у суть нашої психіки.
— Ти правильно сказав, друже, — озвалася істота. — Яз інших координат Світобудови. Ім’я моє — Біла Зірочка. Так мене назвав Полум’яне Серце.
— Хто такий Полум’яне Серце? — запитав, отямившись, Віора. — І чому тут з’явилась ти, Біла Зірочко?
— Ви не знаєте Полум’яного Серця? — здивувалася Біла Зірочка, і її прекрасні очі загорілись натхненним вогнем. — Хіба можна не знати його? Він — це все. Без нього я не мислю життя. Я шукаю його по всій Світобудові. І знайду.
— Але як же ти опинилася тут? — схвильовано запитала Зоря. — Сама? В чужому світі? Де твій літальний апарат?
— Там, на рівнині. А лечу я не сама. Зі мною мій товариш Грі-ом. Ось він.
Біла Зірочка показала на маленьку постать біля своїх ніг. Це була граціозна тварина фіолетового кольору з шістьма ногами і зграбною високолобою головою. Очі тварини горіли фосфоричним м’яким блиском. Він дивився на друзів цілком людським поглядом — сумно і тривожно. При згадці про Полум’яне Серце Грі-ом тихо щось промурчав, потершись головою об ногу Білої Зірочки.
— Він каже, щоб я розповіла новим друзям про Полум’яне Серце. Він певний, що це буде корисно для вас. Дозвольте, я сяду ось тут. Не бійтесь, енергетичних феноменів більше не буде. Це відбувається лише при переході з одного виміру в інший. А тепер я в такій же якості, як і ви.
Біла Зірочка примостилася на ящику. На коліна їй стрибнув Грі-ом. Скрутився клубочком. Погляд її спалахнув синіми вогнями. Друзі помітили, що на чолі в неї запульсували білі зірочки. Видно було, що уява її помчала в незміряні глибини Всесвіту, шукаючи в свідомості своїй відповідних символів, щоб передати новим друзям вражаючі тайни Космосу.
— Слухайте розповідь про Голубу Зірку — мою батьківщину. Слухайте розповідь про Полум’яне Серце — відважного і вічного Мандрівника Безмежжя. Вам важко збагнути все, що існує в нашому світі. Я знайду зрозумілі символи, що відповідають вашим поняттям. І ви полюбите легендарну Голубу Зірку, ви теж будете шукати і ждати Полум’яне Серце — вічного і відданого друга всіх Шукачів на Шляху до Істини…
Слухайте ж легенду про Полум’яне Серце. Але знайте, що це Велика Реальність.
— Я жила завжди спокійно і легко. Мій Світ не створював протиріч перед маленькою Оан. Таким було моє ім’я до зустрічі з Полум’яним Серцем.
Я любила небо наді мною, планету, по якій ходила і над якою літала, квіти і рослини, друзів моїх і тварин. Все навколо було таким гармонійним, що створювало враження повної єдності.
Так воно насправді й було.
Бо Блакитна Зірка, точніше її єдина Планета, — це найвища ступінь розвитку фізичного світу. Так учили нас у Школі Вищого Знання. Так говорили мені Старший і Полум’яне Серце. Це не значить, що Безмежність закінчується на еволюції Блакитної Зірки. Ні, кінця їй нема. Але моя Планета — завершення одного з безмежних Циклів безмежного Буття. За нею — починається новий Цикл, недосяжний для почуттів фізичного світу як вашого, так і всіх інших, аж до Блакитної Зірки. І так без кінця.
Я навчалась у Школі Вищого Знання. Сприймала в себе високу мудрість мільярдів віків. І залишалась спокійною. Я не зустрічала опору середовища, не знала боротьби. Світ навколо здавався прекрасним сновидінням.
Інколи туманно згадувала я минуле. Але то було не моє минуле, а моїх далеких попередників, предків, які жили на інших планетах, в інших вимірах, в інші часи. Там була жорстока і відважна боротьба, велика любов і ненависть, тортури і шукання. Я згадувала ці події тому, що враження предків були записані в пластичній живій матерії моєї свідомості, мого серця, мого єства. Адже ніщо не зникає. І я легко могла розмотувати клубки спогадів, коли мені цього бажалося. Отже, я не могла сказати, скільки я жила. Мені здавалося, що я жила вічно. Так воно, власне, й було. Бо ми, люди Блакитної Зірки, вважали себе клітинами Вселенського Єдиного Життя, яке нероздільне, вічне, всюдисуще.
Так було довго, завжди.
У мене не було виняткових товаришів. Всі були друзями, всі в разі потреби приходили на допомогу. Батьків теж не було, як у ваших світах. Бо наша еволюція вже не розмножувалась. Адже розмноження — це диференціація, розділення. А Блакитна Зірка — це світ Синтезу.
Навпаки, у нас відбувалося безперервне поєднання, злиття істот у більш високі, гармонійні істоти.
Я думаю, вам не важко буде збагнути суть того, що я кажу. Я бачу, відчуваю, що ви — юнаки і юні жінки, що сидите тут, — любите одне одного. І не змогли б уявити себе окремо, без друга. І лише фізичне роз’єднання заважає злитися в єдиний організм. У нас, на Блакитній Зірці, матерія в своєму розвитку настільки еволюціонувала, що не заважає будь-яким поєднанням. І бажання різних індивідуумів до об’єднання втілюється в життя, якщо між ними існує повна гармонія. Пластична матерія індивідуумів створює нову єдину істоту — багатшу, ніж дві попередні, мудрішу, могутнішу. Це справді злиття сердець, про яке мріють численні покоління на нижчих планетах.
Я теж пам’ятала, що завжди несла в своєму серці тисячі і мільйони різних істот. Та хіба ви теж не результат еволюції грандіозного ланцюга істот, починаючи від найнижчих?! Тільки у грубо матеріальних світах цей процес вдосконалення відбувається з муками і боротьбою, шляхом жорстокого змагання, а у нас — шляхом великої гармонізації сердець і розуму.
Блакитна Зірка — це ніби вершина безконечно великого трикутника, до якої прагне весь Цикл Світів, розміщених у доступних нам координатах. І хоч Блакитну Зірку не видно з вашої системи, але вона доступна для вас у майбутньому, коли ви пройдете нові спіралі розвитку. Так само вашої зірки не можуть бачити нижчі від вас еволюції, яких теж безмежна кількість. Я багато разів подорожувала в такі світи разом з Полум’яним Серцем.
Але повернуся до основного.
Я була ніби клітина на периферії тіла. Відчувала свою єдність з усім тілом, але не несла такої напруги, як, скажімо, клітини мозку або м’язи кінцівок.
Я любила тварин, які в нас дуже розумні. Вони розуміють мову людей, охоче допомагають нам у роботі, коли це їм під силу. І вільно йдуть в ліси, на природу, коли їм хочеться пожити в звичних умовах. Велика дружба з’єднує розумних Істот Блакитної Зірки з живим світом. Тварини еволюціонують шляхом трансформації з нижчої форми у вищу, як у вас деякі комахи перетворюються з лялечки на метелика. Але в нас це набагато вище, тонше, прекрасніше. Я неодноразово була свідком таких трансформацій, коли в організмі тварини відбувався дивовижний синтез кращих його надбань: замість старої тварини з тієї ж основи — після стану так званого еволюційного сну — виникала більш висока істота.
Але найбільше я любила рослини, квіти.
На Планеті все в блакитних тонах, якщо порівнювати з вашими фарбами. Не можна уявити всі найтопші відтінки.
Перлисто-блакитні світанки над темно-синіми озерами.
Оксамитно-фіолетові ночі осяяні зорепадом фосфоричних птахів і метеликів.
Ніжні лазурні дерева з плакучими вітами, які перед сходом Світила співають ледве чутну мелодію пробудження.
Сині в’юнкі рослини з небесними квітами, які можуть літати. Для вас це дивно? А на моїй Планеті — це просто. Я можу покликати квітку, і вона прилетить мені в руки. Я можу поставити її дома у вазу, а потім, помилувавшись кілька днів її красою, її ароматом, повернути назад, де вона росла. І це не шкодить їй.
Квіти, закінчивши цикл розвитку, не гниють, як на грубо матеріальних планетах, їх матерія розчиняється у просторі, породжуючи нове зерно індивідуума, з більш високими якостями. На Блакитній Зірці нема шиття, нема розкладу. Тільки безупинна прекрасна трансформація форм, шукання найкращого вияву, відповідного до суті істоти чи рослини.
Міста на Блакитній Зірці невеликі. Бо й населення там небагато. Я вже сказала вам чому. Безперервний синтез, з’єднання однакових сердець — ось шлях нашої еволюції. Обмін енергій відбувається не так, як у вас. У нас саме тіло обмінюється енергією з середовищем, як ви, наприклад, дихаєте. Я бачу, ви мене розумієте. Тому не буду зупинятись на цьому. Це єдиний шлях, яким підуть всі цивілізації Всесвіту.
Місто, де я жила, прекрасне.
