Починається колективний похід за вершину, з якої Розум обіцяє показати Безмежність. Скільки відсталих на шляху! Скільки проклять, нарікань, зневіри! Згадаймо деякі факти.
Спочатку древні обмежували світ лише своїми землями. Вони уподібнювали його млинцю, що плаває в Океані, або, в кращому разі, півсфері, що тримається на китах. Небо являло собою кришталеву сферу, а зорі — світильники, призначені для прикрашення ночі. Це, звичайно, набагато прогресивніше, ніж погляд мурашки, але, по суті, не відрізняється від нього, а може, ще й гірший, бо перекручує істину, замикає людську свідомість у непорушні догми, які потім так важко руйнувати.
Ще один поштовх вперед. Окремі геніальні вчені починають розуміти, що Земля оточена з усіх боків простором, що вона обертається навколо Сонця. Так учив Арістарх Самоський і деякі інші вчені давнини. Але прекрасні зернята Істини були поховані під пилом церковних догм і забобонів. Служителям тьми і регресу не хотілося, щоб люди вийшли з долини неуцтва, бо в Безмежності їх неможливо буде тримати в покорі, звільнений Розум обов’язково розірве кайдани умовностей і упереджень, потрапивши в свою істинну стихію — в Океан Безконечності. Так знову пливли віки темряви і сваволі, освітлені чадними вогнищами інквізиції, позначені криками замучених і подвигами безсмертних Пришельців Світла і Прогресу.
Згадаємо Кампанеллу. Згадаємо Коперніка і Галілея. Вони перші не побоялися похитнути кришталевий небозвід, вони закликали братів своїх — людей Землі — шукати вихід з долини неуцтва. Насилу пробила до життя стежину ідея геліоцентризму. Земля нарешті звільнилася від віковічного тягаря — бути центром Світу — і закружляла в космічному просторі. Але навіть тут прислужниками темряви були знайдені щілини. Кришталева сфера була відсунута трохи далі, за орбіту останніх планет. Але ж долина — така люба для обмежених і нікчемних умів — зберігалася. Ніхто не бажав визнати, що з вершини відкривається безмежний обрій, де є безліч таких же світів, як і наш світ.
Це зробив Джордано. Одним ударом Розуму він розсік тенета зашкарублості і піднявся на вершину пізнання. Порохом затхлості і дикунства розлетілися всякі сфери, що обмежували людство, — і перед враженою свідомістю відкрилася істинна Безмежність. Вогнище, на якому згоріло тіло Джордано, палатиме вічно. Воно горить на вершині, з якої відкривається новий безмежний обрій. Так, Джордано був Пришельцем з Безконечності, куди він піднявся неймовірним подвигом руху.
Почалася Нова Ера. Ера нестримного розвитку Знання. Та на цьому не скінчилася боротьба. О ні! Вона ще сильніше закипіла на порозі Безмежності. Адже темрява, реакція в особі різних мракобісних об’єднань знала, що руйнування обмежень, умовностей, традицій темного минулого зруйнує і владу її над умами людськими.
Так було ще зовсім недавно, ви про це читали в книгах і бачили фільми. Невігласи і мракобіси чіплялися за будь-які досягнення науки, щоб обмежити Світобудову, щоб довести нікчемність Людини, її приреченість, її залежність від випадку і так далі. Обмеженість свого фізичного мозку такі «теоретики» переносили на Всесвіт, ігноруючи весь хід пізнання, який свідчив, що нема і не може бути межі для Світобудови, Світобудова невичерпна в усіх своїх аспектах, вона невпинно еволюціонує, розвивається, само-пізнає себе через безліч розумних істот, об’єднується в Безмежності через вічні зусилля цих самих істот — своїх дітей.
Наша Ера вивела Людину на ту вершину, про яку говорила стародавня притча. Та вершина — розуміння неосяжності Всесвіту. Це не означає, що далі нема куди підніматись. Навпаки, шлях Розуму безмежний. Але тепер Людина знає, що не можна обмежувати жодну сторону Буття. Розвиваючись, здобуваючи нові почуття, розумні істоти переходять у нові виміри існування, розширюють координати свого перебування, розсувають обрії бачення. І вони знають, що позаду і попереду тягнеться безмежна валка переселенців. Одні ще перебувають у долині, звідки не видно неосяжності небес, а інші — вже досягли таких вершин Знання і Могутності, про які навіть ми, що володіємо великою наукою, не маємо ніякого уявлення.
Цього, власне, не заперечувала більшість вчених, але вони визнавали лише існування типу земного, грубо фізичного. Як можна було уявити собі безконечний розвиток в обмеженому плані будь-якої планети — це ми не збагнемо тепер. Для нас такий погляд здається смішним і наївним.
Але не будемо звинувачувати своїх предків у обмеженості. Адже вони не мали сміливості зробити кілька тих рішучих кроків, щоб піднятися на вершину синтезу. Хоч, правда, перші факти на користь нових глибин Безмежності були дані наукою першої половини двадцятого сторіччя. Пригадуєте думки знаменитого вченого Поля Дірака про можливість існування часток з негативною енергією? Його думки були підтверджені експериментально. Вчені знайшли так звані позитрони, антинуклони і безліч інших античасток. Деякі мислителі відкрили, що античастки розвиваються, існують в античасі, тобто в ритмі, зворотному нашому, і тому зникають, анігілюють, з’явившись у наших вимірах. Виникли гіпотези, які несміливо натякали, що античастки можуть являти собою світ, або антисвіт, схожий на наш, що може бути безліч таких світів, що проникають один в одного, як, наприклад, можна передати сотні передач по одному проводу, але з допомогою різних частот.
Та справжня революція Розуму наступила лише тепер. Завдання нашого суспільства — це всебічний розвиток кожного індивідуума, використання його здібностей і талантів для Спільного Блага. Будь-яку думку ми спрямовуємо в напрямку Еволюції, тому вона не викликає ворожості чи осуду, а лише дружній аналіз.
Ми тепер знаємо — і це підтверджує інформація, передана нам розумними істотами інших планет, — що Еволюція Землі або будь-якої іншої планети — це лише певний клас, якщо порівняти Безмежжя зі Школою. І так поступово цивілізації у важкій боротьбі з неуцтвом пізнають себе і Природу, переходять з класу в класі, ступаючи гігантськими Щаблями Знання.
Еволюціонує все — від атома до людини. Ніщо не стоїть на місці. Бо зупинка — це смерть.
Таких вимірів-щаблів безліч. Саме в цьому — Безмежність, а не лише в сумі Сонць і Галактик, як думали наші предки колись. Безмежжя не тільки в кількості, айв якості.
Нагадаю вам сучасну гіпотезу. Вона стверджує, що планети, зірки чи інші небесні тіла — це не лише скупчення певного щабля матерії, скажімо, фізичної маси. Вони — центри сил, градації яких незліченні. Вони не вичерпуються видимими очевидними якостями, а мають безконечну глибину у всі боки всіх можливих часів-просторів. Дещо цю думку ілюструє фізика. Вона вивчає багато таких якостей матерії, які не піддаються нашим почуттям.
Наприклад, можна говорити про Землю не тільки як про тверду планету, а й як про електромагнітний вихор — на плані магнетизму, або нейтринну кулю — у вимірі нейтринного поля, або як гравітаційне ядро у гігантському організмі Метагалактики. І так без кінця.
Ти щось бажаєш запитати, Космославе? Чи не так? Я це бачу по твоєму обличчю.
— Так, — гаряче заявив Космослав. — Я багато думаю над тими проблемами, про які говориш ти сьогодні, Учителю. Мене завжди вражає грандіозність Світобудови. Але інколи, і ось зараз, сумніви закрадаються в душу. Чи не ефемерна і така будова Світу? Ми говоримо про Безмежність, а чим виміряли її? Ми просто не досягли ніяких меж і перенесли уявлення дикунів у протилежний бік — у відсутність кінця всім цим велетенським процесам.
— Що ж ти хочеш сказати цим?
— Те, що, може, Всесвіт і не такий, як гадали раніше, і не такий, як вважає наука тепер! — сміливо сказав Космослав.
— Поясни свою думку точніше.
— Я ще не сформулював. Це важко перевести у словесні форми.
— Зрозуміло. Поки що це у тебе в плані чуттєзнання? Так?
— Так, Учителю. Я хочу лише сказати, що такі поняття, як «конечність» і «безконечність» — історичні поняття. Вони виникли на певних етапах пізнання, коли люди не знали навіть, чи відповідає чому-небудь їхнє визначення. Створили слово «конечний», а не знали, що вичерпати будь-яку «конечну» річ не можна. Створили його заперечення — «безконечний», а не мали взірця для того, щоб визначити його істинність. Аналогія була лише одна — математичні абстракції. Але ж ми говоримо про конкретний Всесвіт, про конкретну Безмежність, а не про абстрактну.
— Я розумію тебе, Космославе, — лагідно сказав Сонцезір, оглядаючи принишклих учнів. — Твої роздуми цікаві, але в них суттєва помилка напочатку. Ти, як і наші предки, виходиш з поняття майже механістичного Всесвіту, постійного, саме конкретного. А він і не конкретний, і не абстрактний. Він не річ, не істота, а невпинний закономірний процес, він не конкретна, а потенційна Безмежність, тобто можливість безмежного прояву… Чи зрозуміло я говорю?
