаморочилась голова.
І в ту ж мить владні імпульси чужої думки вдерлися до психіки Рі-о, не даючи часу для роздумів, почали промацувати її глибини. Учитель надсвідомістю збагнув підступний прийом Великої Трійки, надзвичайним напруженням волі відновив утрачений спокій. Тепер таємні закутки мозку були закриті для інших Тайя непереможного запоною волі. Недаремно Рі-о багато спіралей підряд вивчав у своїй гірській схованці древню мудрість Ло-ла[22].
А думка невидимих Тайя-Богів шаленіла, загрожувала, питала:
— Хто світильник істини на Та-іні?
— Вищі Сфери! — не задумуючись, відповів Рі-о.
— Чию волю вони творять на планеті?
— Вищого Духа!
— Чи маєш ти сумніви в цьому?
— Ні!
Довго тривав страшний іспит. Вихори думок неймовірної сили гнітили розум Рі-о, терзали його, мучили. Але старий Учитель витерпів усе.
Йому здавалося, що минула вічність. Вічність, сповнена мукою і нестерпним чеканням. Та коли вона відійшла в небуття, наступило нечуване блаженство. Потоки ворожої, підступної думки розвіялися, одступили. Свідомість відчула свободу, вона могла відпочити…
Ніжне рожеве проміння заповнило залу. Воно було приємним для зору, заспокійливим для душі. А назустріч Рі-о линули над голубою підлогою три величні постаті, одягнені в барвисті шати, їх обличчя були суворі, погляд холодний, рухи плавні, стримані.
«Велика Трійка», — збагнув Рі-о.
Постаті наблизилися, зупинилися. Учитель спокійно і зацікавлено дивився їм в очі, ждав. Прихований подив, ніби небажане передчуття, виник десь в душі. Він готувався побачити розумні, прекрасні лиця, осяяні світлом істини, а зустрів щось зовсім протилежне…
Рі-о відзначив усе, до дрібниць. І відсутність натхнення, що вінчає чола людей науки, і жорстокий погляд, і хтиві тонкі вуста у всіх трьох, звичні, напевне, до грубих утіх. Вони були різні за віком, навіть відрізнялися зафарбленням шкіри, кольором очей, але щось наклало на них спільну печать, і це робило обличчя Тайя-Богів одноманітними. Що це було — Рі-о ще не міг збагнути…
Середній з Великої Трійки — товстий, поважний — усміхнувся приязно, привітно доторкнувся до чола Рі-о.
— Ми вітаємо тебе з посвятою, Рі-о. Тепер ти наш брат по духу. Я Умт — Ча[23] Великої Трійки.
— Я Сут.
— Я Ба-ір.
