можливо, що враження попередників можуть відтворюватися в нащадках…
— От я й хотів привести до цього, — радо підхопив Заграва.
— Гаразд, гаразд, — заскрипів Ананій Шум. — Згодимося з вами. Але відомо, що мавпи не літали в повітрі, наскільки я розбираюся в біології, рептилії також не вміли підкоряти зоряні простори…
— А може, ми походимо від літаючих мавп? — вигукнув Малина.
— Дурниці!
— Не сваріться, — сказав Іван. — Це не те, про що я хотів сказати. Багато з пас, і я особисто, бачать сни не про механічний політ. Наприклад, стоїш, напружуєш волю — і летиш. Без крил. Що за сила несе тебе — невідомо. Але знаєш, що вона в тобі. Ви розумієте, одне лише бажання, легенький поштовх — і летиш в повітрі.
— Наука передбачає такий політ у майбутньому, — заявив Труба. — Треба лиш розкрити суть гравітації.
— Але ж наші предки не знали такої суті, — усміхнувся Шум.
— Правильно, не знали, — згодився Заграва. — Реальне сучасне життя теж не дає матеріалу для таких сновидінь. Політ у літаку за відчуттями не відрізняється від поїздки в авто. А в сні — і відчуття невагомості, і плавні стрибки на сотні метрів, як на Місяці або на астероїді, наприклад, і фантастичний політ силою волі. Ні, друзі, власними враженнями всього не поясниш…
— Так звідки ж тоді подібні видіння у наших предків? — незадоволено озвався Ананій.
— Я маю на увазі жителів інших планет, — сказав Іван.
— Ха-ха-ха! — зареготав Шум. — Наш космонавт веде свій рід від зоряних пришельців!
— Не лише я, а багато людей, — заперечив Заграва. — Хіба не можна припустити, що багато тисячоліть тому на Землі були гості, як ми вже говорили. Деякий час вони жили на нашій планеті, може, навіть входили у близький зв’язок з нашими людьми. Може, вони залишили на Землі своє потомство…
— Е, ні! — похитав головою Сум. — Ось тут я повстану проти вас, Іване!
— Ого-го! — загоготів Малина. — Івана б’ють свої!
— Нічого не б’ють, — сказав Сум. — Ми шукаємо істини!
— Так чому ж ви заперечуєте? — здивувався Заграва.
— Дуже просто. Я категорично проти тієї думки, що між істотами різних планет можуть бути шлюби. Це лише у фантастів можливо.
— Так ви проти фантастики? — здивувався Заграва.
— Чому ж? — засміявся Сум. — Я люблю читати про таку любов, що долає навіть галактичні простори. Як у Єфремова. Пам’ятаєте? Мвен Мас закохується в красуню з Епсілон Тукана! Заради неї він хоче зруйнувати закони часу і простору. Здорово написано, хвилююче.
— Ви ж самі кажете, що це неможливо?
— Так то в дійсності. А то в мрії. Мрія — не фотографія дійсності, а творчість духу. Так повернемось до реальності. З точки зору науки — повторюю — шлюб між різними істотами неможливий. Зовнішні ознаки можуть збігатися. Скажімо, вертикальна постава, дві ноги й руки, двоє очей і так далі, але внутрішні органи не будуть однаковими. А найменші розбіжності зроблять неможливим запліднення… Е, та чого ви засумували, Іване?
— Я даремно розповідав про свій сон, — відповів Заграва.
— Швидко здаєтеся, — похитав головою Сум. — А я хотів розповісти ще деякі таємничі факти, схожі на ваші. Чи, може, не треба?
— Чого там не треба, — задоволено озвався Гримайло. — Розкажіть. Але я хотів дати інше тлумачення снам Заграви.
— Яке? — пожвавився хлопець.
— Ми ж недавно говорили, що ніщо не зникає. Кожна думка, кожен рух, кожне явище відбивається в навколишній природі, в частках, у речах, в електромагнітному, ядерному, гравітаційному полях, тобто в безмежному Всесвіті. І людина взаємодіє з тією живою безмежністю. На неї впливає і світло Сонця, і Місяця, і планет, і далеких зірок, і космічні промені, і погода, і настрій інших людей. Все, все має значення в житті людини. Тепер уявіть — але попереджаю, що це лише моє припущення, — уявіть, що на сусідній планеті або біля сусідньої зірки живуть розумні істоти. Вони літають між планетами, вони знають секрет антитяжіння і багато чудесних речей, до яких ми ще не додумалися. Енергія їхньої думки, творчості мчить у простір, долинає до нас. І цілком може бути, що ми несвідомо сприймаємо їхні враження. Ось чому сняться такі сни, про які ви, Іване, говорили!
— А що ж, — схвильовано заявив Заграва, — це чудова думка. Я не проти!
— Та ви не проти, я знаю, — засміявся академік. — А як інші?
— То виходить, що кожна наша думка несе матеріальний імпульс? — недовірливо запитав Носенко.
— Безумовно! — ствердив Гримайло. — В світі нема нічого нематеріального.
— І така енергія думки може спричинити або лихо, або добро? — допитувався філософ.
— Ну, а як же? — здивувався Гримайло. — Це ж ази діалектики. Руїнницька енергія не може бути творчою, аж доки її не перебореш. Але зачекайте, ми знову заскочили вбік. Колего Сум, ви хотіли щось розповісти?
— Так. Знову про пришельців. Точніше, деякі факти на користь тієї думки, що ЇЇ відстоює Іван.
— Дозвольте мені, — вихопилось у Тані Райдуги. Вона схвильовано і винувато позирнула на біолога. — Пробачте, що я перебиваю, боюсь забути!
— Говоріть, говоріть. Кажуть, що ви астробіолог, цікаво, що ви там придумали.
— Нічого я не придумала. Ця думка виникла давно, але ми часто в студентських суперечках обговорювали її. Вже давно помічено, що існуюча гіпотеза походження людини не збігається з реальними даними. Пітекантроп, який нібито жив мільйон або вісімсот тисяч років тому, потім синантроп, неандерталець, кроманьйонська людина і, нарешті, сучасний тип. Кроманьйонська людина і сучасна — ідентичні. В них однаковий тип, розмір черепа, вага мозку. І тут виникає сумнів…
— Який же сумнів? — жваво запитав Сум.
— Чи могла б первісна мавполюдина за півмільйона років розвинутись до сучасного типу?
— Півмільйона — це ж багато, мамусю, — серйозно сказала Маня.
Слухачі засміялися. Сум натиснув пальцем на кирпатий ніс дівчинки, жартівливо відповів:
— Півмільйона — не дуже багато для розвитку розумної людини. Ну, ну, так говоріть далі.
— Ми знаємо, що мозок як фізичний орган свідомості росте і розвивається залежно від суспільних відносин людей, від рівня пізнання світу…
— Правильно.
— А раз правильно, то звідки у кроманьйонської людини сучасний розмір мозку? Нащо далеко ходити. Візьмемо так звані дикі племена, що були відкриті європейцями в минулих віках. Вогняноземельці, тасманійці, австралійські туземці, полінезійці, деякі африканські племена. Сучасна історія залишає всі ці племена поза високими цивілізаціями. То звідки ж у них така вага мозку, як і в європейців?
— До чого ж ви ведете? — нетерпляче перебив Сум.
— А до того, що сучасний погляд на історію людства незадовільний. Звідки у негрів, таїтян, американських індіанців, у всіх народів, які не проходили, як каже наша історія, циклів цивілізації, звідки в них здібність до абстрактного мислення, до сучасного пізнання? Адже природа нічого не дає наперед. Якщо вони, відсталі племена, не займалися диференціальним та інтегральним обчисленням, не вивчали високих наук, то чому їхній мозок готовий сприймати такі премудрості? Ми знаємо, що в них були лише стріли, списи, вогнище і примітивні будівлі.
— А в минулому? — гукнув Малина. — В минулому могло бути інакше!
— Отож я й кажу, — підхопила Таня Райдуга, — що минуле покрите мороком. Якщо розвиток людства йшов так, як ми гадаємо, то незрозуміло, звідки сучасний мозок у кроманьйонських людей? На чому вони його виростили, на яких досягненнях? І ось виникає думка: або колись на Землі існували високі раси, про які ми нічого не знаємо, або люди походять від істот чужих планет…
— Ха-ха! — засміявся Шум. — Ми — нащадки бандитів з іншої планети. Наші предки в чомусь провинилися і їх викинули на Землю, серед диких звірів. Живіть і розплоджуйтесь, спокутуйте вину свою. Предки дичавіють, розселюються по Землі і зберігають легенду про рідну планету як міф про вигнання Адама
