Інна поклала руки мені на плечі.
— Ти красунчик, Владику. Справді красунчик — чесне слово! І я хочу поцілувати тебе.
— О, цього скільки завгодно!
Ми поцілувалися.
— Сьогодні я роздягну тебе сам, — пообіцяв я, перевівши подих. — Заразом детально ознайомлюся з місцевою жіночою модою.
— Не місцевою, а імперською, — уточнила Інна. — Так мені Суальда сказала.
Шако ніде не було. Мабуть, він непомітно прошмигнув повз нас, поки ми цілувалися, й повернувся до будинку. Тактовний хлопчина!
Узявшись за руки, ми рушили алеєю до розчиненої брами.
— Ну, — сказав я, — що тобі вдалося витягти з Суальди?
— От-от, саме витягти. Украй потаємна жінка, слова зайвого не скаже. Я спробувала зазирнути їй у думки.
— І що ж?
— Нічого конкретного розібрати не змогла. Здобулася лише на те, щоб перехопити образи Метра та реґента.
— Покажи.
Перед моїм внутрішнім зором з’явились одна за одною дві картинки:
„Реґент…“ (Високий кремезний чоловік у темно-синьому костюмі з золотою окантовкою. На комірі його камзола були червоні нашивки з зображенням двох перехрещених золотих блискавок; згодом я дізнався, що це вказувало на ранг командора-маґістра. Волосся каштанове з сивиною, особливо помітною на скронях; масивне вольове підборіддя, сірі з блакитним відтінком очі, густі брови, високе чоло, вилицювате обличчя — все, як і описував Леопольд. На вигляд йому було років сорок п’ять, однак щось у його зовнішності підказувало мені, що він набагато старший…)
„Метр…“ (Лише обличчя — нерухоме, безстороннє, геть-чисто позбавлене емоцій, ніби вирізьблене з мармуру; губи міцно стулені — чи то в ґримасі зневажливої зверхності, чи, може, нестерпної муки; погляд великих зелених очей… Мені зробилося моторошно: це був нелюдський погляд! Тепер я розумів, що змусило дядька Шако, Ервіна Оріарса, стративши розум, утікати від Метра світ за очі…)
— І що найдивніше, — мовила Інна вголос, — я бачила їх обох на Землі, в Києві. Це було торік восени.
— Точно?
— Поза будь-яким сумнівом. У третьому семестрі я відвідувала факультативний семінар з математичних аспектів теорії розсіяння, що його вів професор Масачусетського Технолоґічного, угорець за походженням (
— Ти перестала на них ходити?
— Так.
— Чому?
— Точно не знаю, — вона знизала плечима. — Перехотілось і квит. До того ж я навчалась лише на другому курсі, а матеріал був розрахований на студентів-випускників та аспірантів.
Тим часом ми вийшли за межі садиби. Від брами починалася широка ґрунтова дорога, що вела прямісінько на схід. З нашого пагорба було видно, як вона простягалася через ліс, розтинаючи його навпіл, і зникала за обрієм.
Кроків сто ми пройшли мовчки, милуючись довколишнім краєвидом і з насолодою вдихаючи чисте, свіже повітря Ланс-Оелі. Судячи з розповідей Шако та Суальди, це була майже незаймана Грань, і її екосистема досі перебувала у природній рівновазі. Вона не знала ні промисловості, ні масового винищення тваринного та рослинного світу, ні інших глобальних зрушень, викликаних прагненням людини пристосувати до себе довкілля, створити штучне середовище проживання. Мені дуже хотілося, щоб так було й надалі, одначе я розумів, що, оскільки тут мешкають люди, то рано чи пізно сюди прийде й цивілізація з усіма своїми плюсами й мінусами. Навряд чи нам з Інною вистачить твердості (та й бажання) тримати наших підданих у цілковитій ізоляції, як це робив упродовж двох сторіч Метр…
— Інно, — сказав я. — Ти забрудниш поділ своєї чудової сукні.
Вона недбало стенула плечима:
— Не велика біда. Я маю цих суконь удосталь. А поза тим є Суальда — щоб чистити одяг, прати білизну, стежити за порядком у домі, готувати нам їжу.
— Ти міркуєш, як вельможна пані, — зауважив я.
— А я і є вельможна пані, — відповіла Інна з погордою.
Я жартівливо вклонився їй:
— Ви, бачу, напрочуд швидко пристосувались до нових умов, ваша світлосте.
Інна всміхнулася:
— А мені й не треба довго пристосовуватись. Я вже давно була готова до цього.
— Та що ти кажеш?
— Кажу, що є. Змалку я зачитувалась історичними романами, підсвідомо шкодувала, що народилася так пізно, і все своє життя мріяла стати феодальною принцесою в якомусь казковому світі.
— Нарешті твої мрії здійснилися.
— Атож. Як, до речі, й твої. На відміну від мене, ти їх не дуже приховував.
Я ствердно кивнув:
— Що правда, то правда. Чимраз більше я переконуюсь, що опинився у своїй стихії. Ґраф Ланс-Оелі, подумай лишень! І, вочевидь, володар цілої планети, нехай і малозаселеної… поки що малозаселеної! Ось трохи навчимося, знайдемо шлях на Землю, заберемо звідти наших батьків, закличемо колоністів — майбутніх наших підданих, — і за кілька років тут постануть нові міста й села… Цур тільки без індустріалізації, нехай усе буде по-старожитному, так би мовити, в патріархальному стилі. Ну, може, сяку-таку сільгосптехніку, електрогенератори, побутове устаткування я ще дозволю. І, звичайно, комп’ютери. Але щоб…
— Боюся, Владе, — втрутилась у мої мрії Інна, — що в дозволах чи заборонах потреби не виникне.
— Як це розуміти? — здивувався я. — Ти не віриш, що ми знайдемо дорогу на Землю?
Інна зітхнула:
— Річ не в тому, знайдемо ми щось чи ні. Тут є інша заковика… Присядьмо.
Ми вже спустилися з пагорба й опинились у лісостеповій смузі. То тут, то там росли дерева й кущі. Звернувши на узбіччя, ми підійшли до найближчих заростей чагарнику, облюбували зручну місцину в тіні й сіли поруч на траву. Я обійняв Інну і спитав:
— Так у чому ж річ?
— Коли я вдяглася, — стала розповідати вона, — Суальда вирішила показати мені покої, і в одній з кімнат я надибала цікаві речі…
Картинки: новенький, у заводській упаковці, інженерний калькулятор. Тепер уже розпакований; Інна вмикає його — миготять індикатори, а за кілька секунд згасають. Відкрита кришка блоку живлення — батарейки „потекли“. Інна вставляє новий комплект батарейок; умикає калькулятор — знову миготять індикатори, потім згасають. Знову „потекли“ батарейки…
— Може, зіпсуті? — припустив я.
— Ні, от поглянь…
Крупним планом одна з батарейок: дата випуску — кінець минулого року.
Далі: Інна втретє міняє батарейки — результат аналоґічний; крім того, калькулятор нагрівається і від нього смердить паленим. Ще один калькулятор: знак „=“ і попередній калькулятор — результат такий самий.
Електровимірювальний прилад: перемикач у положенні вимірювання напруги; щупи приладу
