— Ви не помиляєтеся, я говорю про Альберта Сю.
Думбадзе хитро поглянув на свого товариша.
— А ви маєте рацію, друже. Скажу одверто…
— Не будемо, друже, шукати причин, але останні дні місіс Ліліан дуже часто можна було побачити в компанії цього горбатого клерка.
- І то — здебільшого наодинці. Ви праві, ми зараз повинні дізнатися в нього.
Думбадзе підійшов до дзвінка і подзвонив до швейцарської.
Через дві-три хвилини до кімнати з’явилася молода красуня Мехта.
— Добридень, Мехто, — привітав її Думбадзе, використовуючи всі, здобуті за ці дні, слова з мови гінді, бо Мехта погано розуміла англійський діалект, — добридень, Мехто, ми хочемо просити вас піти до містера Сю, — знаєте, цього маленького горбатого урядовця англійських джентльменів, чорт би їх побрав, і покликати його до нас. Скажіть йому, будь ласка, що ми дуже хочемо його бачити.
— Урядовця Сю нема, — відказала Мехта. — Урядовець Сю пішов у гори.
— В гори? Чорт забирай, саме час для прогулянки!
— Урядовець Сю не пішов гуляти, — сказала Мехта, — урядовець Сю пішов у гори зовсім.
— Що?
Товариші спантеличено перезирнулися.
— Ви кажете, він пішов зовсім?
— Так.
— Ф’ю! Нічого не розумію, — признався Думбадзе. — Що це з ним?
Мехта не порахувала це за запитання донеї і стояла мовчки. Деякий час помовчали й Думбадзе з Коломійцем. Коли Мехта, почекавши ще трошки, повернулася до дверей, Думбадзе схопився до неї.
— Стривайте, Мехто! Може, ви тоді знаєте, де нам зараз знайти місіс Ліліан? Місіс Ліліан, розумієте?
— Лі?
— Ну так, Лі.
Замість відповіді Мехта встромила руку за свою пов’язку і добула відтіля конверт.
— Ось, — простягла вона його Думбадзе, — це лист Лі до вас обох. Вона сказала мені віддати цього листа вам, якщо ви спитаєте про неї. Коли б ви про неї не спитали, то вона веліла мені листа спалити.
Здивовані, зраділі й схвильовані Думбадзе з Коломій-цем вхопили листа. Вони розірвали конверт і розгорнули папір. Так, це був лист від місіс Ліліан. Ось що писала вона:
“Дорогі товариші!
Цей лист, можливо, і не здивує вас, бо після подій останніх годин ви, мабуть, уже звикли не дивуватися ні з чого. Коли ви читатимете цього листа, мене вже давно не буде в Геліополі. Рівно через десять хвилин після того, як поліцейське авто повезло через Марданський перевал безталанного Нен- Сагора, нашого батька, інше авто — наше авто — через північний перевал повезло мене з товаришами в гори. Дорогою через кряж ми виїдемо в долину й повернемо на південь. Не знаю, чи доведеться коли ще зустрітися нам. Можливо, і доведеться, але — за інших обставин. Щодо мене, то я раджу вам негайно покинути Геліополь і якнайшвидше зникнути з наших місць. Нен-Сагора вам уже не побачити. Боюся, дуже боюся, що й мені його не побачити більше, — недарма існує у нас в Індії прислів’я: “Що взяв англієць, нехай і тимчасово, того ніколи не бачити індові”. Коли ви читатимете цього листа, я з товаришами плакатиму над пам’яттю Нен-Сагора, як над пам’яттю мертвого… Тікайте з Геліополя, щоб не потрапити й вам англійцям до рук, не наважуйтеся спростувати старе індійське прислів’я, цитоване вище. Вам нічого вже робити в Геліополі — нічого більше з наукової галузі, що цікавить вас, ніхто вам не скаже. Це міг би зробити тільки Яма, мій брат, але він іде разом зо мною, він також залишає наш рідний Геліополь.
Нен-Сагор був великий учений, великий науковий діяч. Але, на жаль, він був тільки науковий діяч, тільки вчений. Це неправильно. Неправильно й те, що тільки наукових діячів хотів він зробити із нас. Неправильно й те, що впорядження і поліпшення людського життя він бачив тільки в біологічному оновленні людського організму, в оновленні людини. Саме життя довело йому, що він помилився, що цього надто мало. Та… він зрозумів це надто пізно для себе. Він надто пізно зрозумів (та й чи цілком він зрозумів це?), що про оновлення людини можна говорити тільки після оновлення самої землі, - оновлення, тобто кардинальної зміни тих соціальних стосунків, що є на ній. Тоді, як стане нова соціальна система, про оновлення людини не доведеться й говорити, — воно прийде само, як логічний висновок з оновленої, нової соціальної системи. Наукова теорія Нен-Сагора — це найпростіша з наукових теорій нашого часу. Але щоб могти здійснити її, треба повалити старий світ.
Такий висновок для себе я зробила ще тоді, як у Лондоні на зборах медичного товариства виступила з заявою на доповідь Нен-Сагора. За цю заяву мене негайно ж викинули з соціалістичної партії, до якої я перед тим належала. Це було дуже добре, бо я змогла зробити ще глибші висновки про те, з ким мені бути, щоб боротися за повалення старого світу і будівництво нового.
Отже, прийшов і для мене час. Я іду туди, в Пешавар, у Бомбей, у Калькутту, — не знаю навіть куди саме, але туди, де зараз боротьба, де індійські трудівники на чолі з індійським пролетаріатом борються з насильством англійських колонізаторів. Я йду боротися разом із ними. Тільки так чинити буде правильно. Навіть з погляду “суто наукових висновків” Нен-Сагорової теорії про соціальну профілактику.
Наш Геліополь повстав як вогнище боротьби за нову людину. Життя само показує, як треба провадити цю боротьбу. Це має бути політична боротьба, і її треба провадити тільки із зброєю в руках!
Зо мною йде і Яма. З нами йде ще кілька чоловік з молодого геліопольського покоління. Але незабаром воно піде все. З нами йде і Альберт Сю. Клерк Альберт Сю здавна член англійської соціалістичної партії. Зараз він зрозумів, що боротися треба тільки за комуністичну революцію.
До побачення, дорогі товариші.
Ліліан”
Думбадзе з Коломійцем читали листа Ліліан зразу вдвох і вголос. Вони читали, не зважаючи на Мехту, що так і лишилася стояти позад них. Вона перша порушила мовчанку, що запанувала зразу після прочитання листа.
— Троє наших юнаків пішли за Лі й Ямою, — сказала вона. — Завтра піду я, підуть ще другі наші люди… Але спаліть цього листа, Лі наказала його неодмінно спалити.
Цілком машинально Думбадзе добув сірника і підпалив аркушик паперу. Він згорів. Мехта прослідкувала, поки весь папір не обернувся на купку попелу, і тоді тихо вийшла з кімнати.
— Так, — нарешті проказав Думбадзе, — так. Здорово! Га?
— Здорово!
Потому Думбадзе нахилився до чемодана й стягнув на ньому ремінці.
— В усьому цьому, — заговорив він по короткій паузі, - прикро лише одне. Що ми пакуємо оцей чемодан.
36 Коломієць, очевидно, погодився з цією заявою, але він мовчав. Він дістав невеличку карту північно- індійських кордонів і уважно розглядав її. Обличчя його не виявляло особливого задоволення.
— Не подобаються мені північні кордони Індії, - нарешті промовив він. — Чорт затяг цю країну за непрохідні, найвищі в світі гори.
Думбадзе тим часом відхилився од важкого чемодана, щоб передихнути. На ці слова він не звернув уваги.
- І загалом це хибно в самій основі, - тоном, готовим до дискусій, заявив він.
— Ви — про кордони? — перепитав Коломієць.
— Які кордони? — не зрозумів Думбадзе.
— Ви про що, власне, говорите?
— Та про Нен-Сагорову ж теорію.
— А!
Думбадзе покинув чемодан і став перед Коломійцем.
