Особливо помучилися галантні кавалери біля двох велетенських скринь, щонайменше по 100 кілограмів вагою кожна. Щодо розміру, то менша була ніяк не коротша за зріст шофера Чіпаріу, а більша — якраз така, як велетень Ионеску. До того ж там зберігалися якісь, очевидно, крихкі речі, бо ні трусити, ні перевертати їх догори дном прекрасна дама не дозволила.
Митні агенти приступили були до цих велетенських скринь, але з пошаною лишили їх недоторканими, побачивши з рук прекрасної дами охоронну грамоту від самого уряду. Це мали бути якісь точні технічні приладдя.
Після того засмучені кавалери покинули пароплав і, коли той рушив, довго ще махали капелюхами та пледами своїй прекрасній супутниці. Прекрасна дама відповідала їм хусткою, а потім пішла до себе в каюту спочити, де чекав на неї її вірний лакей.
Постать цього лакея мимоволі лякала всіх подорожніх своєю виключною потворністю. Він був зовсім німий, у величезних чорних окулярах, якийсь спухлий і до того ж кумедно й моторошно рухався, як заводна лялька. Веселе товариство раз у раз полохливо сахалося, тільки-но ця потвора з’являлася біля своєї господині, дарма що прекрасна дама докладно розповіла про його оригінальне й екзотичне походження з нетрів дикої Африки та зовсім незаразливу хворобу, що спотворила його зовнішність.
Проте уважний читач, який перечитав цю правдиву повість з початку до кінця, мусив впізнати в цій муштрованій потворі шановного доктора Гальванеску, як і його господиню — Юлію Сахно.
1
Кагул —
2
Буджацькі степи
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Дідич —
13
