Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

ще ніколи не почувався таким щасливим. Він справді зробив щось таке, чим можна тепер пишатися, і ніхто вже не закине йому, що він має тільки відоме ім'я й більш нічого. Ще ніколи вечірнє повітря не пахло йому так солодко. Гаррі йшов вогкою травичкою, перебираючи в голові події минулої години, що сплелися в радісну мозаїку: ґрифіндорці підбігають і несуть його на руках; Рон і Герміона вдалині на радощах аж скачуть; Рон, у якого з носа юшить кров, щось весело гукає.

Гаррі підійшов до ангару. Зіперся на дерев'яні двері й глянув на Гоґвортс, вікна якого пломеніли в промінні призахідного сонця. Ґрифіндор на першому місці! Він зробив, він показав тому Снейпові…

До речі, про Снейпа…

З головних сходів замку стрімко збігла постать у каптурі. Явно не бажаючи, щоб хтось її бачив, постать заспішила до забороненого лісу. Помітивши це, Гаррі цілком забув про свою перемогу. Він розпізнав, хто вміє так скрадатися. Це Снейп крадькома пробирався до лісу, тоді як усі вечеряли. Що це могло означати?

Гаррі знову сів верхи на 'Німбус-2000' і знявся в повітря. Пролітаючи над замком, побачив, що Снейп уже підбігає до лісу. Рушив за ним.

Дерева були такі гіллясті, що годі було побачити, де зник Снейп. Гаррі кружляв над лісом, опускаючись нижче й нижче і мало не чіпляючи верхівок. Раптом він почув голоси. Підлетів ближче я безшумно зробив посадку на розлогому буці. Обережно поповз однією з гілок, міцно стискаючи мітлу й намагаючись розгледіти щось крізь листя.

Внизу, на тінистій галявині, стояв Снейп, але не сам. Поряд стояв ще й Квірел. Гаррі не бачив виразу його обличчя, але чув, що той затинається сильніше, ніж завжди. Гаррі прислухався до їхньої розмови. — … н-н-не розумію, ч-ч-чому ти захотів з-з-зустрітися саме т-т-тут, Северусе…

— О, я просто хотів, щоб це було між нами, — відповів крижаним голосом Снейп. — Та й, зрештою, учні не повинні знати про філософський камінь.

Гаррі нахилився вперед. Квірел щось бурмотів. Снейп урвав його.

— Ти вже довідався, як можна пройти повз того Геґрідового звіра?

— С-с-северусе, але ж я…

— Квіреле, ти ж не хочеш, щоб я став тобі ворогом? — загрозливо мовив Снейп, підступаючи ближче.

— Н-н-не розумію, що ти…

— Ти чудово розумієш, що я маю на увазі! Десь поблизу гучно ухнула сова, й Гаррі мало не впав з дерева. Коли він відновив рівновагу, то ще встиг почути Снейпові слова:

— …отой твій фокус-покус. Я чекаю.

— Т-т-та ж я н-н-не…

— Чудово! — урвав його Снейп. — Невдовзі ми знову поговоримо, коли ти все добре обміркуєш і вирішиш, кому ти вірний.

Накинувши на голову каптур, Снейп подався з галявини. Було вже досить темно, але Гаррі ще бачив Квірела, який стояв нерухомо, заціпенівши з жаху.

— Гаррі, де це ти був?— вигукнула Герміона. Ми виграли! Ти переміг! Ми виграли! — тішився Рон, поплескуючи Гаррі по спині. — А я підбив Мелфоєві око, а Невіл сам намагався побити Креба й Ґойла! Він ще досі не відійшов, але мадам Помфрі запевняє, що все гаразд. Але ми й дали газу тому Слизеринові! Всі тебе чекають у вітальні, ми там влаштовуємо вечірку! Фред із Джорджем поцупили на кухні трохи тістечок і ще дечого…

— Зараз не до цього! — захекано сказав Гаррі. — Ходім до якоїсь порожньої кімнати, і я вам щось розповім…

Упевнившись, що в кімнаті немає Півза, Гаррі причинив за собою двері й переказав усе побачене й почуте.

— Отже, ми мали рацію: це філософський камінь, і Снейп змушує Квірела допомогти йому вкрасти той камінь. Він запитував, чи Квірел знає, як пройти повз Флафі. І ще казав щось про Квірелів 'фокус-покус'. Я думаю, що, крім Флафі, є й інші речі, які стережуть камінь, може, закляття, а Квірел, напевне, насилав якісь чари для захисту від темних мистецтв, і тепер Снейп хоче розбити ці чари.

— То ти хочеш сказати, що камінь у безпеці тільки доти, доки Квірел не здався Снейпові? — стурбовано запитала Герміона.

— Наступного вівторка його там, мабуть, уже не буде, — сказав Рон.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ Норберт, норвезький хребтоспин

Одначе Квірел, мабуть, виявився сміливішим, ніж вони гадали. Упродовж наступних кількох тижнів він усе більше бліднув і марнів, але остаточно, здається, ще не піддався.

Проходячи коридором четвертого поверху, Гаррі, Рон і Герміона щоразу тулили вуха до дверей, перевіряючи, чи ще погаркує там Флафі. Снейп, як завжди, постійно був у кепському настрої, і це явно свідчило, що камінь і далі в безпеці. Гаррі, проходячи повз Квірела, щоразу підбадьорливо йому всміхався, а Рон почав дорікати тим учням, які глузували з Квірелового загикування.

Натомість Герміона думала не тільки про Філософський камінь. Вона почала креслити графіки повторення матеріалу й позначати кольоровими олівцями свої записи. Гаррі з Роном були б не проти, якби вона не примушувала і їх робити те саме.

— Герміоно, та до екзаменів ще ціла вічність!

— Десять тижнів, — заперечила Герміона. — Це не так уже й багато, це як секунда в порівнянні з віком Ніколаса Фламеля.

— Але ж нам не по шістсот років, — нагадав їй Рон. — До речі, навіщо тобі повторювати, ти й так усе знаєш?

— Навіщо повторювати? Ти що, дурний? Не розумієш, що нам треба все добре скласти, щоб перейти до другого класу? Це дуже важливо! Мені Ще місяць тому треба було сісти за книжки! Не знаю, що на мене найшло…

На жаль, учителі думали, здається, так само, як і Герміона. Вони завалювали учнів такою кількістю домашніх завдань, що великодні канікули пройшли зовсім не так весело, як різдвяні. Важко було розслабитися, коли Герміона під боком зазубрювала дванадцять способів застосування драконячої крові або вправлялася з чарівною паличкою. Стогнучи й позіхаючи, Гаррі й Рон більшу частину свого вільного часу просиджували з нею в бібліотеці, намагаючись упоратися з усіма додатковими завданнями.

— Я це все ніколи не запам'ятаю! — не витерпів одного разу Рон, кидаючи перо й тужливо виглядаючи з бібліотечного вікна. То був перший справді погожий день за кілька останніх місяців. Небо було ясно- блакитне, й відчувалося, що літо вже не за горами.

Гаррі, що шукав опис золототисячника в довіднику 'Сто магічних трав і грибів', підняв голову тільки тоді, коли почув Ронові слова:

— Геґріде! А що ти робиш у бібліотеці?

Геґрід наблизився до них, ховаючи щось за спиною, і мав дуже недоречний вигляд у своїй шубі з кротячого хутра.

— Я си так просто дивлю, — ухильно відповів Геґрід, тільки збільшивши їхню цікавість. — А що ви тут робите? — раптом підозріло глянув на них. — Ви не шукаєте більше за тим Фламелем, нє?

— О, ми вже давно довідалися, хто він! — недбало кинув Рон. — І навіть знаємо, що саме стереже той пес. Це філософський ка…

— Тс-с-с-с! — Геґрід рвучко озирнувся, щоб пересвідчитися, чи ніхто не чув. — Чого ти тут кричиш, що з тобою діється?

— До речі, ми хотіли дещо запитати, — озвався Гаррі. — Що ще, крім Флафі, допомагає стерегти камінь?

— ТС-С-С-С! — знову засичав Геґрід. — Слухайте, зайдіт до мене пізніше. Я, правда, не обіцяю, що розкажу вам щось, але ви тут не плещіт язиками, бо учням про се не вільно знати. Ще хтось подумає, що то я розповів…

— Тоді до зустрічі, — сказав Гкррі. Геґрід пошкандибав далі.

— Що то він ховав за спиною? — замислилася Герміона.

— Думаєш, це пов'язане з каменем?

— Піду подивлюся, в якому він був відділі, — сказав Рон, якому вже надокучило навчання. Незабаром він