Зелена лампа

треба вивчити, щоб стати лікарем?» Відповідь була глузливою: «Вивчіть математику, геометрію, ботаніку, зоологію, морфологію, біологію, фармакологію, латину і т. п.» Але я вперто допитувався, я все занотував собі на пам’ять.

На той час я вже два роки як засвічував зелену лампу, а якось, повертаючись увечері (я не вважав за потрібне, як напочатку, безвилазно сидіти вдома всі 7 годин), побачив чоловіка в циліндрі, який дивився на моє зелене вікно чи то з незадоволенням, чи то з презирством. «Ів – класичний ідіот! – пробурмотів той чоловік, не помічаючи мене. – Він чекає на обіцяні чудеса... авжеж, він хоча б має надію, а я... я практично банкрут!» Це були ви. Ви додали: «Дурний жарт. Не варто було викидати гроші».

У мене було придбано достатньо книг, щоби вчитися, вчитися та вчитися, не зважаючи ні на що. Я мало не зацідив вам у пику тоді на вулиці, але зауважив, що завдяки вашим глузливим щедротам можу стати освіченою людиною...

– А далі? – тихо запитав Стильтон.

– Далі? Гаразд. Якщо бажання велике, виконання не забариться. На одній квартирі зі мною жив студент, який зглянувся на мене та допоміг, десь за півтора року, скласти вступні іспити до медичного коледжу. Як бачите, я виявився здібним...

Запала мовчанка.

– Я вже давно не підходив до вашого вікна, – мовив Стильтон, приголомшений оповіддю Іва, – давно... дуже давно. Але мені здається, що там і досі світить зелена лампа... лампа, що осяває темряву ночі. Пробачте мені.

Ів дістав годинника.

– Десята. Вам пора спати, – мовив він. – Ймовірно, тижнів через три ви вже матимете змогу покинути шпиталь. Тоді зателефонуйте мені, – мабуть, я дам вам роботу в нашій амбулаторії: записувати імена хворих, що приходять. А надалі, спускаючись темними сходами, запалюйте... хоча б сірник.

11 липня 1930 р.

Оригінал твору: http://www.serann.ru/t/t417_0.html

Публікація: http://zahid-shid.net/index.php? rt=pereklad&num=6&start=1