Наступила протидія. Самоствердження. Він пробудив у душі щоа інтелект, а разом з ним і безліч інстинктів, які отримали велику підтримку, розум. Він ждав реакції, але не думав, що це станеться під час великого походу. Він гарячково думав, що робити, а тим часом спокійно вимовляв слова:
— Може, ти погано себе почуваєш, Ітиней? Так ти скажи нам. І потім хіба я для себе веду вас, всіх щоа, до «небесної вежі». Я бажаю вам щастя і хорошого життя.
Тисячі щоа наближалися до групи вожаків, прислухалися до палкої розмови, не розуміючи всього, що сталося. Ітиней сердито оглянув юрбу, волосся в нього настовбурчилось, заблищало срібно-рожевими вогниками. Він закричав:
— Я кажу ще раз — щоа не підуть до небесної вежі! Ми повернемо назад. Ми будемо знову жити серед своїх лісів і гір. Ми не хочемо бути рабами пришельців з неба! Хіба ти не говорив сам, що найвище благо — свобода?
— Так, я говорив це, Ітиней, — схвильовано сказав Заграва. — І стверджую це зараз. Згадай — хіба я силою вів вас сюди? Хіба я коли-небудь змушував тебе або інших до дії?
— Так! — лютував Ітиней. — Ти хитро говорив про те, що тобі бажалось. Ти вказував нам такі вчинки, які бажані були тобі. А тоді казав, що це ми самі діємо так.
— А хіба я поганому вчив вас?
— Я не знаю. Ти робив з нас рабів. Ми й досі не вільні. Ти ведеш нас, куди хочеш.
— Ти кажеш страшні слова, Ітиней, — раптом гаряче вступився Адаон. — Як ти смієш так говорити Наставнику?
— Мовчи, підлабузнику! — насмішкувато крикнув Ітипей. — Хіба ти не покірний його слуга?
— Я просто вдячний Наставнику! — обурено сказав Адаон. — Він прибув з іншої Му, щоб дати нам світло. Він навчив нас будувати і кувати метали. Він учить наших дітей і бажає добра щоа. Він іде назустріч іншим Наставникам, які теж будуть турбуватися про щоа і нести їм світло!
— Нести світло і рабство! — заверещав Ітиней. — Я не бажаю, щоб на Му жили «інші Наставники». Нам не потрібно Наставників. Щоа самі знають, як жити. Вони самі вибиратимуть свій шлях!
— Я бажаю показати вам широкий світ, — заперечив Заграва, звертаючись до всіх щоа. — Я хочу, щоб ви спілкувалися з іншими щоа, на інших далеких Му.
— Не бажаємо! — вперто і люто закричав Ітиней. Юрба підтримала його войовничими вигуками. Рої щоа піднялися в повітря, сповнюючи його безладним гомоном.
«Розкол», — майнуло у свідомості Заграви. Тепер на планеті почнеться боротьба і незгоди. Він став причиною цього. Замість Знання, приніс на планету розбрат. Краусс попереджував, що таке може бути. Чи правильно він себе поводив? Чи не втрутився у вільний розвиток іншопланетних істот?
Але сумління заспокоювало його. Саме цього слід було чекати. Там, де приходить світло, — поруч іде темрява. Все закономірно! Хай проходять і зльоти духу, і падіння. Хай тепер шукають дороги серед хаосу стихій, хай викрешують з них іскри розуму і самопізнання.
Заграва підняв руку, крикнув:
— Хто не хоче йти з нами, хай вертається назад. Хай говорить не Ітиней, а кожен за себе!
— Ти чужинець! — обурено сказав Ітиней. — Я вождь, і мій голос — закон для щоа. Ніхто не піде з тобою до небесної вежі!
— Я піду! — гордо сказав Адаон. — Я не залишу Наставника!
— Ні ти, ні Наставник не піде! — грізно вигукнув Ітиней. Сотні щоа оточили його з усіх боків. Могутні стріли поглядів уже тиснули на психіку Заграви. Він великим напруженням волі захистився від того тиску. О, це не стихійний вибух! Це, видно, давно готувалося Ітинеєм, у нього безліч прихильників — свідомих і несвідомих.
— Ти не хочеш пустити мене? — спокійно запитав Заграва. — Чому?
— Тому, що ти приведеш на Му нових Наставників. Тому, що ти зробиш щоа рабами інших Му. Ми будемо господарями на своїх землях і не бажаємо ніяких Наставників. Ти сам казав, що наша Му прекрасна. От ми й залишимося на ній, не бажаючи знати всіх інших!
— Але я бажаю, щоб ваша Му стала ще кращою, яснішою!
— Тільки без Наставників! Свободи! — крикнув Ітиней.
Його крик підхопила юрба. Заграву притиснули до притулку, в нього полетіло каміння. Він схопився за вібратор, потім одвів руку. Ні, він ніколи не застосує зброї! Не для цього вони летіли за десятки світлових років. Так все зіпсується, й Ітиней одержить для своїх маніакальних переконань наочне підтвердження. Ні, краще загинути! У свідомості виникло блискавичне рішення. Він крикнув:
— Друг, сюди!
Біля нього з’явився робот. Він оглянув юрбу, жваво запитав:
— Чому щоа метушаться? Що сталося?
— Ми йдемо звідси, Друг, — сказав Заграва. — Вони залишаються тут. Вперед.
— Я з тобою, Наставнику, — безстрашно заявив Адаон, і його очі метнули блискавиці. — Я не покину тебе ніколи. Хай сліпі і глухі будуть у темряві. Колись вони жалкуватимуть, що послухали Ітинея!
— Не пускати їх! — лютував Ітиней.
Заграва пішов до потоку. Друг, Адаон і група вірних щоа рушили за ним. На них накинулися прихильники Ітинея. Вони хапали задніх щоа, тягли їх назад. Заграва дав наказ Другу. Робот став між нападаючими і невеликою групою втікачів. Навала щоа розбилася об широкі груди Друга. Заграва і вірні друзі вже перескочили потік і були на тому боці.
— Адаон! — погрожував Ітиией. — Вернися! Не зраджуй щоа!
— Ні, — відповів Адаон. — Це ти зрадник. Ти зрадив Світло! Ги зрадив Знання! Ти забув свого батька і вдячність! Я не вернуся назад! Краще вмру, але Світла не зраджу!
— Вернися! — гриміло здалека. — Ми наздоженемо вас. Нас більше! Ми захопимо і знищимо всіх! Ми не пустимо пришельців на Му!
Друг відкидав нападаючих щоа, як м’ячі. Вони верещали, падали на скелі, підлітали в повітря і знову кидалися на робота. Він потроху відступав через потік, розбризкуючи навколо фонтани води. Щоа відстали.
Тоді Друг, вийшовши з потоку, почав доганяти капітана, інколи озираючись назад. Попереду рухалася група з трьох щоа і Заграви, замість кількох тисяч істот, як раніше. Друг наздогнав капітана, діловито запитав:
— Їхня система вийшла з ладу, капітане? Чи не так?
— Так, Друг, так, — відповів сумно Заграва. — Вони розрегулювалися. Але ми цьому не зарадимо. Хай саме життя вчить їх. Ми показали їм Світло, а тепер хай вибирають, куди іти…
— Му піде до Світла, — віддано заявив Адаон, поспішаючи рядом з Наставником. — Щоа створять чудовий світ.
Ліс закінчився. Друг прискорив кроки, ламаючи металевими ногами зароси водянистих рослин. Почувся його високий голос:
— Капітане! Ракета перед нами. Я правильно привів вас!
Заграва схвильовано дивиться на рівнину. Він ще не вірить своїм очам. Невже правда? Невже не сниться?
В мареві променів Усо виблискує, дивлячись у далеке небо, гостроноса ракета. Так, як і тоді, десятки років тому. Вона непорушно стоїть, очікуючи господарів.
Серце б’ється нестримно, воно ніби підштовхує свого господаря. Вперед! Вперед! Воно віщує незвичайне!
За капітаном поспішають Адаон і його прихильники. Іван чує їхні зачудовані вигуки:
— Небесна вежа!
— Яка вона висока!
— Невже вона літає?
— Літає. На ній Наставник прибув з іншої Му.
— Така велика і літає?
— Запитайте Наставника.
