хвилини
квiтчають дорогi могили квiтами...
I не треба питати, чию саме могилу прикрасила нiжними конвалiями й запашною черемхою ота
он чорноброва й кароока дiвчина, що печально над могилою голову схилила.
- Нi, - вiдповiсть вона. - Родичiв особисто моїх тут нiкого нема. Тут усi нашi рiднi.
Як пiдете в глиб кладовища, то злiва, аж на самому майже краю його, побачите мармуровий
постамент.
Пiд постаментом тим спочиває вiчним сном земляк наш Красношапка Микола, двадцятилiтнiй
сержант, снайпер i уславлений герой оборони Ленiнграда.
Далеко вiд села Луганського, що на Донеччинi, до Ленiнграда, та не чужа земля покрила молоде
снайперове тiло: рiдна земля, ленiнградська земля.
Знаємо-бо ми, що єсть молодi ленiнградцi, якi спочивають на широких просторах України
Радянської, - i не чужа їм земля українська, як не чужа Миколi Красношапцi ленiнградська земля.
Ось через це саме й пишуть бойовi Миколаєвi друзi його рiдним батькам в українське село
Луганське:
'Дорогi батьки Миколи Красношапкй, Марко Пилипович та Параска Сергiївна!
7 червня 1945 року до нас, бiйцiв вiддiлення iменi Миколи Красношапки, приїхали українськi письменники.
Ми розповiли їм про Вашого сина-героя, який хоробро захищав велике мiсто Ленiнград, свою
Радянську Батькiвщину i всiма нами любиму Україну.
Клянемося Вам бути гiдними Миколи Красношапки, любити i захищати свiй народ, як наш
бойовий товариш, який над життя любив свою Вiтчизну.
Ми будемо безнастанно удосконалювати свою бойову майстернiсть, щоб у першу-лiпшу
хвилину бути готовими битися з ворогами нашої Вiтчизни так, як бився Микола Красношапка, - стiйко, вмiло i мужньо.
Бажаємо Вам доброго здоров'я, дорогi Марко Пилипович та Параска Сергiївна.
Мiцно тиснемо Вашi руки.
Громов, Михайлов, Уваров, Носков, Гусаров, Дубiн, Шушарiн, Хомутов, Кузнецов, Єврашев', Що ж розповiли бойовi друзi Миколи Красношапки українським письменникам?
От що.
Було це в серпнi 1942 року.
Сержант Микола Красношапка i з ним ще кiлька товаришiв снайперiв зайняли окоп на передовiй.
Аж ось пiсля скаженого мiнометного й артилерiйського вогню пiшли фашисти в атаку.
Красношапка першими пострiлами валить чотирьох гiтлерiвцiв.
Вiд сержанта не вiдстають i його товаришi.
Нiмцi падають, але по трупах своїх солдатiв уперто лiзуть уперед.
Ось вони вже бiля бруствера.
Скомандувавши: 'Вперед!', Красношапка орлом вилiтає на бруствер, валить ще кiлька фашистiв
iз гвинтiвки i - за гранати.
Вибухами гранат вiн розкидає першi лави фашистiв.
Але гiтлерiвцiв багато.
Вони прориваються в окоп.
- Нi, - кричить Микола, - не буде по-вашому! - i, мов той лев, кидається на них. Трiскають од
ударiв прикладом фашистськi голови. Пострiл - i Микола падає. Але знову пiдводиться. Праву йому
руку перебито, груди прострелено, але Красношапка лiвою рукою хватає з землi гранату i б'є по
вороговi.
Нiмецьку атаку вiдбито.
Перед нашим окопом десятки нiмецьких трупiв.
Коли Миколу везли в госпiталь, вiн сказав:
- Хлопцi! Я зробив що мiг! Може, й мало я зробив, так вiрю, що ви зробите бiльше! Прощайте! Як
