— Група?
— АВ.
— А цей?
— АВ, — встряла Сахно.
— Скільки днів?
— Шість.
— Спосіб консервації?
— Цитратний,[6] - відповів Думбадзе.
— Скільки маєте?
— Три тисячі.
— Я думаю, ми ввіллємо тисяч дві. А тоді треба буде додати кубиків з п’ятсот від живого.
— Підготувати чи прямим?
— Прямим, звичайно. Покличте донора.
— Сестро! — гукнув Думбадзе, — подзвоніть до донорської. Нехай АВ йде сюди.
Професор кивнув і нахилився над тілом. Він одкотив край простирадла в паху трупа. Хірургічна сестра негайно ж намастила це місце ефіром. Пальці лівої професорової руки хутко й ловко забігали по шкірі, промацуючи тканини під нею. Потім враз вони спинилися. Великим і вказівним пальцем професор підхопив зморшку шкіри й відтяг її, скільки зміг. В цей же час гостре лезо скальпеля встромилося в тіло. З легким тріском тканина шкіри роздалася. Професор зробив короткий і неглибокий надріз. Там, в надрізі, синіло жовно вени. Професор ловко підчепив жовно і витиснув на поверхню. На поверхні він затис його й розтяв. В надріз вени він вставив тоненьку трубку і спустив її додолу, в підставлений скляний жбан. З тихим дзюрчанням з трубки до жбана мляво потекла прозора мутнувата рідина. То й була штучна, тимчасова кров, так звана рінгерлоківська рідина. Її треба було виточити.
В цей же час доктор Івановський підготувався зробити подібний надріз на руці, біля ліктя. Через той надріз, ліктеву вену, Думбадзе мав накачати в шляхетські жили румунського аристократа крові померлого харківського громадянина.
Проте ми скористаємося цими кількома хвилинами, які потрібні на те, щоб виточити рідину з тіла Гальванеску, і повернемося трохи назад — до недавньої розмови професора з Думбадзе. Вона трохи загадкова і незрозуміла для необізнаних. Петрова принаймні в ній не зрозуміла анітелень.
По жилах людини тече кров. Це основна ознака життя. Бо кров перестає текти тільки після смерті. І коли вона перестала текти, то це і є смерть. Кров тече від серця артеріями і розносить по всьому організму життєдайні й життєтворчі речовини, харчує весь’організм і вертається назад до серця венами, забравши з усього організму, з найдальших його закутків, усі покидьки життєвого процесу.
В жилах людини п’ять-шість літрів крові. З піввідра. Втратити її половину — це вже загрозливо для життя. Втратити три чверті — це смертельно. Але коли втрачено навіть дев’яносто і більше процентів крові, людину ще можна врятувати й повернути до життя. Для цього треба перелити їй чужої крові.
Цю чужу кров можна взяти просто від іншої живої людини. Але можна її взяти й від мертвої людини. Від трупа. Кров ще живе в трупі якийсь час після смерті людини. Її треба вчасно виточити й законсервувати, щоб вона не зіпсувалась. Найпоширеніший спосіб консервування крові — це додавання до неї цитрино- кислого натрію. Таку законсервовану кров можна перелити людині через два, три тижні. Певна річ, що кров можна брати тільки від “здорових” трупів, тобто від людей, що за життя не були хворі ні на яку заразливу хворобу.
Але не кожну кров можна перелити кожній людині. Людська кров не однакова. Її склад буває різний. І людині можна переливати тільки кров, подібну до її власної крові. Інакше чужа кров не відживиться. Мало того, коли змішати дві такі неподібні крові, то людина загине, вмре в страшних муках.
Тим-то й треба дуже пильнувати, щоб переливати тільки подібну кров. Проте це не так важко, бо різність людської крові не така велика. Встановлено чотири групи кров’яної подібності. Їх відзначають О, А, В і АВ. Перша група є універсальна. Цю кров можна переливати всім іншим групам. Зате група АВ універсальна навпаки — їй можна переливати всі інші групи. Люди, що дають свою кров іншим, звуться
Рідина з пахової вени Гальванеску почала текти слаб кіше і тоншим струменем. Доктор Івановський зробив надріз на руці. Думбадзе ловко вправив у розтин вени скляний наконечник гумової трубки від бутля з кров’ю. Хірургічна санітарка взяла гумовий балончик і почала качати. Чорні очі Думбадзе прикипіли до поділок, насічених на стінці бутля. Кров рівно стояла на поділці проти трьох тисяч.
— Качайте!: — гукнув він.
Санітарка закачала дужче. Але рівень крові не спадав.
— Качайте ще!
Коломієць взяв балончик із рук санітарки і потис дужче. Рівень крові був гладенький і, здавалося, непорушний. На чолі Думбадзе заблищали рясні краплі поту. Сестра негайно ж обтерла їх ватою, щоб вони не впали на тіло і рану операнта. Потім вона так само обтерла чоло докторові Івановському. І йому напруження зросило потом чоло. Раптом рівень крові в бутлі немовби здригнув. І рисочка проти трьох тисяч немовби стрибнула і зразу спинилася майже непомітно, нижче від рівня крові.
- Іде! — гукнув Думбадзе.
Професор, що ці секунди стояв осторонь, притулившись спиною до стіни й примруживши очі — не то в чеканні, не то в зажурі, не то в задумі, - враз відштовхнувся, вирівнявся і з гарячими очима кинувся до столу.
— Приготуйтесь перев’язати вену.
- Єсть! — відгукнувся доктор Івановський, і хірургічні сестри метнулися до нього з голками, кетгутом,[7] пінцетами та йодом.
— Качайте з інтервалами!
- Єсть, — відгукнувся Думбадзе.
— Біля пульсу?
- Єсть! — відгукнулася сестра, що стояла біля голови і тримала плесно лівої руки трупа.
— Кофеїн?
- Єсть!
— Морфій!
- Єсть!
— Два шприци!
- Єсть!
— Годинник!
- Єсть!
Це було подібно до авралу на кораблі. Професор, немов капітан, перевіряв свої пости перед тривогою і абордажем. Всі були на місцях. Кожен був готовий виконувати свої обов’язки — точно і вчасно. Точність та вчасність — це чи не основні заповіді хірургії.
Сахно і Петрова стояли трохи осторонь. Вони не були безпосередніми учасниками операції. В бою за життя, який розгорнувся отут, у цих чотирьох білих стінах операційної, на цім вузькім білім столі, їм не було приділено ніякої ролі. Зате вони хвилювалися, може, більше від усіх. Їхні чола теж скропили крупні краплі холодного поту.
— Скільки рідини ви налили в нього? — кинув до Сахно запитання професор.
— Чотири літри, — прошепотіла Сахно. Вона не наважувалася заговорити голосно тут, де відбувався такий видатний акт, акт відважної боротьби із смертю, із одвічними законами тлінності живого.
— Скільки витекло?
— Три тисячі п’ятсот, — відгукнулася сестра, що завідувала прийомом рідини.
