Макґонеґел. — І навіть не подряпався. Чарлі Візлі на таке не спромігся б!
Вуд тепер сяяв так, ніби раптом здійснилися всі його мрії.
— Поттере, ти бачив коли-небудь, як грають у квідич? — схвильовано запитав він.
— Вуд — капітан ґрифіндорської команди, — пояснила професорка Макґонеґел.
— Він просто створений для ловця, — сказав Вуд, оглядаючи Поттера з усіх боків. — Легкий, меткий… Пані професорко, йому треба дати якусь пристойну мітлу, я б сказав 'Німбус-2000' або 'Клінсвіп-7'.
— Я поговорю з професором Дамблдором і спитаю, чи можна зробити виняток із правил для першокласників. Присягаюся небом, нам потрібна краща команда, ніж торік. Так продути Слизерину в останньому матчі, — я потім кілька тижнів не могла глянути у вічі Северусу Снейпу!..
Професорка Макґонеґел суворо подивилася на Гаррі поверх окулярів.
— Сподіваюся, ти будеш наполегливо тренуватися, щоб мені згодом таки не довелося тебе покарати. — А тоді раптом усміхнулася: —Твій батько пишався б тобою. Він і сам чудово грав у квідич.
—
Була вечеря, і Гаррі щойно розповів Ронові, що сталося відтоді, коли разом з професоркою Макґо-неґел він покинув учнів на галявині. М'ясний пиріжок у Роновій руці завмер на півдорозі до рота.
—
— …століття, — докінчив за нього Гаррі, запи-хаючи до рота пиріжок. Він надзвичайно зголоднів після всіх денних пригод. — Вуд сам мені про це сказав.
Рон був такий вражений, такий приголомшений, що просто завмер, роззявивши рота й дивлячись на Гаррі.
— Наступного тижня почну тренуватися, — повідомив Гаррі. — Тільки нікому не кажи. Вуд хоче зберегти це в таємниці.
До зали увійшли Фред і Джордж Візлі й, помітивши Гаррі, поспішили до нього.
— Це супер! — сказав Джордж стишеним голосом. — Вуд нам розповів. Ми теж у команді — відбивачі.
— Ось побачите: цього року ми таки виграємо кубок із квідичу! — запевнив Фред. — Ми не вигравали відтоді, як пішов Чарлі, але цьогорічна команда буде класна. Ти маєш стати добрим гравцем, Гаррі. Вуд на радощах мало не стрибав, розповідаючи про тебе.
— Все це супер, але нам треба йти. Лі Джордан каже, що знайшов новий секретний вихід зі школи.
— Можу заприсягтися, що це той хід за статуєю Григорія Улесливого, на який ми натрапили ще першого тижня. До зустрічі.
Не встигли відійти Фред і Джордж, як з'явилися не такі любі гості: Медфой у супроводі Креба і Ґойла.
— Що, Поттер, остання вечеря? Коли там поїзд до маґлів?
— Бачу, тут ти зі своїми шмаркачами сміливіший, ніж у повітрі, — незворушно промовив Гаррі.
Креб із Ґойлом, звісно, аж ніяк не були шмаркачами, але за Високим столом сиділо багато вчителів, тож слизеринці могли тільки стискати кулаки і скреготіти зубами.
— Я й сам будь-якої секунди справлюся з тобою, — пригрозив Мелфой. — Карочє, можна й сьогодні. Дуель чарівників. Лише на паличках — ніякого контакту… Що таке?.. Ніколи не чув про дуель чарівників?
— Звичайно, чув, — втрутився раптом Рон. — Я буду його секундантом, а хто твоїм?
Мелфой зміряв очима Креба і Ґойла.
— Креб, — вибрав він. — Опівночі, о'кей? Зустрічаємось у кімнаті трофеїв, її ніколи не замикають.
Коли Мелфой пішов, Гаррі подивився на Рона.
— Що за дуель чарівників? — запитав він. — І що означає бути секундантом?
— Ну, секундант замінює тебе в разі смерті, — недбало відповів Рон, нарешті доїдаючи вже холодний пиріжок. Помітивши, як змінилось обличчя Гаррі, він швиденько додав: — Але, розумієш, помирають тільки під час справжніх дуелей, зі справжніми чарівниками. Ви з Мелфоєм щонайбільше нашлете один на одного іскри. Жоден з вас ще не знає тих чарів, які завдають серйозної шкоди. До того ж я впевнений: він сподівався, що ти відмовишся.
— А що, як я махну паличкою, й нічого не трапиться?
— Тоді викинь її і розтовчи йому носа, — сказав Рон.
— Перепрошую.
Хлопці озирнулися: перед ними стояла Герміона Ґрейнджер.
— Тут можна десь спокійно повечеряти? — обурився Рон.
Зігнорувавши його, Герміона заговорила до Гаррі:
— Я випадково почула вашу розмову з Мелфоєм…
— Боюсь, не випадково, — пробурмотів Рон.
— …Ви не повинні блукати школою вночі. Подумайте про ті очки, які втратить Ґрифіндор, коли вас упіймають, а саме так воно й станеться. З вашого боку це дуже егоїстично.
— Не пхай свого носа до чужого проса! — відрубав Гаррі.
— Чао! — докинув Рон.
Хай там як, але день завершувався не найкраще, думав Гаррі, лежачи з розплющеними очима і прислухаючись, як засинають Дін та Шеймус (Невіл ще не повернувся з лікарні). Рон цілісінький вечір давав йому різні поради, наприклад: 'Якщо він спробує прокльони, постарайся ухилитися, бо я не знаю, як їх блокувати'. Ймовірність, що їх упіймає Філч або Місіс Норіс, була досить велика, і Гаррі відчував, що спокушає долю, вже вдруге порушуючи сьогодні шкільні правила. Але в пітьмі перед Гаррі постійно бовваніло вишкірене обличчя Мелфоя, тож сьогодні була добра нагода розквитатися з ним віч-на-віч. Її не можна було втрачати.
— Пів на дванадцяту, — прошепотів нарешті Рон. — Час іти.
Хлопці накинули халати, дістали свої чарівні палички й навшпиньки пройшли через кімнату, а тоді пробралися вниз гвинтовими сходами й дісталися ґрифіндорської вітальні. В каміні ще дотлівали жаринки, перетворивши всі крісла на чорні горбаті тіні. Вони вже майже дійшли до отвору за портретом, коли з найближчого до них крісла почувся голос:
— Гаррі, я не вірю, що ти підеш на таке. Замерехтів ліхтарик. У кріслі в рожевому халатику сиділа насуплена Герміона Ґрейнджер.
—
— Краще б я розповіла твоєму братові, — огризнулася Герміона. — Персі — староста, він би швиденько це припинив.
Гаррі не міг повірити, що можна бути таким надокучливим.
— Ходімо, — сказав він Ронові. Штовхнув портрет Гладкої Пані й поліз у отвір.
Герміона і в гадці не мала так легко здаватися, тож полізла в отвір слідом за Роном, шиплячи, немов сердита гуска.
— Невже ви зовсім не дбаєте про Ґрифіндор, а думаєте тільки про себе? Я не хочу, щоб Слизерин виграв кубок гуртожитків, а через вас ми втратимо всі очки, які я заробила в професорки Макґонеґел, розповівши про перехідні замовляння.
— Іди геть!
— Гаразд, але я попередила вас! Ви ще згадаєте мої слова завтра в поїзді! Ви такі…
Але хлопцям так і не довелося почути, які вони, бо Герміона повернулася до портрета Гладкої Пані, щоб лізти назад, і побачила перед собою порожню раму. Гладка Пані пішла кудись із нічним візитом, тож Герміона не могла тепер повернутися до спальні.
— І що я маю робити? — розпачливо запитала вона.
— Роби, що хочеш, — відповів Рон. — Нам треба йти, ми запізнюємось.
Не встигли вони дійти до кінця коридору як Герміона їх наздогнала.
— Я піду з вами, — заявила вона.
— Ні, не підеш.
— Невже, по-вашому, я стоятиму тут, поки мене піймає Філч? А якщо він побачить нас утрьох, я скажу, що хотіла зупинити вас, і ви підтвердите, що це правда.
